Студенти мали нагоду поспілкуватися з воїнами АТО

[Total: 0    Average: 0/5]

0000Військовослужбовці розповіли студентам про життя в АТО

Днями на географічному факультеті з нагоди святкування Дня пам’яті та примирення влаштували зустріч із військовослужбовцями, які перебувають у зоні АТО.

Зі вступним словом виступив декан геофаку Степан Поп, який привітав усіх ветеранів і тих, хто нині захищає суверенітет держави на сході України. Підкреслив, що наша країна завжди була європейською, зокрема Закарпаття, яке передусім сповідує духовні цінності. Побажав усім залишатися патріотами, бути творцями тієї держави, яку хочемо бачити і в якій мріємо жити.

Заступник декана з виховної роботи Роман Славік представив запрошених гостей: прикордонників Бориса Кондратюка, Павла Боготопова, Леоніда Кобу; бійця 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади Ігоря Падяка; добровольця чоти «Карпатська Січ» Василя Мізуна.

Військові, які до конфлікту на сході були звичайними цивільними – банкірами, пенсіонерами, монтувальниками, – мали на меті поділитися зі студентами пережитим, хай гіркою, але правдою воєнних дій.

Випускник географічного факультету Ігор Падяк поділився з присутніми, як хвилювався, коли його вперше відрядили на схід України: «Перший бій – це надзвичайно складно. Ідеш, не знаючи, що на тебе чекає. Серце б’ється несамовито, вмикається інстинкт самозбереження, кожен усвідомлює: або ти, або тебе. Сидиш в окопі – і здається, ніяка сила тебе не виштовхне з нього… Після першого зіткнення ніхто не розумів, що відбувається; ми навіть не розмовляли між собою.

Луганський аеропорт захищали ціною великої крові. Сильні й мужні чоловіки плакали, як діти… Коли на твоїх очах вибухом розриває на клапті товаришів – цього відчуття не передати. Передова – це наступ ворога, снаряди, кров. Єдине, що допомагало жити і тримало на ногах, – віра в Бога і перемогу».

Павло Боготопов, який до війни працював головним бухгалтером у банку, не міг і подумати, як обернеться його життя: «Потрапив на службу у прикордонний загін, за короткий термін набув, звичайно, мінімальних знань. Коли їхав туди, то, зрозуміло, теж відчував страх.

Запам’ятався Первомайськ, де нас зустріли зневажливо: насміхалися, ображали, кричали в спину не надто приємні слова…

Можу сказати, що війна – це сльози і кров, і передусім через неї страждають діти, жінки і люди похилого віку. Складно передати ті дитячі очі й страх від кожного шелесту. Я би не хотів, щоб війна дійшла до нашого краю і наші люди пережили всі ті страхіття. Вірю, що ми переможемо, адже це наша земля, і життя тисяч невинних людей були віддані не просто так».

Доброволець Василь Мізун з позивним Тартак навчається на IV курсі хімічного факультету УжНУ і приїхав додому на період складання сесії. Хлопець розповів про жахливі випадки катувань, які довелося побачити на власні очі, про смерті в окопах від інфарктів, про підступні витівки сепаратистів. Закликав вступати до лав «Карпатської Січі», згуртуватися й надавати допомогу військовим, які нині борються за майбутнє нашої держави.

Василь продемонстрував аудиторії зброю і дав можливість усім охочим потримати в руках автомат.

Військовослужбовці закликали студентів не бути байдужими до ситуації в країні, адже війна може настати будь-де і будь-коли, – її не оголошують. Гості зауважили, що студентство – рушійна сила, без допомоги якої війна не може закінчитися.

На завершення переглянули фільм про Холодний Яр.

Оксана Пітра для Медіацентру УжНУ

Comments are closed.