Шлях до суду Лінча?

Підпали автомобілів невпинно перетворюються на найпоширеніший спосіб неформального з’ясування стосунків на Закарпатті. Очевидно, іншого — цивілізованого — методу вирішення конфліктів тут просто не бачать. Абсолютно безкарно палять машини підприємцям, чиновникам, журналістам і навіть правоохоронцям, причому з найвищої керівної ланки. І ніхто не може цьому зарадити.

Ось лише деякі резонансні підпали, які пережило Закарпаття за останні два роки.

18 травня 2011 р. після 2-ї години ночі в м. Виноградові у дворі приватного будинку невідомі облили бензином і підпалили ВАЗ-21093 головного редактора незалежної районної газети “Чорна гора” Володимира Мочарника. Викликані пожежники не дали вогню поширитися на будинок (автомобіль стояв під дерев’яним навісом усього за півтора метра від хати), інакше наслідки були б набагато гіршими.

“Чорна гора”, яка видається вже 14-й рік, — чи не єдина районка області, що дозволяє собі публікувати гострі опозиційні матеріали, а її редактор має репутацію принципового й безкомпромісного журналіста. Підпал машини — не перший інцидент у його професійній кар’єрі. 2003 р. в будинок В.Мочарника через вікно кинули банку з пальним і бікфордовим шнуром. На щастя, шнур після падіння потух, і пожежі не виникло. Тоді правоохоронці під тиском міжнародної організації “Репортери без кордонів” порушили кримінальну справу, однак злочинців так і не знайшли. Що ж до підпалу автівки, то міліція довго відмовлялася пов’язувати злочин із журналістською діяльністю, мотивуючи це тим, що головний редактор… не має журналістського диплома (свого часу він закінчив філологічний факультет УжДУ). Незважаючи на резонансність справи, звернення народних депутатів із вимогою не спустити розслідування на гальмах, паліїв не знайшли. Сам В.Мочарник вважає, що міліція, яка є об’єктом регулярної критики його газети, м’яко кажучи, не дуже й старається розкрити злочин.

Через півтора місяця, в ніч на 9 липня, в тому ж таки Виноградові на приватному подвір’ї підпалили 2-річний “Мерседес” прокурора Хустського району Івана Кайла. Паліїв по сьогодні не знайшли.

16 жовтня 2011 р. в Ужгороді запалав Volkswagen-Touran екс-замначальника обласного УМВС Володимира Петрицюка (незадовго до цього він вийшов у відставку). Висновок експертів — умисний підпал. Замовників і виконавців злочину не знайдено.

23 лютого 2012 р. серед білого дня поряд із приміщенням Адміністративного суду Закарпатської області підпалили ВАЗ-2109 працівника відділу по боротьбі з торгівлею людьми та кіберзлочинністю обласного УМВС Михайла Данила (DT.UA докладно розповідало про конфлікт цього міліціонера з керівництвом у матеріалі “Міліцейські війни” в номері за 16.12.2011 р.). Опергрупа, що прибула на місце, виявила поруч з автомобілем покинуті відра із залишками пального, а також шкіряний чохол із ключами та… міліцейський жетон із печаткою для закриття сейфів. Сам М.Данило розцінив підпал автівки як помсту і спробу залякування з боку відділу внутрішньої безпеки, з яким у нього тривалий конфлікт. Злочин так і не розкрито.

В ніч на 10 червня 2012 р. в Ужгороді у дворі приватного будинку спалили джип Toyota-Highlander Маргарити Мощак — голови правління регіональної Спілки промисловців та підприємців, члена виконкому Ужгородської міськради. У М.Мощак — ціла історія з підпалами, яких протягом трьох місяців було шість (у тому числі двох ресторанів і двох автомобілів). Жінка повідомила слідчим, що підозрює в організації злочинів одного з колишніх високопосадовців мерії. До речі, камера відеоспостереження зафіксувала двох чоловіків, які підпалюють Toyota-Highlander: на запису видно не лише силуети, а й їхні обличчя. Незважаючи на це, жодного зі злочинів так і не розкрили.

Через 9 днів, у ніч на 19 червня, у дворі приватного будинку в Ужгороді облили бензином і спалили Toyota-Avensis начальника ДАІ м. Ужгорода Олексія Співака. Головний даїшник міста пов’язав злочин зі своєю професійною діяльністю і пообіцяв 10 тис. грн. винагороди за інформацію про його замовників і виконавців. Підпалу не розкрито.

1 грудня о 3-й годині ночі в Мукачевому у дворі приватного будинку, де мешкає прокурор міста Руслан Біловар (у минулому — 1-й заступник прокурора області), невідомі облили пальним і спалили позашляховик Mersedes Benz ML-350. Розкішний автомобіль 2012 р. випуску зареєстровано на матір прокурора, колишню працівницю прокуратури, нині пенсіонерку. Сам підпал було здійснено якраз у День працівників прокуратури, який відзначається в Україні 1 грудня. На місце негайно виїхали прокурор області, начальник УВС та слідчо-оперативна група. Розслідування злочину взяв під особистий контроль обласний прокурор, але паліїв так і не знайшли.

Через три тижні, в ніч на 22 грудня минулого року, в Ужгороді спалили кросовер Hyundai Santa Fe заступника мера Ужгорода Юрія Белякова. Автомобіль стояв на проспекті під вікнами будинку, де мешкає Ю.Беляков. Злочинців не знайдено…

Спроби автора матеріалу дізнатися щось конкретне про розслідування вказаних та інших аналогічних злочинів в управлінні карного розшуку обласного УМВС виявилися безрезультатними. Небажання оперативників спілкуватися з пресою зрозуміле — їм нема чого сказати, оскільки жодного з підпалів автомобілів не розкрито. Однак DT.UA вдалося отримати статистику підпалів за останні три роки з іншого джерела. Цифри надані обласним управлінням МНС станом на листопад минулого року. Так, якщо в 2010 р. на Закарпатті спалили всього 6 машин, то в 2011-му — 12, а до листопада 2012-го — 15. Після цього було ще як мінімум три умисні підпали (про них повідомляли ЗМІ), а отже, до кінця минулого року в області спалено близько 20 автомобілів. Більшість із них — в Ужгороді й Мукачевому. Однак крім машин палять іще й офіси, ресторани, житлові приміщення, а також нападають на чиновників, суддів, адвокатів. Ось лише один промовистий приклад — із начальником ключового для Закарпаття Управління лісового господарства Ігорем Фізиком. 4 жовтня увечері двоє чоловіків у масках напали на головного лісівника області біля його будинку й побили бейсбольними бітами. А через тиждень, у ніч на 12 жовтня, ручною гранатою підірвали двері його квартири. Вибухом повибивало вікна на сходових майданчиках кількох поверхів, на щастя, ніхто не постраждав. І.Фізик обидва інциденти пов’язав зі своєю професійною діяльністю, злочинців досі не знайдено. Подібні зухвалі напади на високопоставлених чиновників криміналітет не дозволяв собі на Закарпатті навіть у бурхливі 90-ті.

Очевидно, нахабність і масовість злочинів проти представників влади та правоохоронної системи добряче дістала цю саму правоохоронну систему. Наприкінці січня прокурор Закарпатської області Анатолій Петруня заявив на координаційній нараді: “Підпали автомобілів правоохоронців, побиття суддів, адвокатів, напади на депутатів — це виклик усій правоохоронній системі краю. І ми дамо гідну відповідь цьому”. Таку заяву варто б трохи підправити — якщо злочинці безкарно палять машини прокурорам і міліцейському начальству, підривають майно чиновників, то це не виклик, а знущання з правоохоронної системи краю. І гідної відповіді цьому немає вже кілька останніх років.

А взагалі, з усього цього напрошуються три невтішні висновки.

Перший. Правоохоронці стали жертвами власного непрофесіоналізму й корупції. Досвідчені оперативники кажуть — у більшості випадків потерпілі в погонах здогадуються про замовників злочину, однак не афішують цього, щоб уникнути “незручних” пояснень. А дехто засмучений не так фактом підпалу своєї застрахованої за повним КАСКО машини, як увагою до власної персони й запитаннями на кшталт: “А звідки грошенята?”. Гірше те, що не розкриваються навіть злочини, де відоме коло підозрюваних або є “залізобетонні” докази на кшталт відеозапису із зафіксованими обличчями. Якщо припустити, що у випадку з опозиційним журналістом чи підприємцем міліція працює абияк, бо їй байдуже, то в ситуації, коли “терпилами” стає міліцейське й прокурорське начальство, докладається максимум зусиль. А результат усе одно нульовий. Непрофесіонали…

Другий. У випадку виникнення, так би мовити, “нестандартних ситуацій у суспільстві” (а протестні настрої постійно зростають) правоохоронці нічого вдіяти (як і захистити владу) не зможуть. Вони не спроможні захистити навіть самих себе.

І третій, головний. У цивілізованому правовому суспільстві людина в разі потреби вирішити конфлікт чи захистити себе звертається до правоохоронних органів та суду, а якщо вважає, що її скривдила влада, — до опозиції. В Україні ці інститути не діють, точніше, діють тільки у власних інтересах, тому люди (хороші й погані) беруться вирішувати конфліктні ситуації самотужки й у доступний їм спосіб — у кого на що стає сміливості. Хтось, спаливши опонентові машину, встановлює таким чином справедливість, якої не знайшов у державних органах. А хтось просто мститься за невиконані домовленості, різку критику чи уражене самолюбство. І найгірше, що цей процес може стати масовим.

У будь-якому разі кількість подібних злочинів тільки зростатиме. На це вказує не тільки порівняльна статистика. Головне, що немає жодної надії на встановлення інституту справедливості, який гарантується державою. Підпали, напади, побиття, закладення вибухівки тощо — це фактично шлях до суду Лінча…

Володимир Мартин, Дзеркало тижня