За гроші виборців — у Верховну Раду
Як відомо, виборами зараз живе не тільки Україна, але й великі світові гравці. Шостого листопада, відразу після наших виборів, визначиться новий президент США. Через рік, восени 2013, пройдуть парламентські вибори в Німеччині.
ТСН.ua вирішив порівняти, західні виборчі технології і наші. Які основні відмінності? І що є спільного? Здавалося б, що ж тут може бути спільного? Це все одно що порівнювати Феррарі і Таврію. У західних демократіях інститути досить стабільні, вони обкатані десятиліттями, а у нас все ще дуже хитко, ми тільки намацуємо грунт під ногами… Але, на думку експертів, не все так однозначно. Насправді, ситуація поступово починає вирівнюватися.
Якщо раніше українська практика слідувала за світовою, зокрема, за американською, то сьогодні американці починають використовувати дещо з української політичної практики, вважає політтехнолог Тарас Березовець. “Свого часу американські радники Тимошенко, піарники Барака Обами з компанії AKPD Message and Media, як старанні учні, записували приклади українського чорного піару. Вони просто таки захоплювалися його простотою і цинізмом”, – згадує він в розмові з ТСН.ua.
Корупція як технологія
Мабуть, найголовніше українське виборче ноу-хау – це “фактор гречки”. Хоча зараз називати цю технологію “гречкою” навіть язик не повертається. Штабісти багатьох кандидатів виявляють просто таки дива креативу. Чого тільки не дарують виборцям! Від набору насіння до засобів проти колорадського жука. Своєрідним публічним хабаром можна вважати облаштування дитячих майданчиків, ремонт під’їздів тощо. “На жаль, такі корупційні речі досить ефективні у виборчому процесі. Думаю, буде і прямий грошовий підкуп, що просто неможливо в західних країнах”, – констатує політолог Володимир Фесенко.
Чим ще примітний український виборчий процес? Мабуть, тільки у нас існує таке явище як “перекупка” членів виборчих комісій, а також передвиборчі концерти. У Європі та Сполучених Штатах зірки теж можуть виступити на підтримку того чи іншого кандидата. Але, погодьтеся, важко собі уявити Мадонну або Дженніфер Лопес, які б витанцьовували на мітингах на підтримку того чи іншого кандидата. Такі незабутні дійства відбуваються тільки у нас. Ще одна істотна відмінність. Як це не парадоксально, в Європі або, наприклад, в Канаді вибори коштують набагато дешевше, ніж в Україні.
“Суми, які вкидаються у виборчий процес – це теж технології. В Європі немає такої великої кількості передвиборної реклами, вона набагато скромніша”, – зазначає Володимир Фесенко.
Допоможіть депутату… матеріально
Правда, США тут стоїть осібно. Там теж витрачаються колосальні суми під час виборчих компаній. Ось тільки залучають ці кошти зовсім не так як у нас. І тут ми переходимо до ще однієї важливої відмінності, що зветься мудрованим словом “фаундразінг” (процес залучення грошових коштів та інших ресурсів – Авт.).
Якщо в Україні люди часто розглядають вибори, як можливість додаткового заробітку, можливість вирішити свої проблеми, то в Європі і США все точнісінько навпаки – виборець жертвує на компанію свого кандидата. “Барак Обама зібрав 60% бюджету компанії за допомогою пожертвувань, які були менше двохсот доларів. І в цьому був і елемент агітації. Він продемонстрував, що його підтримують американський виборець, середній клас і дрібний бізнес.
Сьогодні досвід Обами перейняв Мітт Ромні, який на сьогоднішній день зібрав більше коштів”, – зазначає Тарас Березовець. Втім, ця технологія поступово приходить і в Україну. Днями стало відомо, що Олесь Доній піде в депутати по мажоритарці, тут же в Фейсбуці з’явилася ініціатива: давайте зберемо Донію гроші на виборчу кампанію. Сам Доній не без гордості зазначає, що збирається пройти в Раду за рахунок своїх шанувальників. Втім, він тут зовсім не першопроходець.
Так само збирала гроші журналістка Тетяна Чорновіл. А першим на фаундразінг наважився Анатолій Гриценко. Він зібрав мало не половину президентського внеску через Інтернет. Але в порівнянні з американською технологією пожертвувань, в Україні це поки що жалюгідні потуги. “Від того, як наші нові політики зможуть змінити порядок фінансування своїх виборчих компаній, залежить майбутнє української політики. Або вона залишиться пострадянською (коли гроші дають олігархи), або будуть виявлятися сучасні демократичні методи як фаундрейзинг.
Якщо будуть успішні приклади фінансування виборчих компаній, які дозволять хоча б частково покрити витрати на компанію, це буде наближати Україну до стандартів західної демократії. І поступово оздоровлювати нашу партійну систему”, – переконаний Володимир Фесенко.
Партія Інтернету
Сучасний світ неможливо уявити без Інтернету. Дуже важливу роль Інтернет зіграв на президентських виборах в Росії. Перша акція на Болотяній площі, збір коштів…
Все це було організовано через Інтернет. Можна сказати, що в Росії чітко визначилися дві партії: телевізійна партія – це Єдина Росія, партія Інтернету – прихильники опозиції. У нас приблизно схожа ситуація. На цьому тижні об’єднана опозиція “Батьківщина” оголосила про початок мобілізації своїх прихильників у соціальних мережах. Мета – консолідація всіх шанувальників на єдиному комунікаційному майданчику та налагодження діалогу, а також “ведення просвітницької та контрпропагандистської компанії”. “Нарешті, це забезпечення чесного та прозорого голосування за допомогою громадського моніторингу процесу виборів. Ми змусимо владу тремтіти від слова “Інтернет”, – заявили в опозиції.
Але от чи буде влада тремтіти? Сумнівно. 86 відсотків українців як і раніше черпають інформацію з телевізора. Інтернет – це скоріше допоміжний засіб, інструмент, який використовується для зливу компромату. На думку політтехнолога Дениса Богуша, в Україні Інтернет на вибори поки що особливо не впливає. “Якщо подивитися на дільниці, хто приходить на вибори, то відразу стає ясно, чому Інтернет не впливає на вибори, коли ти бачиш величезну кількість бабусь і дідусів, для яких такі слова, як Інтернет, Фейсбук – дикі слова. Тому поки не впливає.
Я думаю, що пройде якийсь час, і буде впливати, якщо будуть експерименти типу як робить Естонія – вони навіть вибори в Інтернеті роблять. Але у нас немає довіри навіть до “мокрих” протоколів, то до Інтернету у нас сто відсотків не буде довіри “. Приблизно такої ж думки дотримується депутат Тарас Чорновіл: “У Фінляндії на деревах, на мотузочках (не прибиті, не приклеєні) висять такі дрібненькі плакатики з прізвищем кандидата, назвою партії, інтернет-адресою і все. Більше нічого! У нас інтернет-технології поки що неефективні. Не всі мають доступ до інтернету”.
І все ж експерти переконані, що вже найближчим часом ситуація кардинально зміниться. В Україні вже більше 2 млн користувачів Фейсбуку. На відміну від Контактів і Однокласників це найбільш політизована частина Інтернету. “І в Україні, і в Росії кількість користувачів зростає в геометричній прогресії. І пройде рік два і, повірте, це буде також як на Заході, – припускає в розмові з ТСН.ua політтехнолог Сергій Гайдай, – Інтернет впливає і на офіційні ЗМІ.
Нічого не можна приховати. Якщо ви не говорите це в новинному сюжеті, народ в мегаполісах все одно прочитаєте це в Інтернеті”.
Європейські пірати
Ще одне нове західне віяння, яке до нас ще не докотилося – це піратські партії Швеції та ФРН. Як зрозуміло з назви, ці політики виступають проти існуючого законодавства в сфері інтелектуальної власності, патентів і копірайтів. Простіше кажучи, люди хочуть “шари”. Але це зовсім не якісь маргінальні політичні сили.
Тут все дуже серйозно. Вибори до Палати депутатів Берліна 2011 року стали проривом для Піратської партії Німеччини, чиї кандидати отримали 8,9% голосів і 15 мандатів відповідно. Таким чином, партія вперше увійшла до земельного парламенту в Західній Німеччині (Берлін входить у ФРН на правах землі). Серед молоді “пірати” набрали цілих 20% голосів. Згідно з опитуваннями, популярність партії зросла до 13%. Вона виходить, таким чином, на третє місце після ХДС і СДПН.
Політтехнолог Тарас Березовець вважає, що в Україні ще буде свій феномен Піратської партії. “Традиції анархізму в Україну на порядок сильніше, ніж у Швеції чи в Німеччині, де порядок завжди був на першому місті. Фейсбук-ком’юніті – це потенційні виборці таких ось партій. Я впевнений, що вони з’являться після цих виборів. Вони визріють”, – каже експерт. А ось політтехнолог Сергій Гайдай у перспективи піратів в Україну не вірить. “Для нас такий рух не актуальний.
У нас з піратської партії складається все населення країни. У нас вся країна піратська. Немає сенсу створювати окрему партію”, – каже Гайдай.
Без змісту…
На думку Гайдая, головна відмінність західних партій від наших – це наявність конкретного змісту. “Різні політичні сили пропонують своїм виборцям різний зміст. Наприклад, демократи пропонують більше всілякої свободи, республіканці пропонують традиційно більш жорсткі формати відносин і до моралі, і до зовнішньої політики. У нас такої політики немає. У нас людина йде в політику не заради ідеї, вона йде за особистим благополуччям”, – міркує політтехнолог. Втім, Тарас Чорновіл вважає, що проблема не тільки в політиках.
“Наша головна проблема в тому, що у нас просто немає громадянського суспільства. На заході не може бути таких партій як у нас. Просто не може і все! Тому що там суспільство цього не сприйме”, – зазначає депутат. І дійсно, адже не прилетіли наші політики до нас з Марсу. Вони – таке ж породження українського суспільства, як і всі ми. З його корупцією, нехлюйством і патерналістськими настроями. І мабуть поки в Україні будуть купуватися і продаватися голоси, працюватиме “фактор гречки”, буде і така ж якість політики. І, як кажуть, нема чого тут на дзеркало нарікати…
