У Тур’ї-Бистрій мирно уживаються представники п’яти конфесій

[Total: 0    Average: 0/5]

0000Бічне гірське село Тур’я-Бистра на Перечинщині не балуване журналістами. Перші історичні згадки датуються 1552 роком. Нема сумніву, що село отримало назву від стрімкого потока Бистрик та річки Тур’я, яка протікає низиною

Село розросталося поволі: 1567 року було оподатковане тільки від трьох господарств. В останнє десятиріччя XVI ст. сюди переселилися 15 родин, у 1599 році у селі нараховувалося 20 селянських господарств та шолтес. За угодою з власником лісового маєтку бароном Котцом, А.Бантлін заснував у селі хімічний завод (1893), згодом управу перенесено в Перечин, де досі діє сумнозвісний Перечинський лісохімкомбінат. Тепер тут проживають 1460 чоловік. Хати охайні, обійстя причепурені квітками, на городах росте картопля, різноманітна городина. З полонини Руної віє холодний, аж пекучий вітер. Селяни звикли, а туристам та гостям не в кайф. Руна для багатьох добра помічниця – тут ростуть яфини (чорниці), отож у часи дозрівання ягід люди мають можливість добре підзаробити. А ще довколишні ліси багаті на гриби. У 429 дворогосподарствах є 270 корів і 50 телиць та молодняка до шести місяців.

– До 2007 року в нас були два пункти прийому молока. Фірми, які приймали, виявили, що люди доливають у молоко воду і рисовий відвар. Від того продукція псувалася. Заготівельники відмовилися. Ось так люди самі собі нашкодили. Молоко і молочно-кислі продукти бистрівчани вживають самі, продають тим, хто не утримує корову, а також возять на базар до райцентру, – розповідає сільський голова Тур’я-Бистрянської сільради Василь Шкріба. Головує вже 12 років.

– Народився в амбулаторії Тур’я-Бистрої 1963-го року. Тут виріс. Люблю своє село. Роблю все можливе для його благоустрою. 2002-го року побачив, що село почало занепадати.

Вирішив рятувати Бистру – балотувався на посаду сільського голови. Переміг. Головую третє скликання. До Тур’ябистрянської сільради належить і сусідня Свалявка, в якій більшість жителів – цигани. Не все із запланованого вдалося втілити у життя, але результати є: село отримало статус «гірського», відновлено вуличне освітлення, замінені всі лінії електропередач, старі опори, село телефонізовано (тоді мобілки ще не дуже були поширені у гірських населених пунктах), перекрито дах на сільському клубі, відкрито другу групу в дитсадку, – пан голова тримає в руках книгу, в якій зафіксовані події села у фото.

– Бистрик складав небезпеку селу, його води підтоплювали оселі, городи, багато людей втонуло в ньому. Звертався в Центр автомобільних доріг, аби поставили огорожу біля потока, бо там небезпечно, а діти бігають, то все може трапитися. Ми вступили до протипаводкової програми «Тиса». Зробили берегоукріплення 2012 року за державні кошти. – 3 млн 619 тисяч, – розповідає Василь Миколайович.

На обліку в районному Центрі зайнятості перебувають аж 589 бистричан! Це половина працездатного населення. Люди виїжджають у близьке зарубіжжя, аби заробити гроші. У місцевій середній школі навчається 195 учнів. «Після закінчення мало хто продовжує навчання. Молодь дивиться, аби скоріше копійку заробити», – зауважує Шкріба.
У центрі села зустрічаю групу молодих хлопців у спортивній формі. 18-річний Іван каже, що йдуть грати у футбол. Хлопець працює в Мукачеві на приватній фірмі, де виготовляє дерев’яні двері, вікна. Зізнається, що оплата його влаштовує. Суму не каже.

Василь Шкріба констатує, що село не є привабливим для інвесторів. Інвестор хоче, аби була розвинена інфраструктура, аби багато транспорту, людей проїжджало через нього. А Бистра – село бічне, тупикове. Хоча автобуси з обласного центру курсують регулярно. Якщо для людей статут гірського є плюсом, то для інвестора – мінусом: йому треба додатково платити робітникам 25 відсотків, а це б’є по його бізнесу.

– Село – 400 метрів над рівнем моря. Два роки без упину ходив оббиваючи київські пороги. Гідрометеоцентр не давав дозвіл, бо, мовляв, зима у нас на 10 днів коротша, а літо на 10 днів довше. Але ж ви бачите, що село холодне, знаходиться в оточенні трьох гір – Руної, Плішки, Синяка. Село Поляна поруч, до нього 6 км. Одночасно саджаємо картоплю, але вони на два тижні раніше підгрібають її і на два тижні раніше будуть збирати урожай. 2004-го село нарешті отримало статус гірського населеного пункту.

У Т.-Бистрій проживають представники п’яти конфесій – греко-католики, православні, суботники, євангелісти, п’ятидесятники. Є два храми та молитовні доми. Шкріба каже, що люди живуть мирно, на ґрунті релігії «політику» не роблять. Колись жили тут і євреї, ті, що померли, поховані на місцевому єврейському цвинтарі, за ним доглядає одна родина, а декілька єврейських сімей виїхало до Америки.

Три роки тому селом пройшовся смерч – за декілька хвилин знищив усе: сади, городину. Град вкрив усю землю, люди гребли його лопатами. Ця біда згуртувала селян.

– Ми мали такий файний сад, а під кліп ока буря все збила. Ось на обійсті залишилася одна грушка, велику зламало, молодий сад був весь на землі. Мусора вивезли дві великі машини з причепами, – розповідає Катерина Діянич.

Люди не стали чекати допомоги з району, а взялись ліквідовувати наслідки смерчу самотужки. Село не газифіковане, але бистряни дають собі раду. Гріються шпорами (каглями), які «годують» дровами. Біля кожної хати акуратно складений штовс нарубаних дров.

Тетяна ГРИЦИЩУК, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.