Як тебе не любити, італійська дольче віта?

[Total: 0    Average: 0/5]

00Як відомо, Італія породила поняття, відоме у всьому світі як dolce vita. Основні штрихи цього стилю життя прагнуть вловити туристи, котрих приваблює багата культурна спадщина, м’який субтропічний клімат, чудові пляжі, і намагаються перейняти заробітчани, що приїжджають на Апенніни в пошуках кращої долі.

Здається, що на тлі всесвітньо відомих архітектурних пам’яток, в оточенні яскравих пейзажів в Італії й життя протікає якось по-особливому – насичено, динамічно, бурхливо – словом, як у кіно. Закономірно, що dolce vita – це суто італійське поняття. Ця тема звучить і в докладній розповіді про життя-буття в сонячній Італії уродженки Сваляви, а нині – жительки невеличкого курортного міста Пінето (регіон Абруццо, провінція Терамо) на узбережжі Адріатичного моря і дружини корінного італійця Марії Дербаль. Наразі Марія – домогосподарка. На моє прохання співрозмовниця розповідає про те, як зсередини виглядає життя італійської родини.

Про домашню бухгалтерію

Найсуттєвіша стаття витрат у сімейному бюджеті – це комунальні платежі. До слова, квитанції за комунальні послуги оплачуються в основному раз на два місяці, за водопостачання та водовідведення – раз на три місяці. Майже половину чоловікової зарплати з’їдають оплата «комуналки», придбання бензину для двох автомобілів (у кожного з нас – своя автівка) і ліків (вони досить дорогі). В яку копійчину влітає «комуналка»? Наша родина використовує газу в середньому на 900-1000 євро на рік. За воду ми сплачуємо близько двох сотень євро щороку, за стаціонарний телефон з інтернетом – 390 євро. Оплата електроенергії обходиться у близько 540 євро на рік, вивезення сміття – у 250 євро щорічно. Багато це чимало? Судіть самі: дохід нашої сім’ї – 2200 євро щомісячно плюс тринадцята і чотирнадцята зарплати. Щодо електропостачання, газопостачання, телефону з інтернетом, то в Італії абоненти самі обирають компанію, яка надає ці послуги, на відповідних ринках панує конкуренція. Є різні тарифні пропозиції. Скажімо, ще місяць тому ми користувалася послугами організації, яка запропонувала споживачам дешевший тариф на електроспоживання у вечірній та нічний час і дорожчий – у денний. Потім вирішили змінити електропостачальну компанію, бо такий тариф спонукав до того, що значна частина хатньої роботи переносилася на ніч. У якийсь момент я вирішила, що це обтяжливо і з мене досить. Тому ми з чоловіком обрали тариф від іншої організації. Тепер сплачуємо однаково за споживання електроенергії і вдень, і вночі.

В Італії доволі дорогі продукти харчування. Зате широкий асортимент, і можна вибрати харчі на будь-який смак. Великий плюс також у тому, що всі харчові продукти якісні і в покупців не виникає навіть сумнівів, що вони безпечні для споживання. Тут за дотриманням санітарно-гігієнічних норм дуже суворий контроль. Немає шансів натрапити на протерміновані продукти в супермаркеті чи харчі, що неналежно зберігалися або транспортувалися. Більшість жителів Пінето скуповується в супермаркетах, а також в спеціалізованих невеликих крамничках. Скажімо, м’ясо і сир я часто купую в одному й тому самому магазині. Ринка, який працював би всі робочі дні поспіль, у Пінето немає. Наш ринок працює тільки в суботу. В сусідніх містах – в інші дні тижня. На ринках зазвичай продаються овочі і фрукти. Є також речові ринки, де можна придбати одяг і взуття.

Про родинні зв’язки

Напевно, для вас не новина, що в Італії дуже міцні родинні зв’язки, особливо, якщо порівнювати з іншими країнами північної Європи чи США. Італійці тісно спілкуються з членами свого родинного «клану». Як кажуть на Закарпатті, «файта» в Італії – це чисельні родичі, близькі і не дуже – тітоньки, дядьки, кузени і кузини, які збираються на урочистості – весілля, ювілеї. Значна частина членів родини зустрічається на Різдво. Заведено також запрошувати когось із рідні на обід у неділю чи на свята. Але обід – це саме обід, а не така «гостина», яку влаштовують закарпатці – з купою холодних закусок, двома-трьома гарячими стравами, тістечками і кавою. На званому обіді італійська господиня подає дві-три гарячі страви власного приготування, каву з десертом і фрукти. Проте родина в Італії не тільки для того, щоб влаштовувати посиденьки за щедро накритим столом. Якщо хтось потрапить у лікарню – родичі його навідують, чергують біля хворого, хоча за пацієнтом постійно приглядає уважний медперсонал, а в лікарні забезпечується повноцінне харчування і немає потреби носити їжу з дому. Родина прийде на допомогу також у випадку, коли хтось із її членів потрапить у халепу. Це можуть бути фінансові труднощі, судова тяганина. Зазвичай у складних життєвих ситуаціях італійці, в першу чергу, розраховують на підтримку своєї «файти», а не друзів.

Про виховання дітей

В італійських родинах дітей прийнято балувати. Забаганки дитини зазвичай задовольняються. Скажімо, в деяких родинах підліткам із п’ятнадцятирічного віку батьки дозволяють ходити на дискотеку. Моя особиста думка – це зарано. На дискотеках є всілякі, м’яко кажучи, некорисні для дівчат і юнаків спокуси, яким вони через відсутність достатнього життєвого досвіду можуть піддатися. Я свою шістнадцятирічну доньку на дискотеки не відпускаю. Вона, дякувати Богові, слухняна дитина і ставиться до цієї заборони з розумінням.

0

Шкільна програма в Італії складна. Без допомоги когось із батьків чи бабусь і дідусів далеко не кожен учень може впоратися з домашніми завданнями. Тож коли дитина починає ходити до школи (з шестилітнього віку), перед багатьма працюючими матусями постає вибір: продовжувати працювати і наймати гувернантку для сина або доньки чи йти з роботи і приділяти максимум часу навчанню і вихованню свого чада. Такого поняття, як «група продовженого дня», в Італії немає. У першому класі діти, можна сказати, призвичаюються до навчання в школі. Домашні завдання першокласника полягають у розфарбовуванні спеціальних зошитів. Для мене це було дивним. Причому цього розфарбовування, на мій погляд, – надміру.

Початкова школа – це п’ять класів. Неповна середня освіта – плюс ще три класи, а потім ще п’ять років навчання у ліцеї. І тільки після ліцею – вища освіта. В університетах навчаються від трьох до п’яти років, після чого ще два роки триває спеціалізація. Ліцеї є різні. Науковий і класичний ліцеї дають найякіснішу освіту. Їх обирають юнаки і дівчата, які планують здобувати вищу освіту. Можна обрати ліцей, у якому навчають професії. Це аналог радянських технікумів і профтехучилищ. Скажімо, є ліцеї, які готують працівників для готелів, туристичного бізнесу тощо.

Діти дошкільного віку зазвичай ходять у садочок. Це може бути або державний садочок, або приватний. За дитячий садочок усю суму необхідних коштів сплачують батьки – з державного чи міського бюджету кошти не виділяються, щоб зменшити батьківську плату. Якщо малюк обідає в садочку, то він може там перебувати до третьої-четвертої години пообіді. При цьому діти в садочку не сплять, що доволі незручно. Мій син Сандро, наприклад, вдома звик спати пообіді. О 16.00 у дитсадках вихованців вже немає. Якщо малюк не обідає, то може перебувати в дитсадку тільки до дванадцятої години. Сандро ми віддали в садочок у трирічному віці. Поблизу нашого помешкання державного садочка немає, тож перші два місяці, щоб малюк звик до колективу, я возила його у приватний. Він там бував по дві години п’ять разів на тиждень. За це ми сплачували 80 євро щомісяця. Так само винятково платними є заняття дитини в спортивних секціях. Наприклад, відвідування тренувань із плавання коштує 40 євро на місяць.

Про відпочинок

На вихідні в італійців не прийнято сидіти вдома біля телевізора. Подружжя – самі чи з дітьми – ходять у кінотеатри, кафе, піцерії, джелатерії (кафе-морозиво). Щодо ресторанів, то там досить високі ціни, проте італійці від такого задоволення не відмовляються: якщо дозволяє сімейний бюджет, то чому би раз на тиждень не пообідати чи повечеряти в ресторані. Але такого, як показують у телесеріалах, коли господиня не захотіла марудитися з обідом – сім’я пішла в ресторан, і так щодня, – звісно ж, немає.

У нашому курортному Пінето чисті зручні піщані пляжі, де є прокат оснащення для водних видів спорту, все для пляжного волейболу, всіляких розваг на воді тощо. Чимало туристів приїжджають у Пінето відпочити на узбережжі Адріатики (вода тут кришталево чиста). Найбільше німців і жителів північної частини Європи. Городяни теж не нехтують можливістю поніжитися на пляжах. У місті є чимало готелів, ресторанів, піцерій, барів, крамничок із сувенірами тощо. Все це на будь-який смак і гаманець.

В Італії для прихильників відпочинку на природі є спеціально відведені місця. Зазвичай на пікніках готують страви барбекю, а не шашлик, як в Україні. Італійцеві навіть не спаде на думку влаштувати пікнік десь у лісі, в недозволеному місці. Штраф за це буде дуже суттєвим. Грибникам теж не дозволено ходити на «тихе полювання» без спеціальної ліцензії на збір грибів.

00

Любителям відпочивати у велелюдному місці під супровід гучної музики доведеться виїхати за місто – дискотеки розташовані на пристойній відстані від меж міст. Усі дискотеки від Пінето – за двадцять кілометрів. Вони відчиняються о дванадцятій ночі й працюють до ранку. Тож таким чином влада захищає спокій городян від гучної музики і яскравого освітлення розважальних закладів.

Про італійську кухню

Досить часто доводилося чути в Україні фразу: «Ну що ви в Італії готуєте? Самі макарони». Це хибне уявлення. Звісно, італійська кухня славиться борошняними виробами. Це і паста, і лазанья, і равіолі, і тортеліні (італійські пельмені з прісного тіста з м’ясом, сиром або овочами), і звісно, піца. Всі ці наїдки присутні у великій кількості різновидів. Причому присутні … в супермаркетах. Вони смачні, цілком доступні за ціною, безпечні, тож італійські господині завжди можуть обрати – готувати якусь страву власноруч чи скористатися напівфабрикатом. Потрібно пояснити, що напівфабрикати є різного ступеня готовності: одні треба розігріти в мікрохвильовці, а інші лише слугують частиною страви, яку жінки готують вдома. Це дуже зручно, проте більшість моїх знайомих все ж куховарять самотужки. Взагалі в Італії домашня їжа надзвичайно цінується. Якщо я пригостила когось власноруч приготованою стравою, то це – «вау!». Магазинні, навіть смачні, наїдки на таке захоплення не заслуговують. Для того щоб вдосконалювати свої кулінарні навички, тут є все необхідне. Всі харчові продукти якісні, завжди свіжі. Можна купити будь-які делікатеси найвищого ґатунку. Не секрет, що італійці люблять смачно і ситно попоїсти, тож їжа – це задоволення.

Про відчуття прекрасного

Не відкрию таємниці, якщо скажу, що переважна більшість італійців – естети. У них все має бути гарним. Починаючи від власного помешкання і подвір’я і закінчуючи загальним виглядом міст. І влада дбає, щоб ніхто не псував естетичне задоволення від міських пейзажів. Наприклад, в Італії ви не побачите жодного кількаповерхового будинку, в якому одні балкони засклені, а інші – ні. Або всі засклені, або жоден. А справа в тому, що власники квартир у багатоповерхівці на зборах вирішують більшістю голосів, чи балкони будуть засклені. Якщо більшість ухвалила те чи інше рішення, то незгодним нічого не залишається, як підкоритися волі більшості. Інакше – штраф. І чималенький.

У містах – охайно. Побутові відходи вивозять у залежності від сезону. Пінето, як я вже зазначила вище, курортне містечко, тож, коли влітку кількість людей у місті зростає чи не вдвічі, органічні відходити забирають частіше. До речі, в Італії – роздільний збір сміття: окремо вивозяться органічні відходи, окремо папір і окремо пластик. Розділення відходів проводить кожна господиня вдома. Комунальні служби забирають пакунки зі сміттям. Тож контейнерів із відходами біля будинків ви ніде не побачите – їх немає.

Любов до комфорту й акуратність виявляються ще й у тому, що домашню птицю і худобу італійці тримають винятково у заміських будинках, які тут називаються «каса ін кампанья» (буквальний переклад на українську – «будинок у сільській місцевості»). У містах це офіційно заборонено. Така жорстка вимога, втім, не поширюється на домашніх улюбленців: собак, кішок. Чотирилапі «пожильці» є чи не в кожному домі. Причім італійці у більшості своїй обирають непородистих домашніх улюбленців. Часто можна побачити, як на вулиці вигулюють на повідках безпородних собак.

Про культ молодості та доглянутості

Італійці дуже дбають про свій зовнішній вигляд. Це стосується, у тому числі, і вміння добирати одяг у залежності від місця події та часу доби. Простіше кажучи, вдень ви не побачите на вулиці людей, одягнутих у вечірнє вбрання, а на урочисту подію нікому не спаде на думку прийти одягнутому в стилі «кежуал» (повсякденно). Щоденно італійки, як правило, вбрані у добротний одяг престижних брендів (це доступно за ціною) з натуральних тканин. Безпрограшний варіант на денну пору для жінок – темно-сині джинси і біла сорочка. Якщо італійці десь зустрінуть до обіду пані з яскравим вечірнім макіяжем у нарядній сукні та ще й у взутті на «шпильках», то вирішать, що сеньйора… не ночувала вдома і повертається з вечірки.

0

У Пінето чимало пляжів, а на них багато відпочивальників, проте ввечері на набережній, у міських кафе і піцеріях ви не побачите людей у пляжних капцях, у тих шортах і майках, в яких у денну пору вони були на пляжі. Якщо дівчата в шортах і шльопанцях, то це шорти «на вихід» – відповідного крою і з дорогої тканини, а шльопанці – шкіряні, можуть бути прикрашені стразами. До речі, для італійок міні-спідниця і шорти у віці за 40 – табу. Навіть якщо фігура дозволяє. Доводилося чути тут, в Україні, що сеньйори дуже полюбляють шуби. Причому хизуються ними навіть у відносно теплу погоду. Не помічала. Принаймні в Пінето в шубах із дорогого хутра я бачила жінок літнього віку в церквах на Різдво. А от одяг зі шкіри популярний. Щодо ювелірних прикрас, то тут на них знаються. Модне біле золото з діамантами, смарагдами, рубінами, сапфірами, перлами, словом – дорогими ювелірними камінцям. Віддають перевагу витонченим, не масивним виробам. Ще важливо, щоб ювелірний виріб був від відомого бренду. Кожна італійка стежить, щоб з «ювеліркою» не вийшов перебір. Тут жінки знають: можна перестаратися і стати схожою на різдвяну ялинку – з кількома золотими ланцюжками, а на додачу у вухах – сережки, на руках – браслети, а на пальцях – каблучки. В Італії це не демонстрація багатства, а несмак. Для повноти картини треба сказати, що італійці – і не тільки жінки, а й чоловіки теж – ретельно доглядають за собою. Для жінок відвідування салонів краси – буденна справа. Роблять всілякі косметологічні процедури: пілінг, маски, антивікові маніпуляції, воскову епіляцію. Я вже не кажу про манікюр-педикюр. Манікюр із нанесенням лаку коштує від десяти євро, «французький» – біля 20, а нейл-арт (розпис на нігтях) – найдорожчий. Чоловіки користуються кремами для обличчя задля збереження молодого вигляду. Ніхто це не вважає «не чоловічою справою». Загалом виглядати молодшим за свій вік і дбати про своє здоров’я – достойна мета чи не для всіх італійців середнього віку.

P.S. Наприкінці бесіди я поцікавилася у своєї співрозмовниці, що ж таке, на її думку, славнозвісна dolce vita. Марія, задумавшись, відповіла по-філософськи: це розуміння того, що життя швидкоплинне і треба насолоджуватися тими задоволеннями, які воно дає, тут і зараз. І додала, посміхаючись: «На мою думку, для італійців dolce vita – це більше своєрідний туристичний бренд, який вабить шанувальників подорожей. А що в цьому поганого? Італія заслуговує на таку увагу».

Наталія БУНДА, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.