Владика Мілан: «Апостол Яків говорить, що віра без діл є мертвою»
Газета «НЕДІЛЯ» продовжує традиційні прямі телефонні лінії. До прес-центру редакції завітав Преосвященний владика Мілан, єпископ Мукачівський, аби поспілкуватися не лише із журналістами, але і по прямій телефонній лінії – із закарпатцями
Про 25-річчя виходу греко-католицької Церкви із підпілля
На початку розмови журналісти звернулися до Преосвященного владики Мілана з проханням розповісти, як відбувалися святкування Перенесення мощей Блаженного Теодора та 25-річчя виходу з підпілля греко-католицької Церкви, а також зустріч із кардиналом Йосифом Томком.
Владика Мілан:
– Слава Ісусу Христу! Господь Бог дарував нам три дні, сповнені гарних вражень і вдячних молитов Богу. Фактично, ідея відзначити ювілей виникла ще на початку минулого року. 25 років виходу греко-католицької Церкви, а зокрема нашої Мукачівської єпархії із підпілля – подія, котра відбувалася поступово і ще понині не є до кінця завершеною. Адже на сьогодні ще є люди в деяких селах, які живуть, ніби в підпіллі, і бояться визнати, що вони є греко-католиками.
Ми мали можливість, разом із спеціальним посланцем Святішого Отця Франциска, відзначити цей урочистий ювілей і подякувати Господу. Розпочалися урочистості Великою вечірнею в п’ятницю 27 червня у семінарійному храмі Перенесення мощей Блаженного Теодора, де його Блаженство кардинал Йосиф Томко, як спеціальний посланець Святішого Отця, спочатку освятив підрясники випускників другого курсу Ужгородської Греко-католицької Богословської академії ім. Блаженного Теодора.
Також тоді до семінарійної церкви привезли мощі священномученика Теодора. В суботу святкування продовжилося молитвами Утрені, ружанця, а вершиною стала Божественна Літургія, яку очолив Блаженний кардинал Йосиф у співслужінні Апостольського Нунція Томаса Галіксона, одинадцяти єпископів та понад сто сімдесят священиків. До урочистостей долучилося декілька тисяч вірників. Господь дарував нам благодатну погоду: було сонячно, але не спекотно. На завершення ми зробили обхід навколо церкви та семінарії з читанням Євангелій.
Я радий, що Блаженний кардинал Йосиф прийняв – на знак нашої вдячності – орден Кирила та Мефодія І ступеню – святих, які ще в 1980 році Іваном Павлом ІІ були проголошені співпокровителями Європи.
Наша радість продовжилася в неділю на Архієрейській Службі Божій у Хрестовоздвиженському кафедральному соборі. Після її завершення було освячено новий кам’яний хрест у палісаднику Єпископської Резиденції. Він був пожертвуваний родиною Андрія Удовиченка.
Приємною несподіванкою стало те, що Блаженний кардинал Йосиф і в суботу, і в неділю виголосив проповіді українською мовою. До речі, в березні цього року кардиналу виповнилося 90 років. Коли я про це сказав у Кафедральному Соборі опісля Служби Божої, то вірники не могли в це повірити.
Хочу зазначити, що враження кардинала від цієї події були дуже позитивними, адже минулого разу, 10 років тому, він освячував у нас збудовану семінарію і фундамент під церкву. Цього разу він церкву побачив уже завершеною. Тоді ми з ним ще не могли зайти в Резиденцію, адже вона нам не була повернута. А зараз кардинал Томко не тільки зміг побачити відреставровану каплицю, зали, трапезну, але й перебував тут декілька днів.
«Добрі діла – то є плоди любові та віри»
Під час спілкування із владикою журналістка запитала:
– З якими проблемами на прийом до Вас приходять закарпатці?
– На початках мого служіння, 11 років тому, майже всі звернення стосувалися відсутності місця молитви – церков, де б наші вірники мали можливість славити Бога. Від того часу, з Божою допомогою, побудовано майже 160 храмів. Сьогодні ще 44 церкви зводяться та будуються парафіяльні будинки, тож питання є й інші.
Дзвінок із Березнянщини пані Наталки.
– Слава Ісусу Христу, владико! Скажіть мені, будь ласка, чи може людина спастися тільки вірою в Бога чи також є необхідними й добрі діла?
– Пані Наталіє, Апостол Яків нам говорить, що віра без діл є мертвою (Як. 2, 17). Тому добрі діла – то є плоди любові та віри. Апостол Павло в посланні до Ефесян говорить, що ми маємо ходити в добрих ділах, які Бог наперед нам приготував (Еф. 2, 10). Це означає, що ми повинні відкривати Божий план спасіння для нашого життя. Тому що Господь Бог не «наштампував» роботів. Він сотворив людину, котра є особистістю і має проживати те життя, котре Господь Бог дарував їй. Тому кожне життя одне від одного відрізняється, але ми маємо щось спільне – ми є зранені первородним гріхом. Та Господь заради нас став людиною, прийшовши у цей світ, щоб дарувати нам спасіння. І тому потрібно співпрацювати з Божою Ласкою та Словом Божим. Через це християнину необхідне життя в Церкві. Бо Церква є дарована людям Ісусом Христом. Вона має бути Спільнотою віри та любови, де людина може спастися Ласкою Божою.
У цьому питанні думки Лютера і його послідовників – протестантів були помилковими. Вони акцентували свою увагу лише на тому, що тільки одна віра врятує людину. У Святому Письмі чітко вказано, що віра без діл є мертвою. Це означає, що початком є те, коли людина повірує в Ісуса Христа, як Того, котрого Отець нам послав. Так починається дорога віри, на якій людина доростає та укріплюється, що допомагає їй виконувати волю Божу, творячи добрі діла.
Святий Іоанн Златоуст, учитель Церкви, в ІV столітті написав, що не є християнином людина, яка не робить гарних вчинків спонтанно. Тобто, християни – це люди, яких Божа Ласка спонукає творити добро, любити один одного та прощати ворогам.
«Аборти є великим гріхом»
Друге запитання владиці Мілану від пані із Ужгорода було таким:
– Ми, християни, на відміну від протестантів, хрестимося – робимо на собі знак хреста. Скажіть, владико, чи є в Біблії слова, що вірникам потрібно хреститися?
– Церква не є чимось законсервованим. Церква – це жива спільнота. І є багато справ, які зазначені в Святому Писанні, що поступово розвинулися. Наприклад, про тайну Хрещення маємо пряму вказівку Ісуса Христа своїм Апостолам: «Ідіть, отже, зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім΄я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28, 19). Ці слова можуть вважатися основою, на якій виникла і традиція робити на собі знак хреста в ім΄я Пресвятої Трійці. Цим знаменням ми розпочинаємо новий день та його закінчуємо, а також наші молитви.
Протестанти здебільшого відкинули цей знак, хоча окремі з них його зберегли.
– Владико, моя знайома, якій 40 років, хоче мати дитинку, але чоловіка в неї немає. Вона хотіла б поїхати до Івано-Франківська, чи то до Львова і штучно зробити запліднення. Але після Сповіді, де знайома, напевно, розповіла про свої наміри священику, вона повернулася заплаканою. Священик не схвалив її бажання. Скажіть, будь ласка, чи є штучне запліднення гріхом?
– У минулих часах жінки взагалі соромилися того, щоб мати позашлюбну дитину. Як священик та єпископ, скажу Вам: якщо ваша знайома не вийшла заміж і думає, що вже і не вийде, то вона може всиновити дитину. Є багато дітей, які живуть у дитячих будинках і потребують материнського тепла. Скажу, що нормальним середовищем для того, де б народжувалася дитина – є сім’я, де чоловік і жінка люблять та шанують один одного, беруть на себе всю відповідальність за виховання малюка.
Християнська наука говорить про те, що при штучних заплідненнях «in vitro» порушуються два головні фактори: по-перше, зневажається єдність подружнього акту; по-друге, при штучному заплідненні яйцеклітин постають 10-15 ембріонів, з яких вибирають тільки 2 або 3. Всі інші заморожуються. Їх можуть використати для наступних спроб запліднення, або на експерименти, навіть в косметиці. Знищення та використання надлишкових ембріонів несе із собою аборти, котрі є великим гріхом.
Дзвінок пані Марини.
– Хочу запитати про те, що стосується міжконфесійного миру. Серед ваших вірників багато провокаторів. До прикладу, в Пацканьові і Великих Лазах греко-католи-цькі вірники вимагають храм від православних віруючих, не маючи на це ніякого права. Це така ваша політика?
– Пані Марино, ви маєте хибну інформацію. Історично дані церкви були побудовані греко-католицькими вірниками, у них до 1949 року служили греко-католицькі священики. Наприклад, говорячи про Великі Лази, отця Михайла Дзюровчика було засуджено на 25 років… В обох згаданих вами селах греко-католики мали надію на почергове моління з православними, але їм було відмовлено. (Дзвінок обривається – прим. авт.)
Наступний дзвінок.
– Чи виходять священно-служителі на пенсію?
– Якщо в тому значенні, щоб перестали духовно діяти, то – ні. Тому що й апостоли на пенсію не виходили. Так і священики є покликані служити Богу до смерті. Але практично священнослужителі виходять на пенсію, як і кожний громадянин. На сьогодні священики-пенсіонери здебільшого працювали на цивільних роботах і так заробили собі на пенсійне утримання. Зараз парафія, у якій служить священик, вносить податки у пенсійний фонд, з якого в майбутньому зможе, надіємося, отримати пенсію.
«Людина має від Господа дар свободи та совісті»
Дзвінок із м. Мукачево.
– Я охрещена в православній церкві, але ходжу до греко-католицької. Деякі люди говорять, що так – не можна. Але я вважаю, що Бог є один. Хочу почути Вашу думку щодо цього питання.
– Людина має від Господа дар свободи та совісті. Апостол Павло каже, що людина, котра діє проти своєї совісті – чинить гріх. Якщо ви знайшли своє місце в греко-католицькій Церкві, то вам потрібно обов΄язково цього триматися. Бо дуже важливо, щоб людина відчувала себе вільною в пошуках правди.
Дзвінок пані Світлани.
– Чи є у вашому церковному суді резонансні справи?
– Церковний трибунал здебільшого вирішує питання визнання недійсності подружжя. Ніхто не бажає, щоб про його приватні справи говорилося публічно. Тому це не є те, що публікується та афішується. Усі ці справи стосуються совісті людей.
Дзвінок пана Василя з Ужгорода.
– У одній із крамниць, де продається духовна література, я придбав Біблію. Після того, як її прочитав, мене цікавить ось яке питання: чому в Біблії згадується субота – день, який відзначають християни, а не неділя?
– Потрібно уважніше читати Новий Заповіт. Справді, в Старому Заповіті говориться про сьомий день – суботу. У Новому Заповіті, починаючи від діянь апостолів, йдеться про те, що християни збиралися у перший день тижня, коли Господь наш – Ісус Христос воскрес із мертвих. Назвали вони його Днем Господнім. Тому і Церква, як спільнота, поволі перейшла на святкування неділі. Константин Великий, який дав християнам свободу, тобто надав їм рівні права з іншими релігіями Римської Імперії, дозволив також публічно відзначати день недільній. Як приклад цього, маємо свідчення святого мученика Юстина (+150), який описує, що християни збираються на свої Богослужіння в день сонця, тобто перший день тижня, який вони назвали днем Господнім.
На закінчення зустрічі Преосвященний владика Мілан щиро подякував журналістам за цікаве спілкування.
Тетяна ГОРЯНКА, Вікторія ПОПОВИЧ, газета «НЕДІЛЯ»
