У закарпатському селі Кідьош уже 9-ий рік мироточить розп’яття
І зцілює немічних: кому зір вернувся, хто від раку вилікувався
Диво у хаті Сорків у селі Кідьош Берегівського району сталося 26 лютого 2004 року. Відтоді їдуть сюди звідусіль, передають немічним миро в різні кінці світу. Про мироточиве розп’яття пишуть українські та угорські газети, знімають телесюжети. А мешканці села, де майже всі протестанти, звісно ж, знають про «хрест», та по-різному ставляться і до святині, і до сім’ї, де сталося чудо.
Через тиждень прибите розп’яття заплакало
– Розп’яття усі ці роки постійно мироточить з усіх Його ран, коли слабше, коли інтенсивніше, це не залежить від години чи дня. Часом сочиться дуже сильно, просто на очах падають краплі. Буває, що наберемо вісім кубиків, буває, що тільки три чи п’ять. Моє діло віддати людям миро, а то, не дай, Боже, гріх буду мати, що перед волею Божою двері зачинила… – Марія виважено, спокійно розповідає про диво, що сталося у їхній хаті.
Тібор і Марія Сорко зростали в сім’ях протестантів-кальвіністів з діда-прадіда, адже Кідьош та навколишні села протестантські. Та раптом чоловік став виявляти бажання носити хрестика, проте дружина не дозволяла. До того ж, сім’ю спіткали різні проблеми – за яку справу не бралися, все чомусь не вдавалося. Як каже Марія, «душа в чоловіка рвалася». Тож знайомі порадили їхати до православного монаха. Це було 2001 року.
– Прийшов час, коли треба було по-іншому думати, – пригадує Марія. – Вчення православної церкви – то зовсім інакше. Монах пояснив місію Матінки Божої, що Вона не проста жінка з купи людей. Дуже великий наголос клав на часту сповідь, причастя, у протестантів цього нема. Але ми угорці, в сім’ї тільки я розмовляю українською, тому чоловік нічого не розумів, і через деякий час сказав, що не лягає до душі. Ми стали ходити на служби до католиків.
Тібор часто говорив, що хотів би мати вдома хрест із розп’яттям. Одну з таких розмов почула сусідка, чоловік якої працював на заводі, де виливали розп’яття. Вона й принесла Соркам статуетку Ісуса Христа, а Тібор вже сам почистив, пофарбував, зробив дерев’яного хреста, до якого і прикріпив розп’яття. «Ти мені повір, я просвердлив живу людину і прибив цвяхами до хреста, – казав дружині. – Не питай, що я відчуваю». Це було у четвер, а рівно через тиждень сталося диво.
– На той час, коли навернулися до католиків, я начиталася багато. Знаєте, це як людина голодна, що не може наїстися, – розповідає Марія. – Знала історію християнства, життя святих. І про мироточиві ікони теж. Але думала, що дива бувають, напевно, у храмах, в монахів чи в дуже віруючої людини. А то в нас! 26 лютого 2004 року я проходила мимо і помітила, що розп’яття виглядало так, як літом пітніють – такі по ньому бульбашки. А то ж зима, тут опалення нема! Подумала, може, пара, але звідки взялася, бо вода ж не кипить? Я стояла і дивилася, як Фома невіруючий: хіба то може бути?! А на ранок п’ятниці з хреста вже почало капати, стікати. Ми не приховували, зразу всім сказали, родині, сусідам. Але на нас говорили, що ми здуріли і таке всяке. Я знаю чому: село та округа на 95 відсотків протестантські. Тому цілих п’ять років до нас рідко хто приїжджав, аж поки не навідалися дві журналістки – і з того часу їдуть звідусіль. Бог знав, що за ті роки нам треба підрости до певного духовного рівня. Тоді ми офіційно перейшли у католицьку віру, по-новому не вихрещувалися, бо католицька церква хрещення в ім’я святої трійці приймає.
Науці елементи мира не відомі
Біля мироточивого хреста проводять Божі служби священики різних конфесій: православні, католики, греко-католики. Пропонували Соркам віддати розп’яття до храму, але сім’я відмовилася. Пані Марія розмірковує так: у церкві є хрест, тож якби диво мало статися там, то Господь це показав би.
За перших п’ять років, відколи розп’яття мироточить, не було стільки людей, як тепер за один день. Їдуть не тільки з України, а й з Угорщини, Канади, Франції, Австралії, Іспанії, Італії. Хто – по духовне зцілення, хто – по фізичне. Пані Марія пригадує неймовірні випадки, про які у листах чи телефоном розповідають люди. Приміром, після семи років сліпоти зір повернувся, там дитинка не ходила – на ноги стала, після 15 років безпліддя жінка завагітніла. Недавно з Будапешта надіслали листа: жінці на палицях хтось передав миро – тепер вона сама ходить. Просто у хаті Сорків на очах у Марії ступила перші кроки шестирічна дитина, яка навіть не стояла. Найбільше зцілень, про які відгукнулися, це онко. Якось Марію запитали, як користуватися миром. На що відповіла, бо сама не знала: «Бог вам відкриє, я ж не лікую». І коли жінка, у якої була пухлина на печінці, відгукнулась, то розповіла, що пила розведене в олії миро. «Освячену воду розмножують, а силу яку вона має: одна крапля океан освячує!» – каже Марія. Що цікаво, телевізійники з Будапешта, які знімали передачу про чудо в Кідьоші, взяли краплі мира, щоб передати на вивчення в лабораторію. Виявляється, науці не відомі елементи, з яких воно складається.
– Бог людей зцілює, а мені дав дар розмови, – переконана Марія. – Як я казала, ми угорці, і ніхто, крім мене, в сім’ї не спілкується українською. У Прибалтиці в медучилищі я вивчила російську, цією мовою викладали, і українську, бо дівчата були з Львівщини. У 2006, коли розп’яття вже два роки мироточило, мусила звільнитися з лікарні, хоча ми не такі багаті, щоб я не працювала (чоловік ремонтує машини). Та коли люди стали до нас їхати, тоді зрозуміла, що то Господь так хотів. Якби я пішла на зміну, ніхто чужих не зрозумів би.
– Як думаєте, чому саме у вашій хаті сталося диво? – цікавимося.
– У свій час, я як протестантка, дуже повставала проти хреста, а тепер прийшов час, коли свідчення кожного дня треба давати. Коли біль сильний на душі, людина інакше думає, це ніби як 180-градусний поворот мислення.
– А як батьки сприйняли ваше навернення до католиків?
– О-о, раніше то пекло було, а тепер вже змирилися. Вся родина лишилася протестантами. Бог всім дає свободу вибору. Мама приходить до нас, але при мені не прикладається до розп’яття, я ще не бачила. Її то не питаю, діло не моє. А ми кожного дня прикладаємося: і вранці, і ввечері, п’ємо миро. Діти, а в нас їх троє, до того вже звикли. Найменша, дев’ятимісячна, подарунок нам на старість, хрещена вже в католиків. Ми виросли в родинах протестантів, а тут Бог показав другу сторону. Та кому в який час – Він сам знає…
Олена Павлюк, Вісник