9 травня Україна святкує День Перемоги та 70-річчя Перемоги над нацизмом у Європі
Україна вперше офіційно розпочинає нову традицію відзначення 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення.
Учора, 8 травня, в Україні був День пам’яті та примирення. Цю дату наша держава офіційно відзначала вперше та розпочала нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення під гаслом “1939-1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”.
Водночас додасться ще одна дата – 2 вересня – 70-річчя завершення Другої світової війни. Український інститут національної пам’яті зазначає, що новий зміст відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги включає в себе:
– переосмислення подій Другої світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого;
– рівне вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства усіх Об’єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та ін.);
– перенесення акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмову від святкування на користь вшанування.
Символ відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги — червоний мак. Це міжнародний символ пам’яті жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів, алюзія кривавового сліду від кулі, що передає страждання та смерть. Використання квітки червоного маку як символу пам’яті отримало початок з вірша канадського військового лікаря Джона Маккрея “В полях фламандських” (1915). Символ маку присутній і в українському фольклорі – за легендою, маки зацвітають там, де пролилася козацька кров.
Використання радянсько-імперського символу Дня Перемоги – “георгіївської стрічки” – дискредитовано учасниками нинішньої російської агресії проти України. Водночас “георгіївська стрічка” в Україні на державному рівні офіційно не заборонена.
У Другій світовій війні українці понесли людські втрати більше, ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті. Загальні втрати України у цій війні оцінюються у 8-10 мільйонів життів. Кількість українських жертв можна порівняти із населенням сучасної Австрії.
Українці Закарпаття були першими у міжвоєнній Європі, хто не змирилися із анексією власної території. Зі зброєю в руках вони стали на захист своєї свободи від агресії у березні 1939 року.
Від самого 1 вересня 1939 року літаки Люфтваффе бомбардували Галичину та Волинь.
Протягом Другої світової війни бойові дії двічі прокотилися усією територією України. Харків, одне з найбільших міст України, переходило з рук у руки чотири рази. Українці перетворилися на гарматне м’ясо відразу для двох диктаторів – Гітлера та Сталіна. У Червоній Армії загинув кожен третій (порівняно з кожним 20-м в армії Великої Британії). Причина такої жахливої ситуації була простою – Сталін не рахувався із жодними втратами, виходячи із логіки “Баби іще понароджують!”.
Наслідком зіткнення двох тоталітарних режимів стали небачені жертви як серед військових, так і серед цивільного населення України; територія між Карпатами і Доном перетворилася на криваві землі. Такою була для українців ціна відсутності власної незалежної держави.
Українці боролися проти Гітлера та його союзників у арміях Польщі та СРСР, Канади і Франції, США та Чехословаччини, на фронтах Європи, Північної Африки та Південно-Східної Азії, на Тихому та Атлантичному океанах.
Але лише Українська Повстанська Армія виступала у тій війні під українським національним прапором.
