Владика Мілан: “Я не хотів би, аби на клаптику землі заробляли політичний капітал”
В Ужгороді запланували створити нову площу європейського зразка. Мова про розширення площі Андрія Бачинського за рахунок створення біля неї площі-парку Марії Терезії. Проект, ініційований Мукачівською греко-католицькою єпархією, реалізувати непросто, бо земля під майбутньою зоною відпочинку належить трьом власникам.
Найбільша ділянка – 1000 кв. м – закріплена за інститутом післядипломної освіти (власник – Закарпатська ОДА), 350 кв. м належать міській раді, а ще 60 кв. м – приватна власність.
«Ужгород» попросив розповісти детальніше про цей задум єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Мілана Шашіка.
– Владико, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створити парк навпроти Кафедрального собору?
– Ідея зріла дуже давно, а народжувалася в обговоренні. В певний момент я побачив, що треба щось робити, бо люди, які є приватними власниками території, почали розбирати старі огорожі, паркани і хотіли будувати нові. То був якраз той момент, коли я домовився про зустріч в облдержадміністрації і пішов до Олександра Олександровича Ледиди. Я розповів йому про свій план, що ми б хотіли, аби та територія, котра тепер є в користуванні Інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, була доступною для жителів Ужгорода. Що треба би нам створити таку європейську площу і вшанувати особу, яка спричинила розвиток нашого Ужгорода, – Марію Терезію.
– Цікаво, а чому саме її?
– Бо, якщо подумаємо в категоріях 18 століття, то те, що Марія Терезія, яка очолювала велику імперію, привернула увагу до Ужгорода, – подиву гідне. Перенесення осідку мукачівських греко-католицьких єпископів до Ужгорода означало велике піднесення цього містечка. В місті завдяки цьому забезпечилася континуація (поновлення після перерви – Ред.) вищого шкільництва. Адже доти єзуїтська колегія була закрита. А ця колегія була в нашому краї найбільшою інституцією освіти: у ній зберігалася найбільша бібліотека цієї частини тодішньої Угорщини, вона випускала освічених людей, багато з яких продовжували навчання в різних університетах. Це додавало важливості місту. Коли припинилася ця діяльність, була загроза, що Ужгород просто занепаде. Перенесення осідку єпископа забезпечило розвиток міста, а перенесення семінарії – розвиток вищої школи.
Треба додати, що в 19 столітті в Ужгороді під егідою греко-католицької єпархії були створені ще дві важливі освітні установи – жіноча семінарія і так звана чоловіча семінарія. З цих шкіл пішло дуже багато освічених людей, котрі долучилися до розвитку шкільництва в дусі ідей Марії Терезії, яка хотіла, щоби всі її піддані вміли писати і читати, і старалася зробити для цього все можливе. Знаємо, що ці школи виконували своє завдання в дусі християнського виховання аж до 1945 року, коли радянська влада їх трансформувала.
Історична довідка про площу Андрія Бачинського
Формування площі почалося у 17 столітті і було пов’язане з будівництвом на цьому місці єзуїтської колегії. У фундаційній грамоті колегії від 31 липня 1640 року, виданій Яношем Другетом, вказувалося, що для розміщення будівель майбутньої колегії, школи та церкви ктитор за свій рахунок переселяє звідси жителів міста, а для відпочинку учнів колегії дарує їм свій сад, який містився навпроти колегії (там, де планується площа Марії Терезії з парком та встановлення їй пам’ятника). В першій половині XX ст. ця територія належала монастирю сестер-василіянок аж до його насильної ліквідації у 1948 році.
У 1775 році Марія Терезія передала єзуїтську колегію і церкву Мукачівській греко-католицькій єпархії. Влітку 1785 року будівля школи при колегії була розібрана (нині тут парк перед будівлею резиденції єпископа) й таким чином площа перед єпископською резиденцією і кафедральним собором ще більше розширилася.
Сучасного вигляду площа набула за часів єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Юлія Фірцака. При ньому на місці, де колись стояла єзуїтська школа, був закладений сквер, оточений огорожею, а до кафедрального собору добудований портик з колонами. На протилежній стороні від резиденції забудованою виявилася лише частина вулиці, тоді як більшість території залишалася вільною від будівель.
Нинішня площа Андрія Бачинського (створена у 2009 році) як площа в минулому не функціонувала, а була частиною вулиці Замкової (17–18 ст.), Капітульної (18–20 ст.) і Юлія Фірцака (20 ст.).
– Повертаючись до ідеї скверика, або палісадника, чи парку – можемо по-різному його назвати… Я був дуже радий, що зустрів також позитивну реакцію з боку пана мера Віктора Володимировича Погорєлова, який одразу ж зацікавився цим задумом. Коли він довідався, то прийшов до мене особисто, щоби поговорити про цю справу. Одна частка землі, на якій плануємо парк, на даний момент належить місту. Я зустрічався і з депутатами, і всі одноголосно були раді такій ініціативі – створити парк, відкритий і доступний для всіх людей, облаштувати це місце і встановити там пам’ятник Марії Терезії. Таким чином численні туристи, які приїздять до нашого краю, зустрічали б і історичні постаті, що мали на регіон великий вплив.
– Якщо не помиляюся, дві інші ділянки мають різних власників…
– Так, і я вдячний всім громадським ініціативам, бо до реалізації цієї ідеї підключається багато громадських організацій. Зокрема, є пан Ален Панов, який викупив частинку приватної власності і готовий її передати для парку, є представники інших громадських організацій, котрі висловили свою підтримку, хотіли б допомагати. Я з боку церкви тішуся всім людям доброї волі. Хотів би, щоб ця площа була своєрідним знаком об’єднання представників різних політичних напрямків. Бо це праця цивілізованої Європи. Люди можуть мати різні політичні погляди, але коли йдеться про добро громадян, вони об’єднуються і не сваряться (мовляв, це лише моя ідея і лише я буду її втілювати в життя).
Перший принцип всіх політичних партій, який вони декларують, – добро народу. Всі кажуть: хочемо для народу добра. То давайте доведемо це, покажемо, що дійсно його хочемо, що не будемо сваритися, хто перший придумав чи хто більший вклад зробив у справу. А зробімо для ужгородців ту одну площу, яка дійсно буде служити для всіх людей. Там не буде написано: вхід заборонений тому чи тому – або: дозволено лише греко-католикам. Це має бути площа, на яку зможуть прийти всі цивілізовані люди. І це є головне: щоби всі туди мали доступ і цивілізовано поводилися.
– Владико, розкажіть, будь ласка, на якій стадії реалізація цієї ініціативи.
– Наразі був зроблений попередній проект, але ми дійшли висновку, що треба організувати громадське слухання, провести конкурс проектів оформлення площі, бо це найдемократичніший шлях у цивілізованій країні. Додам, що єпархія готова дати невелику нагороду переможцю конкурсу. До слова, в четвер відбулося засідання громадської організації « PRO URBE », на якому йшлося про те, що до понеділка будуть опрацьовані умови конкурсу, котрі ми оприлюднимо наступного тижня.
Хотів би наголосити: не йдеться про якусь закритість чи ухвалення одноосібного рішення. Ми не будемо робити щось таємно – а так, щоб це було зрозуміло для всіх. Бо я не вірю, що в Ужгороді знайдеться хоча б одна людина, яка би запротестувала, що вона не хоче цієї площі. Переконаний, що такої злобної людини в Ужгороді нема.
– А чи погоджена передача тієї ділянки, що належить Закарпатській обласній державній адміністрації?
– З обласною адміністрацією тривають консультації. Головне, що маємо підтримку губернатора. Проте існує ряд правових питань, які потребують погодження. Маю надію, що це питання буде вирішено якнайшвидше.
Можна поставити огорожу, щоб Інститут удосконалення був відокремлений від парку, щоб вони мали хвіртку і спокійно могли до того парку заходити відпочити – я проти цього не маю нічого. Але – щоб не було жодної гарантії, що там облаштується парк, інвестуються кошти і це залишиться для людей, – з цим я погодитися не можу. Я надіюся, що переможе здоровий глузд і конкретність – для добра всіх.
– Якщо я правильно Вас зрозумів, земельне питання не вирішено лише стосовно цієї третьої ділянки?
– Так. Місто пішло нам назустріч. Завдяки тому, що мер підтримує цю ідею, депутати вже проголосували, що дійсно виділяють нам цю ділянку. Так, як міська влада, що зацікавилася проектом, як пан Ален Панов, що купив приватну частину землі і долучає її до проекту, – так, надіюся, і область приступила до цієї справи.
Зрозумійте мою позицію: важливо, щоб це чудове місце в центрі Ужгорода, яке просто проситься під площу, стало корисним для людей. Щоби там не стояли ржаві гаражі… А щоб парк служив усім. Якщо – надіємося, вже скоро – люди зможуть сісти там на лавочку і відпочити, прийдуть туди мами з візочками і маленькими дітками, буде можливо просто по-людськи там спокійно поговорити, – це буде великий успіх.
– Мушу Вас спитати: виходить, що пан Ален Панов вчинив дещо некоректно, повідомивши ЗМІ, що саме він зініціював розширення площі?
– Ви знаєте, я маю стільки справ на голові, що не можу стовідсотково сказати, хто дав поштовх. Але можу сказати, що в мене таке бажання було давно. Наскільки я знаю, у нього також, оскільки ми це обговорювали. Коли виходжу з собору, дивлюся на людей, які там стиснуті, на те, що машини безсовісно втискаються поміж тих людей, – я завжди думаю: чому тут не може бути парк, щоб людям було зручно і комфортно? Таке моє бажання було завжди. Я говорив із багатьма людьми з цього приводу. Розповідав, що хочемо це зробити, і ми дійшли до спільної думки.
Знаєте, взагалі воно так може вийти, як із тією історією, коли Україна дарувала ялинку до Риму, на площу Святого Петра. Я стільки варіантів прочитав, що було аж соромно. А правда в тому, що ініціатором цього подарунка була наша єпархія, а ідею подав старенький хустський священик Степан Січ… Але то вже минуле.
Стосовно площі: не хотів би на цьому клаптику землі тепер заробляли політичний капітал чи імідж церкви. Як пастир я хочу сказати: люди добрі, мирімося один з одним і будуймо щось для добра майбутніх поколінь. Я дякую всім людям доброї волі, котрі хочуть до того приєднатися, не зважаючи на те, до якої політичної партії вони належать. І дуже хотів би, щоб ідея створення європейської площі в Ужгороді не стала приводом для воювання і сперечання. А навпаки – аби об ’ єднала людей, які хочуть зробити щось добре в нашому місті.
Ярослав СВІТЛИК, газета «Ужгород»
