Побачив світ тримовний фотоальбом Флоріана Заплетала «Дерев’яні церкви Закарпаття»

[Total: 0    Average: 0/5]

IMG_0081_1Фотоальбом укладений Миколою Мушинкою і Михайлом Сирохманом. На 120 сторінках уміщено 208 знімків, зроблених 1919-1925 р.

Високу поліграфічну якість забезпечила співпраця чеського (“Karpatia”) і українського видавців (Олександри Гаркуші).

Флоріан Заплетал (1894-1969) – чеський мистецтвознавець, один з творців чехословацького війська під час Першої Світової, потім офіційний експерт у справах Сходу чехословацького уряду, шеф прес-служби Підкарпатської Русі. Здійснив кілька експедицій по всьому краєві, наслідком чого стала величезне зібрання фотографій і ряд статей. Згодом Ф.Заплетал очолював Військовий архів у Празі По війні був проскрибований комуністичною владою як офіцер і чиновник старого режиму. М.Мушинка познайомився з Ф.Заплеталом 1967 р., коли писав кандидатську дисертацію «В.Гнатюк і Закарпаття”. За сприяння майбутнього академіка Ф.Заплетал подарував Свидницькому музею два центнери підкарпатських газет міжвоєнної доби. Фотоархів (500 скляних негативів) перейшов до М.Мушинки.

Заплетал фотографував наші церкви у різні пори року: зі снігом на турнях, серед розквітлих дерев, на фоні осінньої негоди. Знімав і загальні плани, і окремі архітектурні деталі, дерев’яне мереживо, колони, деталі іконостасу, образи. На знімках завжди прочитується зацікавлений (більш того – закоханий) погляд автора. Для нього це була старожитня романтична екзотика, привіт з далекого середньовіччя, який не знати для чого раптом став надбанням його молодої держави, за яку він боровся і на фронті зі зброєю, і пізніше – з авторучкою і тією таки фотокамерою.

IMG_0081_1

 

 

 

 

 

 

 

Власне, уся книжка прочитується як своєрідна фотоновела. Бродить чеський інтелектуал по глухій патріархальній місцині, де у лісах виють вовки і ревуть ведмеді. Містечка – ще так-сяк, а у горах люди тільки починають долучатися до цивілізації. Туди не те що залізниці, а й простої дороги ще немає. Проте йому кортить саме туди, бо там збереглося найбільше отого, про що на його батьківщині вже призабули. Зокрема, оці дерев’яні церкви. Таке враження, ніби отримав хату у спадок від далеких-далеких родичів, а там виявилося повно всяких старих речей, з якими незрозуміло що чинити. Вони явно свідчать про якісь важливі істини з життя спільних предків, але як збагнути їхню мову, поки не спадає на гадку. Лишається просто фотографувати, поки це ще можливо (багато чехів розуміли, що край у них тимчасово). То ж і лазив по горах з багатокілограмовою технікою (до нинішніх гаджетів було ще далеко). Увечері у селянській хаті проявляв негативи, бо якщо не вийшло, доведеться зранку перефотографовувати. Такий собі роман з минувшиною, геополітикою. Викликання духів майстрів із позаминулих століть. Що питав у них Заплетал? Чи довго жити його державі? Чи знайде ін. сам щастя? А може, що нічого і не питав. Просто сам також будував свій храм – тільки не з дерева, а зі скляних пластинок.

Деяких з представлених у виданні церков вже немає, деякі змінено (спотворено) за майже століття, що минуло. Чимало із начиння розкрадено. То ж багато чого лишилося тільки на цих знімках. Самі вони теж уціліли великою мірою дивом – завдяки тому, що знаходилися небайдужі люди, хоча й такі поодинокі, як і сам Заплетал. Тепер світлини вже не зникнуть. Бо рукописи (включно зі знімками) таки горять, але тиражовані видання мають значно триваліше життя.

Альбом, щоправда, тиражовано невеликим накладом 800 примірників, з яких 300 чеський співвидавець узяв для поширення у себе. Ще кількасот примірників направлено до бібліотек області. Частину тиражу викупила греко-католицька єпархія. Як би то не було, але книжка пішла у світ. Про щось подібне, мабуть, і мріяв колись фотограф. Його мрія здійснилась майже через піввіку по його смерті. Але краще пізно, ніж ніколи.

Сергій Федака, Закарпаття онлайн.Блоги

http://zakarpattya.net.ua

Comments are closed.