Темні місця Ужгорода
Незважаючи на те, що останнім часом Ужгород інтенсивно освітлюється, що ілюмінацією оздоблено мости, фасади будівель, є в місті і свої темні місця.
Про деякі з них, зокрема, про площу Кирила і Мефодія вже писав zakarpatpost.net. Однак не тільки ця ділянка обласного центру Закарпаття залишається неосвітленою.
Скажімо, в самому центрі міста, на площі Петефі, як кажуть, хоч в око стрель, така темрява, а світильників немає взагалі. Якби не інтенсивний рух транспорту, пішоходи пресувалися б навпомацки.
А це ж центральний сквер Ужгорода!
Крім того, неподалік площа Театральна… також потопає у сутінках. Дивно, як можуть залишатися неосвітленими такі людні місця? Та й хоч поруч із площею розташована обласна філармонія, хоч її центральну частину і оздоблено підсвіткою, та бічний фасад – із боку набережної, залишається темним. Та й сама споруда, чесно кажучи, потребує реставрації.
А за кілька метрів від філармонії пішохідний міст, який є візитівкою міста над Ужем теж нерідко потерпає від неякісного освітлення, адже як опори часом не світяться, так і самі світильники часто вигорають. Інколи в темряві навіть половина моста… це ж стосується і моста Масарика, підсвіченого, до речі, зовсім недавно.
Темними зонами також залишаються ділянки від площі Театральної по набережній до Корзо і набережна Незалежності від площі Пушкіна до моста Масарика.
А, скажімо, на площі Пушкіна лампочки хоч і встановлювали недавно, але вони погасли і не світять.
І це тільки центральні вулиці міста. А скільки їх іще на периферії!
Звичайно, аби зробити Ужгород ще більш туристично привабливим, про освітлення забувати не варто, адже нічне місто має особливий шарм і гостям подобається блукати вулицями навіть у темну пору доби. Та й чому самі місцеві мешканці мають щодня ходити скверами, які нагадують потойбіччя? Звісно, до темряви ужгородців привчила ще попередня влада (теперішня, справді у плані освітлення має непогані напрацювання), тож більшість містян навіть не звертають увагу на те, що механічно у сутінках переміщаються темними лабіринтами скверів та вулиць. Однак багатьом усе ж блукати млою доволі моторошно (тим більше, що криміногенна ситуація в області – далеко не найкраща і чимось навіть нагадує 90-ті роки), а найняти тілоохоронця – не дозволяють статки. Тож доводиться освітлювати собі шлях за допомогою телефонів….
А, може, просто краянам потрібно влаштувати ліхтарну ходу… стартуючи від дяді Колі, який є символом електрифікації міста, до всіх темних зон… хоча сподіватися на дієвість такого кроку марно, крім, звісно, особистого задоволення на щось інше краще не розраховувати… адже за змахом чарівної палички всі вулиці обласного центру світлими стати не можуть… бо для цього потрібні і гроші, і матеріали… і відповідні фахівці.
І все ж… незважаючи ні на що… Ужгород останнім часом усе ж стає світлішим. І це радує! Правда, хочеться, аби темних плям у місті не було взагалі.
