Закарпаття: реалії цифрового сьогодення
Кількість іноземних телеканалів в ефірі Закарпаття перманентно зростає. Переглядаючи їх, можна натрапити на дивні сентенції щодо України.
Із бурхливим розвитком у прилеглих до Закарпаття країнах цифрового ефірного мовлення кількість іноземних телеканалів і радіостанцій в ефірі краю перманентно зростає. Українські телерадіокомпанії в телепросторі області нині складають від сили п’яту частину.
Не треба довго чекати, щоби, переглядаючи сусідні іноземні канали чи слухаючи радіо, натрапити на доволі дивні сентенції щодо України та українців, які можна розцінювати як елементи недружнього інформаційного впливу.
Інформаційна безпека і роль ЗМІ у ній
Як казав Шимон Перес, телебачення робить диктатуру неможливою, а демократію нестерпною. В умовах балансування між тим та іншим, у гарячих дискусіях щодо шляху розвитку державних телерадіокомпаній інколи губиться здоровий глузд, багаж певних позицій і, якщо хочете, питання національних інтересів. Цей матеріал присвячений захисту інформаційної безпеки держави на прикладі так званого Карпатського єврорегіону.
Стороннім людям, коли хтось із гуру починає говорити про захист інформаційної безпеки, розповідь нагадує статтю «Шпіономанія» із розділу «Фобії» якого-небудь психіатричного підручника. Ось погляньте на визначення.
Завданням заходів із інформаційної безпеки є мінімізація шкоди через неповноту, несвоєчасність або недостовірність інформації чи негативного інформаційного впливу через наслідки функціонування інформаційних технологій, а також несанкціоноване поширення інформації. Тому інформаційна безпека передбачає наявність певних державних інститутів і умов існування її суб’єктів, що встановлені міжнародним і вітчизняним законодавством.
Інформаційна сфера має дві складові: інформаційно-технічну (штучно створений людиною світ техніки, технологій тощо) та інформаційно-психологічну (світ живої природи, що включає і саму людину). Відповідно, інформаційна безпека держави складається з двох частин: інформаційно-технічної та інформаційно-психологічної (психофізичної) безпеки.
Для розуміння реальних та потенційних загроз інформаційному простору України згадаймо ще деякі визначення.
Спеціальні інформаційні операції – це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації.
Акти зовнішньої інформаційної агресії – легальні та/або протиправні акції, реалізація яких може мати негативний вплив на безпеку інформаційного простору держави.
Спеціальні операції та акти агресії вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій. Вони поділяються на такі види: операції, спрямовані проти суб’єктів, які ухвалюють рішення; операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам; операції, спрямовані на політичну (економічну) дестабілізацію.
Варто мати на увазі, що спеціальні операції та акти агресії відбуваються на макро- і мікрорівні. Тобто, спеціальні операції та акти агресії макрорівня – це будь-яка агітаційно-пропагандистська і розвідувально-організаційна діяльність, орієнтована на конкретні соціальні групи людей і здійснювана, в основному, через засоби масової інформації. Для цього часто використовується діяльність, спрямована на поширення чуток чи збудження іншими методами запланованого негативного поводження населення держави – об’єкту інформаційної війни.
Вплив як такий застосовується як до окремої особи чи групи осіб, так і на все суспільство в цілому або певний його соціальний прошарок. Звідси, в контексті спеціальних операцій та актів агресії, вони мають бути діяльністю, що проводиться, як правило, спеціальними органами іноземних держав чи транснаціональних структур (останніми роками навіть приватних осіб зі світовим рівнем авторитету, капіталу, потреб та інтересів), уповноваженими суб’єктом інформаційної війни здійснювати таку діяльність.
Мета цієї діяльності полягає в переорієнтації об’єктів впливу на інші цінності та ідеали, підштовхування до вчинення протиправних дій у напрямку підриву і послаблення державного та суспільно-політичного ладу. А суть полягає в тому, що вона може збуджувати та скеровувати процеси, масштаби яких у багато разів більші за саму операцію.
Ті читачі, яким вистачило терпіння прочитати ці абзаци, мабуть, поділилися на дві основні групи. Перша вважає Джеймса Бонда майже хлопцем із сусіднього пивного намету, якого можна поплескати по плечу, запитавши «
Are you alright?». Друга пригадує захаращене шкільне бомбосховище, радянський плакат «Ворог не спить» та вже демонтовані антени так званих глушилок. Підсвідомо розумієш: є ще одна категорія тих, хто може зараховувати себе в ці групи тільки вдома на кухні після роботи. Тому що на їхніх плечах лежать ті самі «національні інтереси», навіть якщо це словосполучення для багатьох дорівнює невідомим «закромам Родины».
Може здаватися дивним, що такі меседжі лунають не з центру, а з периферії, Закарпаття. Втім, на це є свої пояснення. В цьому куточку держави одним із її суттєвих ресурсів та суб’єктом інформаційної безпеки є обласна державна телерадіокомпанія.
Закарпаття: виклики ефірної цифри інших країн
Особливості закарпатського регіону полягають у географічному розташуванні на кордоні із чотирма іноземними державами, національному складі населення області та його ментальності, історичному шляху розвитку мовлення.
Першими радіостанціями й телевізійними каналами на території наймолодшої в СРСР області були іноземні телерадіокомпанії. Певний час саме іноземне телебачення формувало глядацьку аудиторію краю. Коли тут з’явилися перші вітчизняні телеканали (центральне телебачення СРСР, українське республіканське телебачення), вони значно програвали в якості телекомпаніям зокрема Угорщини та Чехословаччини.
Суттєвим зауваженням до цього факту є те, що переважна більшість населення краю або чудово, або достатньо володіє такими мовами, як угорська, румунська, чеська, словацька, польська, що автоматично зараховує її до повноцінних глядачів та слухачів іноземних мовників.
Закарпатські телеглядачі та радіослухачі завжди мали змогу порівняти висвітлення суспільно-політичних подій, усіх аспектів життя на батьківщині і в закордонних країнах вітчизняними та іноземними каналами.
Зміст програм, недоступний для абсолютної більшості населення тодішньої країни, жанрові особливості, ступінь відвертості та відмінні принципи цензурування робили іноземні телеканали і радіостанції привабливим джерелом альтернативної інформації, конкуруючим засобом формування громадської думки.
Заходами інформаційної безпеки тих часів стали великі наклади щоденних місцевих газет різними мовами, чого не було в інших регіонах СРСР, та створення національних редакцій радіо і телебачення. Закарпатський обласний держтелерадіокомітет був покликаний протистояти інформаційним загрозам та ризикам. Фактично в той час він залишався чи не єдиним засобом інформаційного впливу на угорське та румунське населення краю, оскільки мовив рідною для нього мовою.
Особливого значення це набувало з урахуванням того, що населення краю різко відрізнялося менталітетом, мотивацією поведінки та життєвим кредо від «середнього» громадянина держави.
В умовах незалежної України питання державної інформаційної безпеки в цьому регіоні стало ще складнішим та важливішим. Розвиток демократії, інформаційних технологій, активна розбудова Європою спільного інформаційного суспільства докорінно змінили інформаційне поле нашої держави в цілому та прикордонного Закарпаття зокрема. Політична ситуація на європейському континенті ускладнилася закликами до перегляду державних кордонів. Активізувалися радикальні політичні рухи та партії, які почали набувати впливу на державну політику сусідніх із Закарпаттям країн. В деяких із них до влади прийшли відверті прибічники відчуження від України території Закарпатської області. Специфічні завдання місцевих суб’єктів інформаційної безпеки не тільки не втратили свого значення, але й набувають ще більшої ваги та наповнення.
Суттєва відмінність Закарпаття від інших областей полягає в наявності крім великої кількості супутникових телеканалів та кабельних мереж ще й домінантної частки іноземних ефірних телерадіомовників.
Останнім часом у зв’язку з бурхливим розвитком у прилеглих країнах цифрового ефірного мовлення кількість іноземних телеканалів та радіостанцій в ефірі краю перманентно зростає. Частка українських телерадіокомпаній в області складає від сили п’яту частину присутніх тут мовників. Та навіть не всі вони підпадають під статус суб’єкта інформаційної безпеки держави. Тим часом, переглядаючи сусідні іноземні канали, слухаючи радіо не треба довго чекати, щоб натрапити на доволі дивні сентенції щодо України та українців. Це, звісно, окрема тема. Окрім справді об’єктивної критики в місцевому ефірі регулярно присутнє й те закордонне, що можна розцінювати як елементи недружнього інформаційного впливу. Враховуючи, що це є чи не єдиним джерелом інформації для дуже вагомої й активної частини населення краю, варто замислитися. Як і над тим, хто ж має ефективно поширювати об’єктивну інформацію для своїх іншомовних громадян та для не такої вже й малої кількості закордонних глядачів і слухачів.
Навіть за умов зміни статусу місцевої державної ТРК на громадське або суспільне мовлення ці питання залишатимуться актуальними. Все одно комусь треба буде роз’яснювати державну політику, займатися «контрпропагандою», адаптувати проблеми національних меншин до життя в реаліях української держави. Важливою є й роль моніторингу суспільних процесів та оперативного інформаційного реагування на них на місцевому рівні.
У поєднанні із завданнями, що виконуються такими ТРК згідно з міжнародними зобов’язаннями країни та інформаційними вимогами світової спільноти, ці питання визначають особливий статус прикордонних телерадіокомпаній України. Перебуваючи в центрі специфічних інформаційних середовищ, вони здатні найбільш повно, кваліфіковано, адекватно й оперативно вирішувати проблеми інформаційно-психологічної безпеки.
І знову темою окремої розмови може бути порівняння умов роботи в єдиному ефірному інформаційному просторі прикордонних регіонів для вітчизняних та іноземних мовників. Окреслення суттєвих відмінностей у підходах до ваги прикордонних телерадіостудій з боку різних держав, вирішення проблем їхнього матеріально-технічного забезпечення, кадрових питань, розбудови мережі передавальних засобів, формуванні сітки мовлення, преференцій з боку регуляторних органів тощо.
До речі, за умов певної підтримки не лише з боку Держкомтелерадіо, яка є й нині, Закарпатська «супутникова» ОДТРК, що здобула велику кількість глядачів поза межами України, здатна використовувати свій потенціал у значно ширших межах. І це також окрема тема в розбудові вітчизняного мовлення. Як і те, що сьогодні, коли стрімко розвиваються новітні мережеві інформаційні технології, час замислитися над можливістю адаптації давно створених і доволі успішних у цьому плані інформаційних структур до нових реалій часу.
Ось на що нам хотілось би звернути увагу в період прийняття важливих рішень у розвитку національного телерадіомовлення.
Олександр Герешко, заступник генерального директора Закарпатської ОДТРК з питань телебачення, “Телекритика”