БОРОТЬБА ЗА УЖГОРОД ВСТУПАЄ У ВИРІШАЛЬНУ ФАЗУ
Хоча кампанія з виборів до місцевих рад щойно стартувала, проте саме ці перші її тижні обіцяють бути найважливішими. Висунення кандидатів почнеться з 5 вересня, але основи майбутніх перемог закладаються вже у ці дні. Бо багато залежатиме від того, як саме буде нарізано виборчі округи, хто формуватиме комісії тощо.
Не доводиться сумніватися, що новий заступник ужгородського мера Іван Шкирта займатиметься саме належною організацією виборів відповідно до нового законодавства.
Неспішне ознайомлення з новим виборчим законом засвідчує, що він творився під цілком конкретний результат – забезпечити у переважній більшості обласних, районних і міських рад пропрезидентську більшість. У принципі, чогось іншого годі було й очікувати. Але зроблено усе дуже технічно і елегантно.
Запропонована модель фактично поєднує риси пропорційної і мажоритарної систем. Від пропорційної – вирішальна роль партій упродовж всього процесу: на етапі формування комісій, висування кандидатів і особливо підрахунку голосів. Від мажоритарної системи – партії повинні по кожному округові чітко визначитися, який саме кандидат їх там представлятиме. Раніше на всі округи був один-єдиний список, тобто панувала колективна безвідповідальність. Тепер же буде чітко відомо, хто провалив кампанію в окрузі. Партії не зможуть висувати котів у мішку, бо хто же за таких голосуватиме?! Якщо конкуренти по даному округові висунуть якусь більш відому і популярну особу, то переможуть вони.
Фактично це просто мажоритарка, але під чітким партійним контролем, якого раніше не було. Дуже нагадує відому біблійну історію: і поставив Господь перед Адамом Єву, і сказав йому, щоб вибирав собі дружину. Особливого вибору і в Адамових нащадків цього разу не буде, хоча суто формально це голосування.
На Закарпатті саме у ці дні визначається партія влади, підтримувана з Києва. Визначається опозиція до неї. Визначаються сателіти тієї й іншої. Ну і ще кілька партій на гарнір – просто для того, щоб були представлені геть усі відтінки. За таких умов одній партії самостійно набрати більшість в обласній раді (33 мандати) буде максимально важко, хоча найсильніші поставлять саме цю мету. Заради цього вони можуть пожертвувати навіть якимись меншими містами. Але не Ужгородом. За нього теж боротьба буде принципова. Хоча би заради того, щоб представникам обласної влади більше не доводилося вищипувати траву навколо свого офісу, а щоб цим займалися таки ужгородські комунальники. А якщо серйозніше, то ясно, що некомфортно усім, коли мерія Ужгорода на ножах з обласною радою. Зараз цього спробують уникнути.
От тільки досягти цього буде дуже непросто. Бо для Закарпаття між виборами характерний кадровий голод. А для Закарпаття періоду виборів характерний такий самий брак кандидатів. Точно кажучи, аби партія була певна у своєму кандидатові, вона мала би його готувати роками. А чи багато є обласних парторганізацій, що володіють роками сформованим кандидатським резервом? Нинішня партія влади похвалитися таким не може.
Липневі довибори у парламент в Чернігові (замість кандидата-мажоритарника, який перейшов у виконавчу владу), показали, що адміністративний ресурс застосовуватиметься по максимуму, він набагато ефективніший, ніж банальний підкуп. Просто треба уміти ним користуватися. Це було обкатування технологій для місцевих виборів. Зараз щось подібне розгорнеться по усій Україні. Чернігівські вибори стали сигналом для всіх губернаторів: перемогти має виключно наш, а переможців не судять.
Президентська команда має на меті взяти під контроль якомога більше місцевих еліт, причому на своїх умовах, а не на їхніх. Ідеться про те, щоб раз і назавжди показати, хто в хаті господар. З боку опозиції можна прогнозувати сплеск локал-патріотизму, акцентування на місцевій специфіці, на збереженні певних традицій, але навряд чи до цього особливо прислухатимуться.
Не виключено, що за результатами місцевих виборів відбудуться певні перестановки і на самому Олімпі – скажімо, буде переформатовано парламентську більшість, змінено уряд тощо. Тому питання стоїть не тільки і навіть не стільки про те, чи будуть у майбутньому підмітатися ужгородські вулиці.
Сергій ФЕДАКА, газета “Наш Ужгород”