Чи готові закарпатці поступитися місцем у транспорті вагітній жінці
Те, що починаючи розмову, потрібно привітатися, що слід із повагою ставитися до старших, жінок пропускати вперед, що з іншими треба бути тактовним, стриманим, ввічливим та чемним, мати хороші манери – знайомо всім з дитинства. Цього участь і в сім’ях, і в школі. Правила етикету є нормою у суспільстві, та чи дотримуються цього наші містяни у повсякденному в житті. Це ми й вирішили перевірити під час нашого соціального експерименту.
Вагітна жінка – не бабуся і не хвора людина
Оскільки з літніми людьми – все більш-менш зрозуміло, їх у нас шанують (принаймні, вдають, що поважають і виявляють до них увагу) нам спало на думку перевірити, чи готові краяни поступитися місцем у маршрутці вагітній жінці. Маючи подругу, яка справді носить під серцем дитя, ми просто проїхалися в громадському транспорті і спостерігали за пасажирами. Фотографувати у такому місці ми не могли, занадто тісний простір… і всім усе б одразу стало зрозуміло.
Спочатку Тамара просто заходила в переповнену маршрутку і стоячи їхала кілка зупинок. У неї перед носом сиділи як діти, так і старенькі дідусі, молоді жінки, навіть чоловіки у розквіті сил. Чомусь жоден не запропонував їй сісти. Тоді наша дослідниця почала вдавати, що їй погано. Помітивши це, одна молодиця встала і запросила її на своє місце. Через кілька зупинок дослід Тамара повторила. Тоді звівся старенький дідусь. Наступним мовчки поступився місцем чоловік, років 35.
Та яким було наше здивування, коли Тамара почала вдавати хвору перед молодиком, років 20. Він же просто подивися на жінку і запропонував зійти на наступній зупинці та викликати собі «Швидку».
-А ви не пустите мене посидіти? – спитала експериментатора. – Я ж вагітна і почуваюся погано.
У відповідь хлопець тільки посміхнувся.
-Так ви ж молода, а не старенька бабця. Та й вагітність – це ще не хвороба. Дадуть вам лікарі якісь препарати і все буде знову добре.
Нашому подиву не було меж.
Жінкам дивляться на ноги, а не на животи
Зрозумівши, що просто так місцем ніхто поступатися не хоче, Тамара почала просити пасажирів пустити її сісти.
Більшість справді реагували на прохання достойно і одразу ж зводилися з сидінь.
-Говоріть за себе. Я жінкам на животи не дивлюся! – зауважив чоловік, років 50. – Якби ви були у міні-спідниці, на ноги б глянув. А так… я ж і гадки не маю, вагітна ви вагітна, чи ні.
Інший чоловік співчутливо навіть дорікнув Тамарі.
-Ви б на такому транспорті краще не їздили. Тут небезпечно. Всяке може бути. Але й пішки не ходіть. Якщо в чоловіка немає автомобіля – ліпше таксі викликати. Розумію, що дорого, але ж безпека дитяти та ваше здоров’я – перш за все!
Та ще більше нас вразила старенька бабуся. Тамара саме просила поступитися їй місцем хлопчика, років 10. Жінка негайно схопилася і зазначила:
-Я теж тричі була в такому стані. Одного разу на вулиці мені стало погано. Повз мене пройшли десятки людей і ніхто не допоміг, навіть не подивися у мій бік. Мобільних телефонів тоді не було. Я ледве дійшла до пошти, аби викликати невідкладну допомогу. Дитину тоді я втратила. Маю, правда, слава Богу, двох живих. Але той випадок ніколи не забуду. І ви ніколи нікуди сама не ходіть та й мобільний завжди тримайте при собі.
Слова старенької розчулили половину пасажирів. Після її розповіді, напевно, пустити на своє сидіння вагітну пасажирку ладні були б усі. Але ми доїхали і самі вийшли з транспорту…
Як виявилося під час експерименту, більшість мешканців нашого міста настільки заклопотані своїми справами, що на інших навіть не дивляться. Поступитися місцем вони готові не завжди. Скоріш за все, пенсіонерам також. Однак якщо не мовчати, говорити про себе та свій стан чи самопочуття, більшість краян усе ж готові виявити співчуття і навіть простягнути руку допомоги… при чому – щиро.
