У кого ми віримо, вірячи в Діда Мороза?
Бути батьками нині набагато складніше, ніж раніше. Якщо в радянський час більшість родин дотримувалися приблизно однакової ідеології у вихованні, слухалися педіатрів, а на багато запитань давали однозначні відповіді — наприклад, піонерська організація, то тепер батькам доводиться постійно ухвалювати важливі рішення — чи дотримуватися у вихованні Сірсів або Спока?
Слухатися Комаровського чи власну бабусю? Чи віддавати в дитячий садок? Чи робити щеплення? Як і що відповідати на безліч дитячих запитань? І це тільки перші, які лежать на поверхні, проблеми. Що старшою дитина стає, то важливіший, подеколи просто таки доленосний, вибір лежить на батьках.
Зовсім недавно в мережі натрапила на дискусію про те, чи варто розповідати малятам про Діда Мороза і якщо так, то в якому віці краще розставатися із цією казкою. Ішлося про дітей приблизно від двох років і до молодшого шкільного віку. Дехто вважав, що зайвий обман дитині в житті ні до чого, бо згодом, довідавшись, що Дід Мороз — вимисел, вона не довірятиме батькам. Декого бентежив момент маніпуляції — мовляв, подарунки він приносить тільки хорошим дітям. Інші були впевнені, що у два роки Дід Мороз — це чудово, але коли семилітки всерйоз у нього вірять, — це вже перебір…
Для початку замислімося: у кого ми віримо, вірячи в Діда Мороза? Є безліч версій про його походження й прототипи. І, звісно ж, — версія про те, що, як і Санта Клаус та більшість новорічних «дідусів», — це святий Миколай, архієпископ Мирлікійський. Святий Миколай, отримавши багату спадщину від своїх батьків, став роздавати її біднякам. Але не просто роздавати, а підкидати в помешкання непомітно. Є легенда про трьох сестер-безприданниць, яким святий Миколай підкинув золоті зливки чи то в панчохи, чи то в черевички, що сушилися біля каміна. Так і з’явилася традиція прикріплювати до каміна різдвяні «шкарпеточки» й виставляти дитячі черевички за поріг.
Ще одна: це давнє слов’янське божество Мороз (або Мароз), чоловік Марени (богині зими), — доволі злісна й жорстока істота. Мороз (Морозко, Тріскун, Студенець) — володар зимового холоду. Стародавні слов’яни уявляли його в образі низенького дідка з довгою сивою бородою. То був злий і жорстокий Великий Старець Півночі, володар крижаного холоду й завірюхи, яка морозила людей.
Є ще цікава легенда, яка оповідає, що Мороз був богатирем — чи то братом, чи то побратимом Іллі Муромця. У боротьбі з могутньою злою відьмою (можливо з Марою) він віддавав своє тепло людям, а тому змушений був навесні йти далеко на північ і повертатися лише взимку.
Та, як на мене, найправдоподібнішою і по-своєму вдалою є версія, згідно з якою Дід Мороз — це архетип пращура, «діда» (саме так називали пращурів стародавні слов’яни, а дідусів звали «дідко»). А Мороз — просто власне ім’я. Стародавні слов’яни любили називати людей на честь стихій та природних явищ. Отже, виходить, що візит предка з подарунками — це не що інше, як благословення нового року, нового життя, подарунки дітям — це теж благословення для них. Причому раніше Дід Мороз приносив подарунки тільки слухняним, а неслухняних норовив цюкнути посохом (за іншими версіями — шмагонути різками), але згодом став гуманістом і добряком, і подарунки отримують усі: і відмінники, і двієчники, і малята, і підлітки, і навіть батьки. А посох — просто символом влади. До речі, в деяких радянських новорічних сценаріях зустрічався ще й персонаж Новий Рік — маленький хлопчик, якому Дід Мороз передавав посох, тим самим наділяючи «владою», — і це теж благословення нового життя.
Уперше Дід Мороз з’явився на Різдво 1910 року, але якось не прижився. А після революції радянська влада знову повернула Діда Мороза замість «скасованого» святого Миколая.
Радянський Дід Мороз ледь-ледь нагадував святого Миколая — Мороз чітко дотримувався «лінії партії та уряду». Мало спільного в Діда Мороза, трохи суворого, але справедливого, здатного створити диво, і з західним Санта Клаусом — хіба що кольори вбрання й подарунки. Санта Клаус — веселун і клоун — нині занадто комерціалізований і в багатьох назавжди асоційований з рекламною кампанією культового американського напою. А у фінського Йоулупуккі — й поготів прототип різдвяного козла (дослівний переклад цього слова з фінської мови так і звучить — «різдвяний козел»). Нічого лайливого чи образливого в цьому немає. Річ у тім, що в стародавні часи подарунки в різдвяну ніч по будинках розносили ряджені, вбиралися вони здебільшого в костюми тварин, причому найпопулярнішим персонажем містерії був чомусь козел.
Є ще Пер Ноель — французький фольклорний персонаж, ім’я якого дослівно перекладається як Батько Різдва. Він убраний у білі шати, полюбляє погрітися біля каміна, приїжджає на віслюку й проникає в помешкання через димар. А шведського «брата» Діда Мороза звуть Юль Томтен. Це різдвяний гном, він живе в заповідному лісі, йому допомагають ельфи — у своїй маленькій шахті видобувають золото для ялинкових прикрас і подарунків. Тих, хто приїжджає до Томтена на гостину, попереджають: «Дивіться під ноги! Стежками постійно снують маленькі ельфи. Не наступіть на них!». Подарунки Томтен залишає біля каміна або прямо на підвіконні.
А є ще італійський Баббо Натале, єгипетський Папа Ноель, болгарський Дядо Коледа — в кожного народу свій! Але більшість новорічних «дідів» усе-таки мають прототипом святого Миколая — як символ чистого дарунка. В Україні в цей час люди відзначають і День Миколая Чудотворця, і Новий Рік, і Різдво. Свят багато не буває!
Особливо радіють діти — дорослі у свята приділяють їм набагато більше уваги, ніж у будень, приходять гості, а з ними — веселощі, ну й, звичайно ж, подарунки: під подушкою — від святого Миколая, під ялинкою — від Діда Мороза… І мені здається, у цьому немає нічого поганого, адже зрештою ваша дитина все одно віритиме тільки в те, у що вірите ви, хочете ви того чи ні. Не треба боятися створювати для дворічної крихітки новорічну казку: в чотири-п’ять років дитина все одно проведе «інвентаризацію» своїх уявлень про світобудову, сама все переоцінить, зрозуміє, у що по-справжньому вірить його найближче оточення, й вирішить, у що (або в кого) вірити їй самій.
Якщо дитина старша, то в цей період «розчарувань» можна залучити її до організації новорічного дива для молодших — тоді процес переоцінки пройде м’якше, адже тепер вона «всередині» дива, вона творить його сама, і чари нікуди не зникають! Часточка того дива жевріє в наших серцях лише прекрасним спогадом про казку, в яку віримо, будучи дітьми. А щось залишається незмінним назавжди. Хіба ми не віримо в здійснення бажань і хоч раз у житті не думали про заповітне, «пока часы двенадцать бьют»? Хіба ми не віримо в те, що новорічна ніч — особлива, і в ній є місце чарам?
Багато батьків, які виступають проти «новорічного обману», наводять як аргумент те, що дитина розчарується і засмутиться, побачивши де-небудь на ранку акторів замість справжнього Діда Мороза. Але ж хлопчик чи дівчинка теж вбираються в костюм Зайчика чи Сніжинки! І хіба в цей момент вони не відчувають себе хоч трішки пухнастим зайчам і невагомою сніжинкою? Звісно, відчувають! Так і актори на новорічних святах — усі трохи Діди Морози, а загалом — його помічники, заступники, адже він такий один і не може бути одночасно в гостях у всіх дітей!
Навіть якщо на запитання дитини хтось відповість, що Дід Мороз насправді — казковий персонаж, а подарунки — від тата й мами, навряд чи вона засмутиться. Вона, як і раніше, віритиме в казку, яку влаштуєте для неї ви, її батьки. Адже найбільше діти чекають від свята навіть не подарунків, а саме дива. Крім як покласти подарунок під ялинку, у вас є безліч інших способів інсценувати чародійство. Наприклад, покладіть ошатні подарунки за двері, гарненько натопчіть снігових слідів навколо й попросіть сусідку подзвонити у двері. Коли маля почує дзвінок, скажіть, що це, напевно, Дід Мороз прийшов його привітати. Дитина кинеться відчиняти й побачить подарунки. Сніг під порогом і великі сліди на ньому не змусять її засумніватися в тому, хто саме приходив! Головне, простежте, щоб сліди не вели назад у вашу квартиру, і сховайте всі докази (ті ж таки засніжені татові черевики).
Якщо під Новий рік вкриються памороззю вікна, зробіть на склі зовні вітальні написи гарним великим почерком із завитками, а подаруночки залишіть на балконі, злегка прочинивши вікно. Прикрасьте подарунки позліткою й ялинковими кульками, щоб вони мали якомога привабливіший вигляд.
Адже Дід Мороз — не обман і не вигадка, а персоніфіковані чари, «герой із позитивною місією», і було б неправильно й навіть жорстоко позбавляти наших дітей такого друга. Новий рік дає нам усім можливість побути трохи чарівниками, нехай лише для своїх дітей. Не змарнуйте цю можливість! Постарайтеся створити для них справжню новорічну казку, нехай дитинство запам’ятається їм веселим і незвичайним святом!