Ужгород в умовах української незалежності
Для Ужгорода це були дуже непрості, по-своєму драматичні роки, які багато в чому змінили обличчя нашого міста. Від самого початку воно не пасло задніх. У серпні 1991 року Ужгородська міськрада одна з небагатьох в Україні рішуче засудила спробу державного перевороту і висловилася за демократію. Відтак в Ужгороді підтримали проголошення Акту незалежності України, через кілька днів демонтували пам’ятник Леніну.
Загалом тогорічне культурне життя міста позначено духовним відродженням, політичне – державотворчим піднесенням, економічне – товарним голодом, суцільним торговим дефіцитом; на грудневому референдумі Акт незалежності України підтримали 92, 6% ужгородців, які взяли участь у голосуванні.
А вже у 1992 році починається велика і мала приватизація в Ужгороді. Немов за аналогією до ринкової стихії пробуджується і природна: руйнівний паводок затопив Студентську набережну і прилеглі вулиці. Також в Ужгороді відкрито представництво МЗС України, інститут електронної фізики НАН України, гімназію; вперше проведено театральні фестивалі «Інтерарт» та «Інтерлялька». У 1993 році системна економічна криза в державі призводить до поступової зупинки більшості ужгородських підприємств. Стадіон «Авангард» перетворюється на речовий ринок. 1995 року Ужгород лідирує в Україні за темпами малої приватизації, відбувається реконструкція багатьох магазинів і кафе .
У ті же роки розпочинається бурхливе церковне будівництво. На сьогодні в місті діють 65 громад різних конфесій, 20 з яких мають власні храми, 17 моляться в орендованих приміщеннях, ще цілий ряд веде будівництво. Тобто за ці чверть століття Ужгород пережив справжнє церковне відродження.
Те саме стосується і світської культури, особливо монументального мистецтва. 1997 р. встановлено пам’ятник Олександру Духновичу, а відтак – ще понад десяток монументів і 19 міні-скульптур, які стали візитівками міста. 1998 рік позначився газетним бумом в Ужгороді (засновано ряд нових видань, ця тенденція продовжилась і у наступні роки); місто охоплене базарною стихією, функціонують 14 організованих ринків і багато «диких»; осінній паводок виявив безліч проблем у комунальному господарстві. Тоді ж затверджено Положення про Почесного громадянина Ужгорода.
У 2000 році у нас відкрито Генеральне консульство Словаччини, а згодом і таке саме представництво Угорщини. Ужгородський університет отримав статус національного. 2002 року вперше проведено міжнародну виставку «Турєвроцентр – Закарпаття», відтак виставки-ярмарки найрізноманітнішого профілю (у тому числі книжкові) стають у нас регулярними.
2003 року реконструйовано Пішохідний міст; міськрада прийняла рішення про розширення меж міста, число вулиць поступово наближається до шестисот. 2004 року збудовано новий залізничний вокзал – явно на виріст. У жовтні 2005 року здано в експлуатацію Боздоський міст, який на той час вже мав репутацію майже безнадійного довгобуду. 2006-ий став роком супермаркетів, їх відкрито одразу декілька, на сьогодні їх діє близько півтора десятка. Вони становлять більш цивілізовану альтернативу до наших базарів.
2008 року затвердили програму створення та розвитку об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), створено перші з них – «Мрія» (вул.Декабристів, 41), «Воля» (вул.Шумна, 24) тощо. У лютому міськрада прийняла рішення про цифрову базову кадастрову карту Ужгорода, у березні затверджено схему економіко-планувального зонування міста і Стратегію розвитку Ужгорода до 2015 року.
У листопаді 2011-го – місто остаточно перейшло на автономне опалення – одним з перших в Україні. У наступні роки місто охоплює фестивально-ярмаркова стихія. У теплу пору року подібні акції відбуваються щомісяця, навіть частіше. Поступово їхній рівень дуже падає, але потік туристів створює ілюзію їхнього успіху. 2013 року відновлено фонтан на площі Поштовій, який до того роками був засипаний землею і перетворений на клумбу.
Наприкінці 2013-го в Ужгороді розгорнулися протестні акції Революції гідності. Спочатку вони тривали на площі Театральній, потім розгорнулися також перед міськвиконкомом, а відтак остаточно змістилися на пл. Народну. Після перемоги революції у місті змінилося аж п’ять керівників.
Тож українська незалежність дала Ужгородові нові імпульси до розвитку – часто суперечливі, але вже незворотні. Наступні вибори 25 жовтня мають теж послужити не регресові, а подальшому прискоренню міського життя.
