Чому на свято Преображення Господнього ми приносимо до храму плоди і овочі?
Святий апостол Павел, звертаючись до християн у Коринфі, писав: «Чи їсте, чи п’єте, або що інше робите, все робіть на славу Божу» (1 Кор. 10, 31).
Їсти й пити на славу Божу означає їсти й пити, дякуючи Богові за те, що Він у добрий час відкриває Свою всещедру руку й годує людей і все живе (Пс. 103, 27-28).
Людина –вінець творіння, тому вона –головний предмет промислу й піклування Божого. Багато праці докладає людина, щоб здобути для себе хліб насущний. Але труд її вінчається добрим успіхом тоді, коли на ньому спочиває вседіюче благословення десниці Божої. Як навчає апостол Павел, люди саджають і поливають, але вирощує Бог (1 Кор. З, 7 ). Він посилає на землю дощі й тепло сонячне, через них даючи життя всякій рослині, вирощує траву для худоби і зелень на пожиток людині (Пс. 103,14). Отже, коли їжа й пиття –дар ласки Божої, то людина повинна приймати ці дари не інакше, як з почуттям вдячності Богові –Подателю всякого добра. І, дякуючи Тому, Хто дає нам їжу й пиття, ми повинні заразом просити в Нього благословення на ці дари, щоб вони були нам на користь душевну й тілесну.
Заслуговують похвали ті християни, які сідають їсти з молитвою й думкою проте, який милостивий і щедрий Господь, «милуяй і питаяй нас от Своїх богатих даров». Однак такої домашньої молитви замало. Кожний щирий член Церкви відчуває потребу, щоб на його трапезі завжди спочивало благословення Святої Церкви. Задовольняючи цю потребу, Церква встановила щоб її члени приносили для такого благословення початки від плодів та овочів, які вживаються на харчування. Через них церковне благословення подається всім тим видам їжі й пиття, початки яких приносяться до церкви і над ними священнослужитель читає особливу на цей випадок молитву. І хто з правдивих православних християн не дорожить цим благословенням? Кожний плід або овоч, сам по собі смачний і приємний, стає для віруючої людини ще смачнішим і приємнішим, коли він подається рукою Матері Церкви після освячення Божою благодаттю і благословення.
У Старому Завіті була заповідь приносити початки плодів –перший сніп жнива–на свято Пасхи і дві перші хлібини –в день П’ятидесятниці. Над ними священик відправляв обряд приношення (Лев. 23. 10. 11. 17). У другій книзі Мойсеєвій заповідається: «Початки плодів землі твоєї принось до дому Господа Бога твого» (Вих. 23, 19). Цей обряд знаменував собою не тільки освячення плодів, через нього виражалася також подяка Богові, бо від Нього сходить «всяке подавання добре і всякий дар довершений» (Як. 1, 17). Звичай присвячувати Богові початки плодів, стверджений Божою заповіддю на вічні часи, цілком природно повинен був перейти разом з іншими звичаями Старого Завіту до священнодіянь новозавітного богослужіння. І він перейшов. З правил апостольських і соборних, а також і святоотецьких творів видно, що цей звичай спрадавна дотримувався в християнській Церкві.
Так, наприклад, третім апостольським правилом дозволяється приносити до церкви овочі, нові колоски та виноградні грона. Те саме підтверджується правилами помісних соборів: Трульського (25), Гангрського (7 і 8) та Карфагенського (46).У 53-му листі до Аерія й Алііпія про цей звичай згадує і святий Григорій Богослов. «Справедливо й свято,–пише він,–щоб справжні чадолюбці приносили в дар Богові, бо від Нього і ми самі, і все наше, – початки збіжжя й винограду, щоб частина, щиро принесена в дар, подавала безпеку й решті». Тут буде до речі пригадати 28 правило шостого Вселенського собору. В ньому говориться: «Приношення виноград у священики нехай приймають як початки і, благословляючи його особливо, нехай подають тим, що приносять на подяку Подателю плодів, якими за Божим призначенням тіла наші зростають і годуються». Церковним уставом заповідає ть ся православним християнам приносити до церкви виноградні грона для благословення на празник Преображенн я Господнього, коли виноград на півдні вже дозріває. В нашій країні, особливо в північних районах, приносять до церкви на цей празник звичайно яблука й грушки, які вже на той час доспівають. У Требнику в 10-й главі говориться і про овочі, які треба приносити «в свій час до храму на благословення».
Побожні православні християни свято дотримуються звичаю не їсти яблук і грушок «до Спаса», тобто до празника Преображення Господнього. В Типіконі знаходимо таку заувагу: «Якщо хто з братії з’їсть винограду до цього, матиме покарання за непослух, і хай не їсть винограду цілий серпень за те, що заповіданий устав знехтував, щоб від цього і інші звикли коритися уставу святих отців».
Як над виноградом і яблуками, так і над усіма іншими плодами є дві молитви, які читає священнослужитель над цими дарами землі. В цих молитвах Свята Церква від імені своїх дітей просить Бога освятити початки овочів і плодів, щоб вони для споживаючих були «в веселіє» та «во очищеніє гріхов». Після молитов приношення при співі святкового тропаря плоди окроплюються свяченою водою.
Така коротка історія і зміст освячення початків плодів і овочів, яке в нашій Святій Православній Церкві звершується на празник Преображення Господнього.
Підготував ієрей Іоанн Корнута
