Олександр Дзембас про Невицький замок та його перспективи

« Ми – єдина область в Україні, де немає жодного історико-культурного заповідника»

Відомий закарпатський історик і археолог Олександр Дзембас – добре знана людина далеко за межами нашої області. Всю свою душу він вкладає в дослідження минувшини нашого краю, володіє не тільки вичерпно інформацією про Закарпаття, але й є автором туристичного путівника «Невицький замок. Екскурс у середньовіччя і проблеми ХХІ віку». Сьогодні наша з ним розмова про напівзруйновану і величну фортецю, розташовану поблизу села Кам’яниця Ужгородського району, а також про власні уподобання та волонтерський рух, що допомагає рятувати історичні пам’ятки…

— Пане Олександре, Ви – історичний дослідник, археолог, методист Закарпатського центру туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді і одночасно оберігач скарбів Невицького замку. Але у вашому доробку є ще й книга. Що спонукало взятися за перо?

— Все набагато прозаїчніше! Справа у тому, що після завершення навчання на історичному факультеті в УжНУ, ще у 1986 році досить несподівано я отримав роботу у « Закарпатський обласній станції юних туристів» (тоді так тоді називався сучасний Центр туризму, краєзнавства і спорту), з подивом дізнався про те, що тут існує і напрямок археологічної роботи. Саме археологією я і займався в університеті, а одночасно – поєднував навчання з роботою в археологічній лабораторії УжНУ. Я зрозумів, що це можливість не тільки залучити учнівську молодь до серйозних наукових досліджень, але і шанс організувати повноцінну археологічну експедицію з вивчення окремої пам’ятки. Для цього просто потрібно було поєднувати роботу у Центрі з діяльністю у науково-дослідницький інституції, що давало змогу отримати «Відкритий лист» Інституту археології НАН України і «Дозвіл» Міністерства культури. Так і було зроблено! Тривалий час суміщав і працю у позашкільному навчальному закладі з науковою роботою в УжНУ (аспірантура, лабораторія), згодом у Закарпатському краєзнавчому музеї (старший науковий співробітник відділу археології) і Закарпатській філії «Рятівної археологічної служби». Після певних вагань об’єктом дослідження було обрано Невицький замок. Це було важке рішення, адже середньовічна археологія тоді в Україні робила лише перші кроки, та й дослідження цього об’єкту йшло у розріз з затвердженою дисертаційною темою. Мотивувало лише одне – хтось це повинен розпочати! Чому б не спробувати мені. Матеріали археологічних досліджень у Невицькому замку апробовані у десятках наукових статей, що видавалися в Україні та в Угорщині. Наукові звіти пройшли усі необхідні експертизи. Але для небайдужої громадськості результати робіт були практично невідомі. Додам, що за родом своєї основної діяльності, адже працюю методистом у Закарпатському Центрі туризму ми повинні час від часу розробляти методичні матеріали. Причому вони мали би бути подані у простій і доступній формі. Тобто перед нами постало питання, як це об’єднати?!!! Так і виникла ідея розробки методичного посібника для юних екскурсоводів за наслідками власно проведених історико-археологічних досліджень. Матеріал виявився настільки цікавим, що з’явилися спонсори для його видання, але вже як «путівника». Видання було профінансовано за рахунок фондів Європейського Союзу.

— Громадськість Закарпаття бачить вас ангелом-охоронцем Невицького замку. Як гадаєте, що чекає на споруду у майбутньому?

— Ну… до ангела нам далеко, але… пам’ятка зараз знаходиться у досить складному становищі, що може привести до катастрофічних наслідків! Про це ми наголошували неодноразово! Ні тут йдеться не про аварійний стан!.. Ми говоримо про принципові і юридичні речі! Є пам’ятка чи її немає!? Є охоронна зона … чи її нема!??? Де її межі? Де врахування наших досліджень? Досліджень, що було проведено без цільового фінансування в основному зусиллями шкільної та студентської молоді і волонтерів із всього світу! Хто контролює ситуацію з пам’яткою? Поясню згідно з рішенням Ужгородського міжрайонного суду, Невицький замок як безгосподарну споруду (Ім’ям України) передано у власність Кам’яницької сільради. Підкреслюю, як споруду, а не як пам’ятку!!! А «Невицьким замком» можна назвати кафе, футбольний клуб і… так далі! Я не розумію, мозок відмовляється сприймати цю реальність! Виходить, що в екстазі самоврядування сесії сільрад будуть вирішувати, чи є охоронна зона чи її немає та якими є її розміри?!!! Навіть у довідці БТІ повна невідповідність за застарілими охоронними зонами. При цьому замок залишається у державному реєстрі пам’яток НАЦІОНАЛЬНОГО значення (охоронний № 194). Це юридичний нонсенс! На жаль, різномастна регіональна політична і бізнесова еліта розглядає всі об’єкти закарпатської замкової архітектури виключно як можливі туристичні принади, які мали б бути прибутковими. Але такого не існує ніде у світі!!! Звернемось до базового документу, а саме – міжнародної конвенції щодо збереження природної та історико-культурної спадщини, яку було ратифіковано парламентом України ще у 1988 році. Кожна держава згідно з цим документом повинна розробити механізм і забезпечити: 1) збереження автентики пам’ятко-охоронних комплексів; 2) забезпечити вільний доступ людей; 3) розглядати ці пам’ятки як елемент загальнолюдського надбання. У нашому випадку… порушено все! В області просто немає кому цим займатись, не створено жодної спеціалізованої структури. Ми – єдина область в Україні, де немає жодного історико-культурного чи історико-архітектурного заповідника! Тобто наукові кадри, які могли би займатися проблематикою наразі незатребувані! Пам’ятко-охоронні інспекції у нас також відсутні. Так – Невицький замок, це домінанта для розвитку туризму всієї Ужанської долини, Хустський замок – Тисянської і т. д. Прибуток від їхньої музеєфікації отримуватимуть усі суб’єкти туристичної інфраструктури. Госпрозрахунковий підхід же стоїть поза межами здорового глузду і міжнародного досвіду!

— Ви вели розкопки замку. Про них багато писалося. Але що Вас вразило найбільше?

— Найбільше мене вразив водогін, що був споруджений у середині ХV століття. Вода по ньому йшла знизу уверх. У Європі навіть на сьогодні відомі лише два подібні об’єкти. Тут було використано закон сполучених посудин, майже на два століття раніше, ніж його було відкрито Блезом Паскалем.

— Про замок існує багато легенд. Як гадаєте, це приваблює до нього туристів?

— На моє глибоке переконання реальна історія замку та його володарів набагато цікавіша, ніж самі легенди, але слід зазначити, що деякі історичні події знаходять завуальоване відображення і в чисельних легендах. Мрію про екранізацію подій пов’язаних з Невицьким замком. До речі, саме для цього і працює сторінка фейсбуку Nevitsky castle (яка нараховує 6300 користувачів із 85 країн світу). Вона яскраво відображає зацікавленість громадськості та ілюструє занепокоєність міжнародної спільноти ситуацією з пам’яткою.

— Ви як людина, не як історик… вірите у містику довкола Невицького?

— Ви знаєте, чутливі люди та екстрасенси відчувають певну ауру навколо замка. Декілька аномальних явищ спостерігав і я. Як би там не було, але біоенергетика –  доволі невивчена річ і мені дещо важкувато коментувати ці моменти.

—  Ви пропонували створити у Невицькому замку історико-археологічний заповідник. Чи зрушилася справа з місця?

— На жаль, поки що ні! Мало того, роботи на пам’ятці у зв’язку з юридичною чехардою нам довелось припинити. Нарешті волонтер повинен бачити кінцеву мету своїх зусиль. Де вона…?!!! Щоб врятувати волонтерський дух наразі працюємо на замку Сент- Міклош (Чинадієво).

—  У Хусті для замку останнім часом багато чого роблять волонтери. Чи вам наразі хтось допомагає?

— Мені хотілось зазначити тут одне: не можна підмінювати спеціалізовані інституції волонтерством. Так, при певній організації волонтери здатні на порядок зменшити вартість тих чи інших робіт, але підхід завжди повинен бути професійним. Періодично маємо досить серйозну допомогу від окремих громадян, за що їм щиро вдячний. Востаннє роботі волонтерського табору допоміг народний депутат України Роберт Горват.

— Скриньку пожертвувань ніхто не пробував встановити біля мурів, аби туристи допомагали фінансово у відродженні замку?

— Колись певну допомогу від громадян для роботи експедиції саме таким шляхом ми і отримували.

— Якби існувала машина часу, куди б Вам хотілося потрапити?

— Звісно, що потрапити на замок, але у різні часи його існування, щоб переконатися у правдивості наших наукових висновків.

—  А у Вас є мрії? Особисті… Чого в житті зараз хочеться найбільше?

— О… є! Мабуть, як і у кожного! Але давайте ближче до теми! Мрію, що громадою Закарпаття буде знайдено оптимальне рішення збереження цілісних комплексів замкової архітектури Закарпаття. Працюю над науково-популярною монографією «Невицький замок крізь століття». Планую її наступного року завершити. Думаю, буде чим здивувати найвишуканішого читача! Багато матеріалу ексклюзивного. Мрію і готую сценарій для екранізації фільму про Невицький замок і його володарів.

-Що ж, нехай Вам щастить у всьому, чого прагнете, хай збудеться все задумане і щиро дякую за розмову.

Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net