Прелюдія до виборів: щира благодійність чи відвертий кримінал?
Згідно з Конституцією України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі визнається народ, який через періодичні та вільні вибори наділяє частиною своєї влади державні органи і органи місцевого самоврядування, котрі, відповідно, зобов’язані діяти від імені, а найголовніше — в інтересах народу.
Це теоретично. Однак саме рівень збігу конституційної теорії з реальною практикою є основним критерієм визначення рівня демократичності та правового характеру держави. Проте на практиці реалізація ідеї народовладдя в Україні наштовхується на істотні проблеми, оскільки влада дедалі частіше сприймає народ не як джерело своєї легітимації, а як об’єкт, волею якого можна успішно маніпулювати задля свого самозбереження та самовідтворення під час різноманітних виборів.
Яскравим підтвердженням висловленої тези слугують чи не всі виборчі кампанії останніх п’ятнадцяти років. Адже якщо виборчі перегони початку — середини 90-х років, за оцінками майже всіх експертів, здебільшого були справді вільними й демократичними, то, починаючи з парламентських виборів 1998 року, спостерігається чітка тенденція до дедалі ширшого використання у виборчому процесі різноманітних політичних технологій (у тому числі так званих «брудних»). Чи не єдиною метою таких технологій є відкрите й цинічне маніпулювання суспільною свідомістю, спрямування майбутнього волевиявлення виборців у заздалегідь визначене політичними консультантами «потрібне» русло. При цьому в хід ідуть будь-які методи й засоби досягнення поставленої мети, які почасти поєднані з прямим порушенням чинного законодавства.
Не стали, на жаль, винятком і майбутні парламентські вибори, що відбудуться 28 жовтня 2012 року. Так, хоча, відповідно до закону, офіційно агітаційна кампанія «стартує» в перших числах серпня (з моменту реєстрації Центральною виборчою комісією кандидатів у депутати як за партійними списками, так і в мажоритарних округах), фактично вона розпочалася вже з кінця 2011 — початку 2012 року. Як свідчать численні повідомлення у ЗМІ, впродовж усього цього періоду місцеві державні адміністрації проводять різноманітні наради та збори з участю майбутніх кандидатів у депутати (про що відверто заявляється), у тому числі — в школах, лікарнях та інших державних і комунальних закладах, в яких, окрім того, розміщуються портрети майбутніх кандидатів; із теле- та радіоефірів лунає реклама, яка вочевидь має характер передвиборної агітації; і, що найголовніше — різко зріс рівень ситуативної благодійності, ареали поширення якої «абсолютно випадково» повністю збігаються з межами цілком конкретних одномандатних виборчих округів фактично в усіх регіонах України. Однак далеко не всі правознавці та політологи оцінюють такі дії однозначно. Зокрема є думка, що, оскільки вищеназвані особи ще не набули офіційного статусу суб’єктів виборчого процесу, така їхня діяльність формально не може вважатися агітацією (а отже — й прямим порушення чинного виборчого законодавства). А що стосується благодійності — то нею можуть займатися будь-які особи і на будь-якій території.
З метою недопущення довільних маніпуляцій із чинними правовими приписами, а відтак — і з волевиявленням виборців під час голосування, вважаємо за необхідне провести системний конституційно-правовий та кримінально-правовий аналіз наведених вище прикладів.
Насамперед слід зазначити, що основні обмеження щодо ведення передвиборної агітації закріплені ст. 74 Закону України «Про вибори народних депутатів України». Зокрема, законодавчо заборонена участь у передвиборній агітації органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів і судів; заборонено розміщення агітаційних матеріалів та політичної реклами на будинках і в приміщеннях органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної та комунальної форм власності. Окремо закон забороняє непрямий підкуп виборців, а саме — проведення передвиборної агітації, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей. Більше того, в окремих випадках грубого порушення виборчого законодавства України встановлено кримінальну відповідальність.
У зв’язку з цим важливо чітко й однозначно визначити, чи свідчать вищенаведені приклади про факти порушення законодавчо встановлених заборон на проведення передвиборної агітації і, відповідно, чи містять такі дії ознаки складу злочину. На наш погляд, єдиним критерієм однозначної правової оцінки таких прикладів вибіркової благодійності або інших проявів ситуативної політичної активності може бути мета такої діяльності. Зазвичай встановити її досить складно, проте цілком можливо за наявності відповідного бажання в органів та посадових осіб, завданням яких є боротьба з правопорушеннями. Як прямо зазначається в Законі України «Про вибори народних депутатів України», передвиборна агітація — це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата в депутати чи партію — суб’єкта виборчого процесу. А отже, якщо будь-яка діяльність окремих осіб, органів влади чи їх посадовців спрямована саме на спонукання виборців зробити той або інший вибір під час голосування — це, поза всяким сумнівом, передвиборна агітація, незалежно від суб’єктів, форм, методів та строків її здійснення.
Вважати будь-які дії саме передвиборною агітацією дозволить аналіз їх характеру, суб’єктів та території проведення. Так, надання виборцям, закладам, установам, організаціям грошових коштів, товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей (так звана «благодійна діяльність») від імені або завдяки сприянню чи зі згадуванням особи, котра планує на зазначеній території обиратися до представницького органу, безперечно слід вважати передвиборною агітацією. Однак при цьому постає цілком логічне запитання: як встановити наявність у такої особи наміру обиратися? Відповідь на це запитання також очевидна, і зазначений намір може бути визначений за такими критеріями: по-перше, якщо територія «благодійності» збігається з межами виборчого округу; по-друге, якщо така діяльність проводиться не постійно, а лише напередодні виборів; по-третє, якщо цю особу буде зареєстровано кандидатом у депутати саме в цьому виборчому окрузі.
Отже, факт відвертого порушення такими діями вимог чинного виборчого законодавства України є очевидним. Проте Закон України «Про вибори народних депутатів України», не встановлюючи за такі дії конкретного виду юридичної відповідальності, відсилає до спеціального законодавства, що визначає підстави притягнення винних осіб до адміністративної чи навіть — до кримінальної відповідальності. Так, відповідно до ст. 21210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративну відповідальність встановлено за: здійснення передвиборної агітації особою, участь якої у передвиборній агітації заборонена законом, проведення передвиборної агітації поза строками, встановленими законом, чи в місцях, що заборонені законом, здійснення передвиборної агітації у формах і засобами, що суперечать Конституції або законам України.
За вчинення ж у сфері реалізації виборчих прав громадян більш суспільно небезпечних діянь передбачено кримінальну відповідальність згідно зі ст. 157 Кримінального кодексу «Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача». Встановлюючи кримінально-правовий захист права громадянина обирати або права бути обраним до органів управління державою чи територіальною громадою, а також права на ведення передвиборної агітації, законодавець забороняє будь-кому перешкоджати виборцю чи кандидату вільно реалізовувати свою політичну волю. Допускаючи різноманітні форми ведення агітаційної діяльності, Закон суворо забороняє перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права шляхом застосування насильства, підкупу, обману чи примушування. А вчинення зазначених дій службовою особою з використанням свого службового становища вважається ще більш суспільно небезпечним діянням, за яке передбачено значно суворіше покарання.
Власне перешкоджання виборцю (або кандидату в депутати) у здійсненні виборчого права полягає в активному впливі на волю особи з метою примусити її відмовитися від участі у виборах, або змінити зміст свого майбутнього волевиявлення, або відмовитися від проведення передвиборної агітації тощо. При цьому така протидія може відбуватися як безпосередньо під час голосування, так і напередодні та під час проведення виборчої кампанії. У наведених прикладах, а саме у разі «рекламування» органами державної влади, органами місцевого самоврядування чи їхніми посадовими особами конкретних майбутніх кандидатів, здійснення вибіркової «благодійної» діяльності напередодні виборів у межах виборчого округу, очевидним є намагання заздалегідь і поза межами вільної політичної конкуренції сформувати волю виборців у наперед заданому напрямі стосовно вузького кола близьких до влади майбутніх кандидатів. А це, на наше переконання, свідчить про відкрите перешкоджання виборцям у здійсненні виборчого права, в можливості вільно оцінити кожного з майбутніх кандидатів у народні депутати України з погляду його спроможності та бажання опікуватися загальнодержавними інтересами, завоювати прихильність до себе суспільно корисною діяльністю впродовж тривалого періоду, поліпшувати рівень життя виборців шляхом створення умов для розвитку кожної особистості, теперішніх та майбутніх поколінь. Натомість увага до персони «потрібного» кандидата здобувається шляхом відкритого й зухвалого порушення чинного законодавства, маніпулювання громадською думкою, примітивного задоволення корисливих бажань окремих виборців.
Як справедливо зазначають науковці, використання адміністративних важелів впливу задля формування майбутнього волевиявлення виборців та підкуп — найбільш поширені способи «заохочення» виборців до голосування за певного, «потрібного» владі кандидата. Власне підкуп — це передача особі грошей, інших цінностей, надання яких-небудь переваг, пільг майнового характеру, будь-яких послуг як винагорода за зміну її волевиявлення в участі у виборах або за відмову від такої участі. Справді, надаючи адресну матеріальну допомогу, майбутні депутати тим самим резервують певну кількість голосів «вдячних» виборців, котрі, цілком імовірно, чекатимуть на таку допомогу в майбутньому, однак уже від обраного депутата.
На наш погляд, усі вищенаведені приклади свідчать про відверте й зухвале порушення Закону України «Про вибори народних депутатів України», а тому правоохоронні органи, у разі їх виявлення, зобов’язані розглянути питання про притягнення винних осіб як до адміністративної відповідальності за ст. 21210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, так і до кримінальної відповідальності за ст. 157 КК України. Адже лише усвідомлення майбутніми кандидатами й посадовцями органів державної влади та місцевого самоврядування неминучості покарання за порушення виборчого законодавства здатне позбавити їх бажання зухвало нехтувати засадничими принципами виборчого права, цинічно маніпулювати суспільною свідомістю. А реальне народовладдя залишатиметься не лише привабливим конституційним принципом, а й стане повсякденною практикою нашого життя.
