Начальник управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА Роман Шніцер: Доступність і наближеність медицини – різні речі
Попри специфіку наших професій та сфер, в яких ми реалізуємо свої уміння та знання, є дві галузі, про які кожний із нас вважає за необхідне поговорити, висловивши незадоволення. Більше того, практично усі ми вважаємо себе, якщо не фахівцями, то принаймні, людьми, що мають право давати рекомендації, уявляючи, як саме слід удосконалювати роботу. Ну, скажіть, насправді, хто з нас не обговорював ситуацію у правоохоронній сфері та медицині, хто не кидав каменем, наштовхуючись на хамство, несправедливість чи елементарну безграмотність?
Нині, коли медицина черговий раз перебуває у стані активного реформування, прискіпливої уваги та претензій до неї, здається, збільшилося в рази. Проте начальник управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА Роман Шніцер переконав: не все так погано – зміни тривають і вони – на краще»
– Романе Івановичу, півріччя позаду і ми можемо говорити, що з означеного, як цьогорічні етапи реформування, вдалося здійснити?
– Якщо говорити про підсумки півріччя, порівнюючи їх з минулим роком, то однозначно скажу: закарпатська медицина спрацювали краще. Найпроблемнішим питанням була малюкова смертність. Це пов»язано із багатьма причинами, у першу чергу – соціальними. Проте за останні два-два з половиною роки ми налагодили патронажну службу, дільничну, педіатричну, комплексні огляди малюків і цифри, вони є найбільш об»єктивними індикаторами, свідчать, що увага до кожної дитини, робота неологічних відділень, відділень реанімації новонароджених, у першу чергу, мова йде про обласну дитячу лікарню, дають свої результати.
Відверто скажу, що багатьом дітям дарується життя вдруге. Ну, а ставлення до майбутніх мам переконує: материнство у нас в регіоні – безпечне. Окрім того, на Закарпатті збільшилася кількість планових хірургічних втручань. Самі розумієте: ургентні операції, коли все «горить» – справа екстремальна, коли ж пацієнт підготовлений, коли лікар знає, з чим має справу напевне, то й про результат говорити годиться хороший.
Отже профілактика у нас також починає працювати ефективніше. Налагоджена кардіологічна служба. Зараз ми хочемо оснастити швидкі допомоги апаратами, які допоможуть збільшити так зване «терапевтичне вікно» – час, за який пацієнта можна доправити до спеціалізованого медичного закладу. Згодом плануємо налагодити систему, за якої пацієнта в он-лайн режимі може проконсультувати спеціаліст обласного рівня, незалежно від того, в яком населеному пункті перебуває хворий. Ну, і нам вдається утримувати задекларовану тезу про медикаментозне забезпечення обласних лікарень. Я не можу стверджувати, що не виникає нагальна проблема у медикаментах, які щойно з»явилися на ринку, проте основна маса медикаментів в обласних медичних закладах є.
– До речі, про медикаменти та їх ціну. Зараз до цієї сфери, немовби, приділяється прискіплива увага з боку влади. З»явився новий не всім зрозумілий термін референтні ціни. Що воно таке?
– Як можна вирахувати, скільки повинні коштувати ліки за ринкових умов? Проте, за висновками міжнародних експертів, в нашій країні їхня ціна – набагато вища, ніж у сусідніх. Була створена експертна група, яка вивчила цінову ситуацію у Європі, пострадянських державах і визначила ту, наразі, оптимальну ціну, яка мала б бути на ліки. Зараз мова йде про медикаменти для гіпертоніків.
А це, якщо зрозуміти, що мова йде про профілактику сердечних захворювань, інсультів, більше 40% населення країни. Отож, аптекам, які заключать відповідні договори, буде компенсуватися вартість. Повірте мені, бажаючих працювати за такою схемою, достатньо. А отже, якщо пацієнт матиме право обирати між вищою і нижчою ціною, іншим аптекам доведеться робити висновки…
– Чи не легше збільшити фінансування в цілому?
– Коли ми говоримо про державний бюджет та фінансування галузі, то говоримо про прямі витрати. У них не закладено ті кошти, які пацієнт витрачає на ліки. Нині лікарі працюють за протоколами, складеними для лікування тієї чи іншої хвороби, в яких чітко прописані схеми та назви. Скажу з усією відповідальністю, що вони мало чим відрізняються від тих методик, які існують в усьому світі, за винятком певних технологічних моментів. Оте, наші пацієнти витрачають не менше коштів, аніж громадяни інших країн, і фінансовий тягар на їхніх плечах лежить чималий. Введення референтних цін є першим кроком, коли держава готова взяти на себе частину витрат не лише стаціонарних, але й амбулаторних хворих.
– Чи буде оприлюднено список таких аптек і чи планується їх розміщення по всій території області?
– Безперечно, інакше сама ідея буде втрачена. Проте ліки за референтними цінами можна буде отримати за рецептом лікаря. Хочеш бути здоровим – іди до лікаря. Тут ми отримаємо й ще один ефект – лікарську відповідальність. Адже спеціаліст рекомендувавши певний препарат, буде нести відповідальність за його призначення і контролювати його вживання. І повірте мені, опір рецептам спричиняють не пацієнти, або такі, хто піддаються впливу інших. У жодній країні пацієнти не можуть купувати ліки на власний розсуд – це абсурд!
– Процес реформування найболючіше зачіпає у тому випадку, коли стосується закриття закладів…
– По-перше, жодний заклад не закрито. Це заборонено статтею 49 Конституції, щонайменше, яка забороняє скорочення існуючої мережі медичних закладів. Якщо ж існуюча лікарня виконує соціальну функцію на 80%, а медичну – лише на 20%, при цьому повністю фінансуючись з «медичного» бюджету, погодьтеся, ситуація ненормальна.
І наше завдання – покращити медичну допомогу – зберігається амбулаторія, куди пацієнти можуть звернутися, коли завгодно, існують станції швидкої допомоги, у населених пунктах, де населення – більше 2 тисяч, існує денний стаціонар, де можна отримати усі процедури, призначені лікарем. А тепер скажіть, будь-ласка, якщо у бюджеті закладено 2,5 гривень на харчування і 3,07 гривні – на медикаменти, то про яку медичну допомогу можна говорити? Це лікувальний заклад? Однозначно – ні.
Ми зараз серйозно працюємо із фельдшерами, сімейними лікарями, щодо їх методичного забезпечення, навчання. Ми підготували щоденний календар сімейного лікаря, щоб він знав, чим йому займатися. Тобто, хочемо, маю так сказати, на жаль, змусити наших сімейних лікарів працювати активно в профілактичному напрямку. Тому що, якщо проаналізувати кількість сімейних лікарів і кількість пацієнтів, які звернулися до них за рік, то при аналізі показника функціонування лікарської посади є певна невідповідність: ніхто у прийомі не відмовляє, але функція лікарська не виконується.
У результаті – активні патронажі, відвідування на дому, диспансеризація. Тому що чимало функцій, прописаних у посадових обов»язках цих лікарів, не виконуються. Якщо ж кожний буде виконувати свою роботу, то й результат буде помітним. Не потрібен жодний героїзм – просто треба робити свою роботу у повному обсязі на своєму місці.
– Але ж це повинні робити усі…
– Без сумніву. Першим кроком була боротьба за доступність медицини. Другим – доступність кваліфікованої допомоги. Черга – за спеціалізованою допомогою. Проте доступність і наближеність – різні речі. Доступність має бути рівною та однаковою для всіх. Наближеність будуються з такою системою: сімейний лікар – поряд, кваліфікований (гінеколог, хірург, пуль монолог – на відстані півгодини, фігурально – на відстані руки, спеціалізований заклад має бути на відстані «терапевтичного вікна», впродовж якого пацієнта можна доправити до такого закладу. Нині ж ми маємо усіх «-ологів», практично, у кожному селі. Сучасний лікар не може обійтися лише фонендоскопом і кардіографом.
Медицина – високотехнологічна галузь і потребує фінансового і наукового забезпечення, інакше – це профанація. Така високотехнологічна апаратура може бути в одному, двох, максимум – трьох центрів, які визначають за допомогою логістики, щоб модна було доправити у разі необхідності пацієнта з будь-якої точки регіону. Якщо реформувати медицину системно, поступово, не захоплюючись виборами чи іншими ідеологічними моментами, то я переконаний і в помітних змінах і в серйозній мотивації для молодих лікарів. Тому що за таких змін професія лікаря буде не лише шанованою і престижною, але й високо оплачуваною.
Тетяна ВАШАРГЕЛІ, газета “НЕДІЛЯ”