Українсько-італійські реалії. Стрічка про заробітчанку почала свій шлях до глядача з Ужгорода

В Ужгороді відбувся допрем’єрний показ сучасного українського кінофільму «Гніздо горлиці».

Закінчений у першій половині цього року, фільм уперше демонструвався в липні на Одеському фестивалі, до кінотеатрів він надійде у листопаді, а зараз розпочався його промоційний тур по тринадцяти містах. Почався він із Ужгорода, бо саме звідси походить виконавиця головної ролі Римма Зюбіна, яка нині живе і працює у Києві, але часто відвідує рідне місто. Чи не вперше за історію ужгородського кінотеатру тут був повний аншлаг, коли стрічку довелося крутити одночасно в обох залах, а глядачі сиділи не тільки у кріслах, а й на занесених з буфету стільцях. Дуже символічна назва фільму – за пташкою, яких повно в Ужгороді та й в усьому Карпатському регіоні. Їх давно вже не помічаєш, хіба зрідка зауважуєш їхнє коротке тужливе скиглення. Зовсім, як у екранної героїні.

Картина, з одного боку, несподівана за драматизмом і глибиною осмислення ситуації, з іншого же – цілком закономірна за своєю тематикою (заробітчанською), доводиться дивуватися, що раніше не було знято чогось подібного. Останніми роками в Україні знімається по десяткові, а той більше фільмів на рік – хороших і різних. Різних, чесно кажучи, більше, оскільки бракує якісних оригінальних сценаріїв. Цей написано за твором буковинського письменника Василя Мельника, який помер під час зйомок і вже не побачив кінцевого варіанту своєї екранізації. Для нього це стало своєрідним «закатным романом» – підсумовуючим твором, яким він і залишиться у пам’яті мільйонів українців. Також в ході зйомок помер виконавець однієї з головних ролей Віталій Лінецький, що, очевидно, призвело до якогось коригування сценарію. Багато фільмів – частіше містичних, але інколи і соціальних, як цей – позначаються своєрідними жертвами, які забирає собі кінематографічна стихія. Тим більше що і в сюжеті є щось подібне – мертвонароджена онучка головної героїні.

Хоча Римма Зюбіна грає буковинську селянку, подібна історія цілком могла відбутися і на Закарпатті, зокрема в Ужгороді. Власне, такі історії і відбуваються регулярно ось уже чверть століття. Сюжет не банальний, але типовий для сьогодення. Дарка їде до великого італійського міста, де вже працює її сусідка. Та зробила їй виклик і домовилася про відносно гарну роботу у великому будинкові старої синьйори. Крім останньої, там мешкає ще її дорослий син-адвокат, який після розлучення повернувся до батьківської оселі. Він і найняв служницю для матері, хоча стара її відверто не сприймає.

Чоловік заробітчанки удома намагається перетворити їхню хатину на туристичну садибу, хоча без особливих успіхів. Принаймні, отримувані євро вкладає не надто ефективно. Його сусід прекрасно знає, що його дружина Галя-Ліна «завела» собі в Італії новий шлюб. Є ще багато другорядних, але колоритних персонажів, не рахуючи зовсім епізодичних (у титрах добра сотня виконавців). Фільм має і наскрізну лінію, за якою слідкуєш з неослабною увагою, і десятки додаткових яскравих замальовок, що врізаються в пам’ять (кювет на сільській автозупинці, Великдень у селі, будні дрібного туристичного бізнесмена, детективний сюжет в італійській родині, баладне прощання двох сусідок в Італії, життя-буття доньки Мирослави в Чернівецькому університеті, сватання, заручини тощо).

Попри далеко не райдужний характер історії, кіно справляє дуже світле враження – через сильну натуру героїні, здатної переборювати нібито геть усе. Якою ціною це їй дається, лишається десь між кадрами. Фільм не сентиментальний, усі герої максимально скупі на демонстрацію почуттів, виявляють усе переважно через вчинки. Дії розгортаються на фоні чарівних пейзажів – італійських і карпатських, на яких око відпочиває. Гра акторів дуже достовірна, багато чого сприймається як документальне кіно. Принаймні, основні обставини заробітчанського існування розкрито цілком переконливо. Не менш цікаве сучасне село, розкарячене між патріархальністю і новими віяннями. Закарпатці довелося вживатися у буковинську специфіку, освоювати тамтешню говірку і манеру говорити.

Після виходу «Горлиці» на фестивальні екрани Р.Зюбіній запропонували зіграти роль дружини ужгородського контрабандиста у словацькому фільмі «Межа» (зараз він монтується й незабаром вийде на екрани). Натомість ліро-епічна стрічка про заробітчанку вже почала свій шлях до масового глядача – знаменно, що з одного з центрів сучасної трудової міграції, яким є Ужгород.

Сергій ФЕДАКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net