«Антикварна» лазня

У Василя Пацкуна з Пилипця Міжгірського району перед тим, як помитися й попаритися, треба зазирнути в минуле.

Ми звикли до того, що музей може бути в окремій хаті, кімнаті, ресторані, кафе. Натомість 49-річний Василь Пацкун із Пилипця, що на Міжгірщині, вирішив розмістити антикварні речі у лазні і сауні. Тобто бажаючим помитися й попаритися спочатку треба окультурнитися близько 200 предметами старовини, сучасними виробами, які висять, стоять і лежать, мовити б, у передній.

Біографія верховинця – доволі цікава. Закінчив Пилипецьку середню школу, далі – Мукачівський радгосп-технікум, Львівський зооветеринарний інститут. Життя так склалося, що працював колгоспним бригадиром, дільничним міліціонером, землевпорядником. Чоловік уміє столярити, токарити, зварювати, бджолярити. Колись дістав серйозну травму: стругаючи на верстаті, порізав ногу. Нині – на пенсії. Звичайно, сидіти склавши руки зарано. Тому Василь Пацкун усіляко урізноманітнює свої будні. Оригінальні альтанка, гойдалка, зроблені горянином власноруч, надають обійстю відпочинкового шарму.

– А колись я збудував лазню, сауну. Згодом стрілила в голову ідея, що чому б її не прикрасити старожитностями і не лише, усілякими сувенірами, – наголошує Василь Пацкун. – Так знайшлися плюс-мінус сторічні куделя, цапіна, ціп, діжка, корито, теслиця, ступка, рулетка, рахівниця, терези, праски, пили, пранники, гасові лампи, глечики, годинники, олійниці, ліхтарі, бурякочистка, черпак, паяльник, труборіз, деталі з друкарської машинки і т.д. Це все мені перейшло від моїх предків – діда, баби, няня й матері. До речі, моя бабка жила 102 роки. Раритети допомагали й допомагають збирати батьки, брат Іван, котрий є боднарем. Кільканадцять предметів – таких, що вже й ніхто не знає їхнього призначення. Розумію, що я в музейній справі – любитель, але це нічого по суті не міняє. Хай люди милуються, хай розпитують, хай поринають думками в інтернетний вік у минувшину. Можливо, через століття ми й на комп’ютери будемо дивитися, як на щось допотопне.

Також господар розповів мені, як сам майструє вітряк, що завтра-післязавтра забезпечуватиме обійстя електроенергією. Звісно, якщо все так функціонуватиме, як замислилося.

Михайло ФЕДИНИШИНЕЦЬ, газета “НЕДІЛЯ”