У 79-річної Марії Катреняк із Лопухова семеро доньок, двадцятеро онуків та двадцятеро правнуків!

[Total: 0    Average: 0/5]

_YxoGErPwhMКожна жінка, чим би вона не займалася, повинна пам’ятати про найголовніше своє призначення – стати матір’ю.

Народження дитини – це завжди не тільки численні турботи, а й велика радість, якої ніколи не бракувало у Марії Катреняк із Лопухова, що на Тячівщині, адже вона дала життя сімом донькам. Пані Марія виросла у багатодітній родині, де крім неї було ще шість братів, тому добре знала: скільки б разів їй не випала доля бути матір’ю, любові у неї вистачить на всіх. Адже сама ніколи не була обділена увагою батьків. А її Марія Петрівна потребувала, адже пережити довелося багато.

Коли їй виповнилося дев’ять років, безтурботні дні дитинства затьмарила війна. 14 жовтня 1947 року угорські війська дощенту спалили Лопухово і його мешканці, втікаючи від жорстокості загарбників, знаходили прихисток у сусідніх селах. За словами пані Марії, страх від споглядання палаючих домівок, де колись жили її односельчани, назавжди закарбувався у її пам’яті:

– Багато хто з селян виїхав у Терново, серед них була і я. Тато віддав мене під опіку сусідів і наказав будь-що знаходитися біля них та чекати, поки він прийде за мною. Але коли я побачила, як вечірнє небо вдалині, там, де було моє село, осявають страхітливі вогняні заграви, мене охопив неймовірний жах, що я більше ніколи не побачу своїх рідних. Але, слава Богу, тоді все минулося, і наша хата виявилася одною з небагатьох, які вціліли під час пожежі – ми мали, куди повернутися.

Та жахи війни виявилися не єдиним випробуванням для жінки. Восени 1948 року на село накинувся голод, від якого постраждало чимало сімей. Лихо оминуло родину Катреняків, але всім довелося докласти чимало зусиль, щоб відновити поруйноване господарство та звичний ритм життя. Марія Петрівна також змушена була постійно трудитися біля худоби та на землі, тому й до школи не було коли ходити, закінчила всього чотири класи. 

А потім доля сільської дівчини склалася звично: вийшла заміж та повністю присвятила своє життя родині. Доводилося встигати все самій: і на роботу щодня бігати (велику сім’ю заробіток чоловіка не міг прогодувати, тому пані Марія аж до пенсії працювала – мила посуд у місцевому ресторані), і доньок виховувати. Але сповнене безмежної любові серце жінки ніколи не знало втоми і вона завжди, без нарікань, до останку віддавала себе дітям. Давно вже повиростали доньки, у кожної є своя родина, і всі вони – також турботливі мами та люблячі бабусі. 

У свої 79 років Марія Петрівна на здоров’я не скаржиться та, як і завжди, у будь-яку хвилину готова допомогти своїм близьким усім, чим тільки зможе. Велика родина (семеро доньок, двадцятеро онуків та стільки ж правнуків) не уявляє свого життя без неї, адже люба мама, добра бабуся та прабабуся завжди і по господарству допоможе, і мудру життєву пораду дасть та й з власних фінансових запасів завжди щось виділить:

– Не звикла гроші просто так відкладати. На останню дорогу собі вже приберегла, щоб нікому з родини не довелось витрачати, тому зараз пенсією завжди ділюся з дітьми, якщо вони опиняються у скруті, мені ж самій небагато треба, а на тому світі й так ніякі гроші не допоможуть. Там мірилом буде тільки зроблене протягом життя добро, тому перш за все думаю, як би поганим вчинком перед кимось не завинити, а не про залишений матеріальний спадок, поділ якого потім може викликати сварки між родичами. 

На жаль, небагато є на світі таких людей, які б так добре розуміли, що у житті головне – зовсім не матеріальні цінності, а всеперемагаюча материнська любов, яка завжди порятує від будь-яких негараздів. Тому хочеться побажати Марії Петрівні міцного здоров’я та довгих літ життя, сповнених родинного затишку й тепла, турботи й поваги від рідних людей за її подвиг – материнство, з яким гідно пройшла життєвий шлях, та й зараз продовжує його нести.

Олена ПАВЛЮК, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.