«На Закарпатті нас прийняли, як рідних»

[Total: 0    Average: 0/5]

0Навіть тут, на іншому кінці України, переселенці з Криму не хочуть, аби їх фотографували, і воліють не розповідати, в якому населеному пункті проживали. Бо на рідній землі їх цькували за бажання жити в Україні, а від спілкування з ними подекуди відмовилися навіть рідні й друзі.

Родина кримських татар приїхала на Закарпаття більше тижня тому. Голова багатодітної родини Льоман розповідає: у Криму він мав невеличкий бізнес – займався ремонтом мобільних телефонів та побутової техніки. Разом з дружиною Іриною виховували 4-х дітей. Коли на півострові почалися сумнозвісні події, подружжя не побоялося відверто заявити про свої проукраїнські погляди, регулярно ходили на акції та мирні зібрання.

«Щойно ми «засвітилися» на перших мітингах, як у соцмережах нам почали писати погрози. Потім сторінки й взагалі зламали. Ви, напевно, чули про вбивство татарина у Бєлгородському районі? Він був не один, кого били і катували за його погляди. Побачивши таку агресію росіян і кримчан, ми вирішили тікати. Старшого сина залишили з бабусею (де, не скажемо), а молодших дітей взяли з собою. Через активістів у соцмережах дізналися, що нас можуть прийняти на Закарпатті. Так і опинилися тут», – розповідає Ірина.

Нинішніми умовами проживання родина задоволена. Їх прихистила в себе родина з іршавської Ільниці, віддала для них великий будинок, самі ж переїхали у маленький поруч. 7-річного Алі вже влаштували до ільницької школи. Хлопчик каже, що йому там подобається, а те, що школа українська, хлопчика, здається, зовсім не бентежить. 6-річна Софія цьогоріч теж стане першокласницею, але до якої школи піде, батьки поки не знають.

«Ніякої допомоги від держави ми не отримували. Все, що нині маємо, нам дали волонтери. Вони нас і зустріли, і поселили, і годують зараз. Нині вперше зустрілися з чиновниками, представником Червоного Хреста. Нас запевнили, що нададуть допомогу. Ми не претендуємо на якісь великі блага, просто хочемо нормально влаштуватись, знайти роботу, щоб не обтяжувати людей», – каже подружжя переселенців.

0

Як мусульманину, Льоману на Закарпатті дуже бракує мечеті. Його дружина Ірина зауважує: її мечеть – це дім, а от для чоловіка п’ятничний намаз – річ священна і дуже важлива. Поки подружжя навіть не уявляє, як надовго оселиться у нашому краї. Вони мріють повернутися додому, до рідних та друзів, однак лише за однієї умови – якщо в Криму не буде росіян.

Схожу історію розповіло журналістам «НЕДІЛІ» ще одне подружжя переселенців. Олексій та Анна чекають на свого первістка, однак навіть восьмий місяць вагітності не завадив їм залишити все, що у них було, і виїхати з Криму. Нині розповідають: події на півострові нагадували їм американський фільм жахів, коли вірус атакував територію і наступного ранку всі люди перетворилися на запрограмованих зомбі.

«Люди в Криму масово «повелися на халяву», яку наобіцяла Росія. От перший фактор всього, що там сталося. Другий – страх: як перед страшними бандерівцями, які всіх палитимуть і примушуватимуть говорити українською, так і перед російськими військовими. Третім важливим фактором стала інформаційна пропаганда. Доки в Криму працювали українські телеканали, навіть серед наших друзів було чимало людей, котрі підтримували Майдан. Коли ж канали відключили, буквально за кілька днів ці ж люди, надивившись російських новин, ставали невпізнаваними. Вони абсолютно не хотіли сприймати іншу інформацію», – розповідає Олексій.

Він також зізнався, що з кожним днем їм з дружиною ставало все важче і небезпечніше відкрито заявляти про свої погляди. Потім їх і зовсім стали приховувати, бо не сприймали навіть рідні. «Це не боягузтво – я був зобов’язаний охороняти вагітну дружину. Тому ми порадилися і поїхали геть. Волонтер Ганна з Києва допомогла нам приїхати на Закарпаття. Добрі люди надали нам тимчасове житло. Я усвідомлюю, що нам треба швидко обжитися, бо скоро народиться дитинка. Тим, хто нас прийняв, я пообіцяв, що звільню їхнє житло, щойно ми знайдемо квартиру в оренду. Коли в Криму все уляжеться, будемо думати, як там продати, а тут придбати житло. Зараз чекаємо кроку назустріч від влади».

Між тим влада, на яку переселенці покладають надії, поки спромоглася лише на створення штабу, який мав би займатися розміщенням родин, які прибувають з Криму. До цього часу було оголошено, що на потреби переселенців з обласного бюджету готові виділити 1 мільйон 800 тисяч гривень, однак мова йшла про сімей кримських військовослужбовців, які до нас поки так і не доїхали.

За словами заступника керівника штабу Віктора Лукечі, зараз обласна влада працює над тим, щоб ці гроші могли використовувати і для забезпечення потреб цивільного населення. Поки ж штаб дякує за допомогу волонтерам, котрі забезпечують переселенців усім необхідним. Чиновник також повідомив: наразі на Закарпаття приїхали з Криму 8 родин, всього — 34 людини. Найстаршому з них 90 років, наймолодший ще навіть не народився (мова йде про дитину вагітної Анни). Вони розселилися у домівках небайдужих закарпатців по всій області і зараз вирішують проблеми з документами, соціальними виплатами, працевлаштуванням та влаштуванням дітей у школи і дитсадки.

Чиновники і волонтери кажуть: допомогти переселенцям може кожен небайдужий. В Ужгороді працює «гаряча лінія» (61-22-20), зателефонувавши на яку переселенці можуть отримати допомогу, а волонтери дізнатись, як вони можуть допомогти. Продукти, одяг та речі побутового вжитку можна також приносити у відділення Червоного хреста. Працівники цієї організації теж обіцяли активно долучитися до допомоги українцям, котрі змушені були покинути свої домівки у Криму.

Віра МАРКО, газета “НЕДІЛЯ”

Loading...

Comments are closed.