В Ужгороді вшанували пам’ять Симона Петлюри

25 травня в академічному храмі імені святих Кирила і Мефодія Ужгородської української богословської академії (УУБА) відслужили заупокійну літію по головному отаману військ (з 1918 року) та голові Директорії (уряду) Української Народної Республіки (13 лютого 1919 р. – 10 листопада 1920 р.) Симону Петлюрі, що загинув від рук комуністично-радянського режиму.

Літію очолив ректор УУБА  та президент Карпатського університету імені Августина Волошина, Уповноважений УПЦ (МП) з питань вищої освіти і науки, професор, архімандрит Віктор (Бедь), якому співслужили помічник ректора з богослужбової практики, благочинний академічного храму, протоієрей Євгеній (Шевелій) та керуючий прес-службою УУБА – КаУ протоієрей Ігор Ковальчук.

Історична довідка:

Симон Васильович Петлюра народився 23 травня 1879 року у передмісті Полтави на Україні. Родина Петлюр походила із давніх козацьких і священицьких (православних) родин.

Після закінчення бурси у 1895-1901рр. навчався у Полтавській духовній семінарії, з якої був виключений за вияв українських революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії видатного українського композитора Миколи Лисенка

З 1900р. – член Революційної української партії(РУП, 1905року реорганізована в Українську соціал-демократичну робітничу партію

Під загрозою арешту восени 1902р. виїхав на Кубань де працював учителем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Вільної Громади РУПу Катеринодарі.

У грудні 1904р. на конференції РУП у Львові виступив проти об’єднання з Російською соціал-демократичною робітничою партією (РСДРП). Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував Михайло Грушевський

На початку 1906р. редагував у Петербурзі партійний орган «Вільна Україна»

З липня 1906р. – секретар київського щоденника «Рада» від літа 1907р. до 1908р. – співредактор легального соціал-демократичного часопису «Слово»

1910 року одружився з Ольгою Більською1911 року в них народилась донька – Леся Петлюра(1911-1941).

З 1912 р. – редактор російськомовного журналу «Украинская Жизнь» (Москва в якому публікувались Михайло Грушевський, Дмитро Донцов, Софія Русова, Сергій Єфремов, Максим Горький. У роки Першої світової війни1914-1918рр. – працівник Союзу земств і міст голова Українського Військового Комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни виклав у статті-відозві «Війна і українці». У цій публікації доводив, що українці лояльно виконують свій обов’язок перед Російською державою і висловлював надію, що в майбутньому ставлення російської влади до українського питання зміниться.

Був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917р. – член Української Центральної Ради з травня – голова Українського Генерального Військового Комітету з червня – генеральний секретар військових справ.

У грудні 1917р. на знак протесту проти пробільшовицької орієнтації голови уряду Володимира Винниченка пішов у відставку.

У січні-лютому 1918р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві.

В період Гетьманату очолював Київське губерніальне земство і Всеукраїнський союз земств, організовував упорядкування могили Т.Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні був заарештований.

Під час заколоту проти гетьманського режиму у листопаді 1918р. звільнений із в’язниці і обраний до складу Директорії УНР

З листопада 1918р. – Головний отаман армії Української Народної Республіки

У лютому 1919р. вийшов із УСДРПі став головою Директорії (уряду) Української Народної Республіки. На чолі об’єднаних українських збройних сил 30 серпня1919р. здобув Київ

5 грудня1919р. виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920р. Варшавський договір

Працюючи над створенням української армії, Петлюра зустрічав спротив деяких членів УЦР – вкрай пацифістську позицію зайняв Винниченко (навіть тоді, коли було цілком зрозумілим, що тільки організоване військо здатне врятувати Республіку). Можливість вільно формувати власне військо Петлюра отримав на початку 1919року, коли більшість керівників УНР почали втікати за кордон. Але шанси були набагато меншими, ніж у 1917році; Петлюра очолив майже безсилу державу.

З листопада 1920р. керував роботою екзильного уряду УНРу Польщі.

31 грудня1923р. виїхав до Австрії, а згодом – Угорщини, Швейцарії.

У жовтні 1924р. оселився в Парижі де організував видання тижневика «Тризуб»і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР.

Будучи Головним Отаманом військ та головою Директорії УНР, Петлюра намагався протидіяти єврейським погромам втім не зупинив їх, бо їх чинили переважно банди під проводом отаманів і так званих «батьків» і деморалізовані частини російсько-більшовицьких військ. За Симона Петлюри в Українській Народній Республіці було засновано Міністерство єврейських справ, неодноразово ухвалювалися документи, які повинні були перешкодити розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Щодо єврейського питання, Симон Петлюра мав свою чітку позицію, яку коротко можна побачити ознайомившись із його заявою:

«Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення, їхні діти і їхні жінки, так само, як і ми, було поневолене і позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас, воно живе з нами з давніх давен, поділяючи з нами нашу долю і недолю. Тих же, що підбурюють вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська, і віддавати під суд, як зрадників вітчизни. Симон Петлюра».

Симон Петлюра був убитий 25 травня1926р. анархістом С.-Ш. Шварцбардом агентом комуністично-радянського режиму (НКВС).

Шварцбард застрелив Симона Петлюру на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель в Парижі. Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард розрядив у нього сім куль. Перехожі, які стали свідками убивства, заходилися бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Петлюру ж як могли швидко переправили до найближчої лікарні «Шарите». Але врятувати не змогли. Про те, що знищення Петлюри було саме спецоперацією комуністично-радянського режиму руками агента НКВС, свідчив співробітник КДБ СРСР Пьотр Дєрябін, який 1954 року перейшов на бік американців. Він розповів про це під час виступу в Конгресі США. І хоча убивця-агент НКВС намагався мотивувати свій вчинок як нібито помсту за єврейські погроми на Україні в період правління Симона Петлюри, французькі поліцейське слідство і обвинувачення не висунули жодних переконливих доказів особистої причетності Петлюри до єврейських погромів. Жоден факт не підтвердив антисемітських нахилів Симона Петлюри, не вказав на його будь-яку причетність до організації єврейських погромів на Україні.

На процесі було представлено понад 200 документів, які свідчили про намагання голови Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри та його уряду зупинити погроми.

Поза тим слідство, яке тривало понад 16 місяців, за дивних і не зрозумілих обставин виправдало вбивцю. Адвокат убивці-агента НКВС Шварцбарда, комуніст Анрі Торес, зумів відвернути увагу слідчих органів від детального обговорення організації вбивства Симона Петлюри, нав’язавши версію помсти за єврейські погроми. При цьому цікавим є те, що під час попереднього слідства, він спільно з майбутнім засновником Ліги проти антисемітизму Бернаром Лекашем, подався до комонустичної Москви (а не до України) шукати свідчень на підтвердження нібито петлюрівських погромів.

З цього суперечливого процесу народилася впливова нині Ліга боротьби проти антисемітизму та расизму (LICRA). Міф про душогуба-Петлюру є одною з складових того підсвідомого негативного іміджу, який досі шкодить авторитету Україні на французькій землі. Симонові Петлюрі судилося стати жертвою не лише зухвалого вбивства, але й посмертної політичної дискредитації однозначно організованих та реалізованих комуністично-радянським режимом при підтримці світового комуністичного інтернаціоналу (як правило, організованого та керованого євреями-комуністами).

Похований Петлюра на кладовищі Монпарнас у Парижі

16 травня2005року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про увічнення пам’яті Симона Петлюри та встановлення йому пам’ятників в місті Києві та інших місцях, присвоєння окремим військовим частинам його імені.

На честь Симона Петлюри названі вулиці у Львові та інших.

18 червня2009р. – Київрада перейменувала вулицю Комінтерну у Шевченківському районі столиці на вулицю Симона Петлюри.

Пам’ятник Симону Петлюрі встановлено в Рівному.

В центрі Києва планується встановити пам’ятник Симона Петлюри. Він має стояти на перетині Володимирської вулиці та бульвару Тараса Шевченка.23 травня2007року у Полтаві пройшла церемонія відкриття пам’ятного знака Симона Петлюри. Захід супроводжувалося бійкою комуністів і правих партій з міліцією..

У Парижі існує українська бібліотека імені Симона Петлюри та Музей Симона Петлюри.

Прес-служба УУБА-КаУ