15 років тому в мукачівському соборі Успіння Пресвятої Богородиці вперше започаткували літургію українською мовою
У першому посланні св. Павла до коринтян сказано: «Коли промовляєте язиком незрозумілі слова, то як зрозуміють, що ви говорите? Ви будете говорити на вітер!» (1 Кор.14:9).
Саме тому владика Маргітич свого часу так наполегливо роз’яснював і наполягав на впроваджені богослужінь державною мовою, але зустрів великий опір у консервативної частини Мукачівської греко-католицької єпархії. Тільки після втручання в мовне питання апостольського нунція Ватикану в Україні вперше на Закарпатті у графік богослужінь Ужгородського кафедрального собору в 1993 році було включено проведення у святкові й вихідні богослужінь українською. А владику Маргітича призначили синкелом для українців. Після цього вже у Мукачеві розпочали наполягати на проведенні літургії рідною мовою. Довго дозволу на це не давали.
І тільки у квітні 1998 року крига, що називається, скресла — пройшла перша літургія рідною для нас мовою, а відтак була введена і у графік богослужінь. Для її супроводження і проведення тоді був запрошений хор ім. о. А.Волошина Ужгородського кафедрального собору з нашим духовним наставником о. Йосифом Штилихою. Мукачівці прийняли нас радо.
І ось пройшло 15 років… Наш хор знову запросили, але вже для проведення ювілейної літургії. Ми раділи тому, що мукачівська громада виросла кількісно. Тут створено свій хор. Приємно було поспілкуватися, пригадати події 15-річної давності, особливо те, через які тертя довелося пройти у справедливих домаганнях започаткувати проведення богослужінь українською. Мукачівців дуже здивувало, що ми прибули без свого духовного наставника. А ми, в свою чергу, були подивовані тим, що біля престолу служив тільки один духовний наставник громади. Адже літургія ювілейна! Достойно було б, на наш погляд, провести архієрейську літургію в цей день, бо вже маємо двох єпископів, а для української громади Мукачева вона ще ні разу не проводилася. Відповідь на обидва запитання напрошується одна: українські громади продовжують бути не в милості. Є над чим задуматися!
У ході ювілейної літургії прозвучали тексти, покладені на музику нашими славетними композиторами, що тривалий час були заборонені. А завершили ми її спільною молитвою за Україну «Боже великий, єдиний», створеною ще у 1884 році, прохаючи тим самим Всевишнього охороняти нашу Україну, допомогти побудувати нам справжню державу, в якій добре було б усім. На згадку біля собору зробили декілька фотознімків з хористами Ужгорода, Мукачева і духовним отцем громади.
Продовження святкування відбулося за святково накритими столами, за якими обмінялися думками, тостами, подяками, спогадами про те, як довелося домагатися того, щоб могли у своїй державі молитися рідною мовою. Так, як це роблять уже давно наші сусіди: словаки, поляки, угорці, румуни…
Володимир Матейко, хорист українського хору ім. о.А.Волошина Ужгородського кафедрального собор
