Сортирне питання: в Ужгороді не вистачає громадських туалетів
Станом на 1 березня 2015 року населення Ужгорода становило 115,4 тис. осіб. Крім того, щодня у справах до міста приїжджає ще й чимало туристів та мешканців райцентрів Закарпаття. У той же час… єдина громадська вбиральня, що відкривається тільки на літо, на пляжі, неподалік дитячої залізниці, зараз зачинена на замок. Між іншим, згідно з санітарними нормами, туалетів у місті повинно бути 70-80… а маємо… те, що маємо…
Цікаво, що у Києві є 47 працюючих комунальних соритрів. При цьому, кияни нарікають, що їх у столиці у 30 разів менше, ніж в Берліні.
Звісно, порівнювати вітчизняні туалети з німецькими – марна річ… як за кількістю, так і за якістю вони заслуговують кращого. До слова, у Східній Європі неможливість справити природну потребу здавна використовується як покарання і особливий спосіб приниження. Невже й Ужгород покарано відсутністю туалетів?
Колись, приміром, у місті були громадські вбиральні під мостом Масарика, на автомобільному та залізничному вокзалах, біля ринку, біля Перечинського автовокзалу, на початку вулиці Собранецької…
Наразі більшість із них платні, або їх немає взагалі… Зокрема, приватні туалети можна знайти біля пішохідного мосту, у провулку «Гірчичне зерно», на вокзалах, у Боздоському парку (у Підзамчому – закритий) та в кількох інших місцях… однак шукати їх довго. Тим більше для гостей. Тож потребу справляють краяни там, де заманеться. Найчастіше – під транспортним мостом. Тож перехожі періодично приймають поблизу сеанс безкоштовної ароматерапії, бо запах, який ріже ніс особливо влітку, навіть важко передати словами.
Подібна «точка» є й за «Совиним гніздом», і під обласним художнім музеєм імені Бокшая…
Тож чому ужгородці не мають вдосталь у місті туалетів? Якщо ми прагнемо до Європи, то повинні передусім орієнтуватися на європейські цінності, а культура, як відомо, починається… саме з туалету.
До речі, питання клозетів громадськість міста піднімає з року в рік… адже за правилами, в міських умовах відстань між ними повинна складати не більше 500-700 метрів. У нас же ці норми дотримуються хіба що тому випадку, якщо брати до уваги сортири в кав’ярнях. Утім власники закладів харчування ображаються, коли відвідувачі заходять до них просто так… в туалет… тож людям доводиться щось замовляти тільки заради того, аби як в анекдоті… «на душі стало легше»…
Виходить, що в туалет ми ходимо, аби… випити сік чи водичку… і знову захотіти до вбиральні. Чи не замкнене коло?
Тож можливо незабаром, до Міжнародного дня туалету, який світова громадськість відзначає 19 листопада, у місті з’явиться хоча б один новий нормальний сортир?
Або як у радянську добу всі казали що сексу не існує, хтось вважає, що ужгородці не ходять в туалет…
