Рейдерське об’єднання

Як міністерство Табачника й очільник Закарпатської області монополізують вищу освіту в регіоні

Нещодавно найстаріший і найбільший ВНЗ області Ужгородський національний університет (УжНУ), потрапив до рук персони з одіозною репутацією. Під патронатом керівництва Міністерства освіти й голови облдержадміністрації, за сумісництвом лідера тутешнього осередку Партії регіонів Олександра Ледиди керівник донедавна маленького та невпливового Закарпатського державного університету (ЗакДУ) Федір Ващук за півроку пройшов шлях від виконувача обов’язків до ректора УжНУ. До того ж він дістав не тільки посаду очільника провідного освітнього закладу Закарпаття, а й реальні перспективи поглинання всіх без винятку вишів цього регіону.

Загострення ситуації

Щоб краще зрозуміти нинішній цугцванг в УжНУ, варто повернутись до 2004 року, коли напередодні виборів, за офіційною версією, наклав на себе руки ректор цього вишу Володимир Сливка. Замість нього було призначено ставленика панівної тоді на Закарпатті партії СДПУ(о) Василя Русина. Щоправда, ненадовго, адже після перемоги помаранчевих на його місце поставили довірену особу Віктора Ющенка на президентських перегонах – Миколу Вегеша.

«Принциповість» останнього добре ілюструє той факт, що 2010 року він уже виступав як агітатор кандидата в президенти Віктора Януковича. За словами місцевих освітян, ректорська каденція Вегеша була невдалою і, якби не підтримка Віктора Балоги, могла закінчитися набагато раніше, ніж через офіційні сім років. «Пан Вегеш виявився поганим адміністратором, – пояснює журналіст і публіцист Василь Ільницький. – За нього мате­ріа­льно-технічна база університету почала просто розвалюватися, до цього додалися ще й корупційні скандали з розпродажем університетських приміщень у центрі міста (їх понад 50. – ред.)».

Ситуація загострилася навесні 2012 року, коли добігав кінця термін ректорського контракту й наближалися парламентські вибори. Найбільший ВНЗ Закарпаття, на базі якого сконцентрована левова частка місцевої інтелектуальної еліти і в якому навчаються близько 12 тисяч студентів, став для влади привабливою «ресурсною базою», яку потрібно було взяти під конт­роль. Під час головування у виші людини Балоги втілити це було нереально. Тож ближче до закінчення каденції Вегеша в боротьбу за УжНУ включився ще один досить важливий гравець – ректор другого за розміром ужгородського вишу, Закарпатського державного університету, Федір Ващук, людина з іміджем авантюриста від освіти. Він досить швидко знайшов собі союзника в особі керівника області, голови місцевого осередку Партії регіонів Олександра Ледиди.

«Ващук розпочав свою кар’єру в середині 1990-х, переконавши тодішнього мера Ужгорода Сергія Ратушняка, що місту необхідно мати на противагу державному УжНУ свій власний, муніципальний виш, – розповідає політолог Віктор Пащенко. – Тоді був створений такий собі Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права. Згодом він став членом СДПУ(о), встановив дружні стосунки з тодішнім міністром освіти Василем Кременем, який і надав його ВНЗ статус державного, що означало бюджетне фінансування та зміну вивіски на «Закарпатський державний університет».

У приватних розмовах усі, з ким вдалося поспілкуватися Тижню, ващуківський освітній заклад називають «шарашкіною конторою» із продажу дипломів, жартома додаючи, що «ЗакДУ» розшифровується як «Закарпатський державний універмаг». Стрімкий злет пана Ващука тимчасово обірвався у 2004 році, адже той виступав одним із найактивніших прибічників Януковича. На кілька років він відійшов у тінь. Однак щойно у 2010-му міністром освіти став Дмитро Табачник, Ващук дуже швидко знайшов із ним спільну мову.

Шок і трепет

Наслідком цього порозуміння стала постанова МОН від 10 серпня 2011 року (за півроку до закінчення каденції ректора Вегеша) про об’єднання в один усіх чотирьох вишів Закарпаття. Це, окрім УжНУ та ващуківського ЗакДУ, Мукачівський державний університет та Закарпатський художній інститут. Під приводом політики укрупнення ВНЗ, яку декларує Табачник, було зроблено спробу поставити новий «мегавиш» під контроль міністра, а очільником ліквідаційної комісії, що мала керувати цим процесом, він хотів бачити того ж таки Федора Ващука.

Прикметно, що спочатку цей план підтримав навіть Віктор Балога, який, певно, сподівався «протягти» на посаду ректора в новоутвореному ВНЗ свого ставленика. Однак тільки-но зрозумів, що саме задумали Табачник із Ващуком, як буквально через тиждень, на засіданні уряду, завдав удару у відповідь. «Балога все ще залишався тоді впливовим гравцем і зумів домогтися скасування постанови МОН», – пояснює Віктор Пащенко. Однак це лише трохи відтермінувало неминуче.

У квітні 2012 року закінчується каденція Миколи Вегеша. Табачник підписує наказ про його звільнення, а на посаду в. о., згідно зі своєю звичною в таких комбінаціях тактикою, нікого не призначає. Лише через місяць тимчасовим ректором стає Віталій Ніколайчук, явно перехідна постать. Вибори ректора не були призначені, а протеже Табачника пан Ващук починає поступово «опрацьовувати» викладацький колектив УжНУ.

Зрештою, у вересні міністр освіти звільняє Ніколайчука і призначає Ващука в. о. ректора УжНУ з цікавим уточненням «на громадських засадах», при цьому останній і надалі очолює ЗакДУ. Перед ним, подейкують, була поставлена чітка перспектива: якщо він забезпечить максимально лояльне голосування викладачів та студентів УжНУ за Партію регіонів, то гарантовано дістає посаду ректора.

«І тут максимально включаються в гру всі маніпулятивні таланти комерсанта від освіти, – каже Віктор Пащенко. – Він розігріває атмосферу страху, підлабузництва і зради. Спочатку запускаються чутки про звільнення пенсіонерів, підняття цін у гуртожитках, а потім «добрий цар» їх привселюдно розвінчує».

«Студентам обіцяють підвищення стипендії, зниження плати за проживання, зрештою, великі зимові канікули, – продовжує Василь Ільницький. – Впроваджується фантастично винахідлива схема контролю за голосуванням студентів: так звана сесія довіри. Тобто нібито їхні знання можуть оцінити однокурсники, а викладач зобов’язаний погодитися з «громадським рейтинговим контролем» і виставити пропоновану «представниками органів студентського самоврядування» оцінку. Паралельно чинять шалений тиск на всіх, зокрема, в примусовому порядку зганяють студентів на концерти задля підтримки Партії регіонів та мажоритарних кандидатів від неї. А безпосередньо під вибори починається пряма купівля голосів за 100 гривень».

На жаль, Ващуку все вдалося: всупереч усім традиціям та усталеним нормам (наприклад, саме з УжНУ в 2004 році розпочалася Помаранчева революція на Закарпатті) університет проголосував як треба. Буквально через два тижні після виборів призначаються вибори ректора, де пан Ващук здобуває впевнену перемогу над кандидатом Віктора Балоги, відомим нейрохірургом Володимиром Смоланкою, якому навіть не дали часу хоч раз зустрітися з колективом УжНУ. Процес висунення кандидатів на виборчу конференцію, як і сам процес голосування, відбувався під суворим контролем та за особистої присутності Ващука.

Заступивши на своє місце, новий ректор одразу почав «реформування»: зменшив кількість пар із метою економії коштів на опалення, внаслідок чого майже всю зиму навчальний процес в УжНУ був просто зупинений. «За словом «реформи» можна сховати що завгодно, – каже ректор Мукачівського державного університету (МДУ) Юрій Мигалина. – Наприклад, бажання приватизувати приміщення в центрі Ужгорода, як це вже колись було зроблено. А так само бажання об’єднати під своєю владою всю вищу освіту на Закарпатті. Невдовзі МДУ почнуть перевіряти комісії міністерства, щоб довести до такого стану, коли нам залишиться тільки впасти в обійми Ващука. І це при тому, що в нас із 14 спеціальностей 11 не збігаються з УжНУ, тобто тільки ми готуємо спеціалістів у цих галузях. Тож жодного резону в об’єднанні немає».

Місцеві експерти кажуть, що схожа доля чекає й на інші навчальні заклади, де є державний бюджет, зокрема Художній інститут, Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти, Центр підвищення кваліфікації державних службовців.

Богдан Буткевич, Український тиждень