Озерний спрут Закарпаття
Закарпаття − край, де найбільше водних артерій та ресурсів зі всіх областей України. Всі ці багатства мали б належати народу, громаді. Втім, у нас часто стається так, що хитрі спритники умудряються ошукати всіх навколо, прихватизувати стратегічно важливі підприємства та вандальним способом експлуатувати природні ресурси, навіть не платячи податки.
Саме так сталося і з «Закарпатським рибокомбінатом», у відомстві якого знаходяться 5 одних із найбільших природних озер області − ТГР «Форнош», «Залуж», «Пістрялово», «Горбок», «Пальва» та форелеве господарство «Шипот». Громади та акціонери стояли за правду горою, навіть до районної прокуратури зверталися, але у бізнесмена-загарбника все було схоплено… Ситуація просякнута цинізмом, а об людей настільки брутально витерли ноги, що нині мало хто із акціонерів та селян хоче говорити про це й тим більше боротися…
Залякати, підробити, переписати
Саме такі методи використовував теперішній власник ПрАТ «Закарпатський рибокомбінат» В.І.Олексик, аби отримати підприємство у власне користування. Відвертий «розводняк» почався у 2006 році. До цього ще у 1998 державне підприємство «Закарпатський рибокомбінат» став акціонерним товариством (АТ). 75% акцій запропонували купувати працівникам господарства (та прирівняним до них особам) протягом 5 років, і власниками акцій стали більше 100 чоловік. 25% акцій все ж лишилося у державі – таким чином вона зберігала за собою хоч якесь право впливати на розвиток та ведення справ у стратегічно важливому підприємстві.
Як виявилося згодом, голова правління АТ та найбільший акціонер Олексик почав від початку 2000-х скуповувати все більше й більше акцій. За словами тодішніх працівників підприємства у хід ішли всі методи. «Шеф» викликав працівників на килим і одним пропонував символічні суми грошей, кілька десятків кілограмів риби чи якісь інші товари. Казав людям: нащо вам ті папірці − дивідендів від них може з зовсім не буде, раптом знеціняться, а тут хоч якийсь толк. До тих, хто не погоджувався застосовувалися інші «підходи». Зокрема у справі, що була подана ошуканими акціонерами до прокуратури у 2008 році, Олексик дуже прозоро натякав: краще продайте на тих умовах, що пропоную − вам же ще тут зі мною працювати. Часи тоді були непрості, роботи в районах майже не було. Тому більшість, боячись втратити кусок хліба, віддавали за безцінь «папірці». Кількість акціонерів після таких оборудок скоротилася майже вдвічі, а голова правління та члени його родини отримали контрольний пакет акцій…
Втім і цього йому було мало, аби стати повноправним власником великого і прибуткового підприємства. Нагода забрати все трапилася у 2006 році, коли роздержавлення підприємства мало завершитися на 100%. Тобто розпродувалися останні 25% рибокомбінату. Олексик спрацював швидко. Він навіть не повідомив про це більшість акціонерів! Разом з прибічниками підробив протокол Загальних зборів, адже ніяких зборів не відбулося (збір підписів багатьох акціонерів підтвердив, що вони навіть не здогадувалися про те, які доленосні перипетії відбуваються на підприємстві. Відповідно, липові й решта паперів неіснуючих зборів: рішення про викуп державної частки і «Положення» та «Відомість про розподіл акцій».
Далі − більше. Олексик в усних окремих розмовах таки пускає чутку, що 25% акцій треба викупити в держави, «поки їх не заграбастали якісь спритники-рейдери». Грошей на той час навіть у найбільших акціонерів багато не було. І Олексик має вже наперед заготований план: дає вказівку працівникам «списати наліво» 7 тон виловленої риби, а за ті гроші «врятувати рибокомбінат від рейдерів».
Невже склад злочину відсутній?
Як тільки голова правління отримує кошти – одразу ж викуповує державну частку, але вже на власне ім’я (доказ тому – касовий ордер, який Олексик згодом надавав як доказ того, що «він викупив у держави 25%»). Акціонерам, котрі починають непокоїтися з цього приводу і задавати запитання, він відрубує: «Що хочете? У вас і так грошей немає! Ви нічого не платили за акції – я вам нич не винен».
Обурені активісти готують лист до тодішнього голови ОДА, прокурора області та подають матеріали в районну прокуратуру. У зверненні до губернатора слушно ставляться далеко не риторичні запитання: «Яке має право Олексик володіти державною часткою, якщо не заплатив ні копійки власних коштів? Хто з акціонерів офіційно (і де цьому підтвердження) уповноважував чи доручав або ж відмовлявся від особистої сплати за себе вартості належних йому акцій на користь В.І.Олексика. Чому підроблені папери зі Зборів акціонерів, яких взагалі не було? Хто і коли вибирав головою Спостережної Ради товариства дружину В.І. Олексика, секретарем − його старшого сина, а членом ревізійної комісії – молодшого?».
Останнім штрихом до переходу підприємства у приватну власність мав би стати акт додаткової емісії акцій на суму 600 тисяч грн., що Олексик намагався протягнути на єдиних офіційно зафіксованих Зборах 8 травня 2008 року. Але вже навчені гірким досвідом акціонери не проголосували за таку пропозицію.
Прикро, що тоді звернення людей до влади та прокуратури залишилися без уваги. Районна ж прокуратура взагалі відмовилася відкривати справу «за відсутністю складу злочину». Дуже дивно, адже були й документи, і численні свідчення ошуканих, й купа явних порушень, які варто було лише перевірити…
Нині ж теперішні та колишні працівники підприємства вже здалися й не вірять у те, що правда буде комусь колись потрібна. «Закарпатський рибокомбінат» тепер − приватне акціонерне товариство, пройшовши шлях від державного і відкритого акціонерного. Протестують в ряди годи лише громади сіл, на території яких розташовані озера, що використовує «Рибокомбінат», адже неодноразово фіксувалися факти неналежного господарювання та користування прилеглою до озер територією…
