Закарпатський фермер вважає диких кабанів найрозумнішими домашніми улюбленцями
Звичайно, зимові свята у багатьох викликають асоціацію з традиційними наїдками зі свинини – шинкою, домашньою ковбасою, сальтисоном, «гуркою»… Утім говорити про їжу ми не будемо. Наша розмова – виключно про «домашніх» тварин, розведенням яких займається мешканець Хуста Василь Джумурат. А підопічними 32-річного чоловіка є не звичайні свині, а дикі «одомашнені» кабани.
Свиня… і в Африці – свиня
Зі слів фермера, дикі тварини насправді є дуже ручними, адже звикли до постійної уваги та ласки. Характером вони дещо нагадують домашніх свиней.
-Калюжі – це саме їхня слабкість. Будь-де у вольєрах знайдуть болото. Можуть вирити яму і перекинути у неї посудину з водою. Там лежать, плюскочуться. Влітку мию їх шлангом, взимку, аби не застудились, тільки протираю тканиною, – запевняє пан Василь.
Господар, розповідаючи про своє хазяйство, лагідно погладжує спини підопічним, від чого вони задоволено простягаються. Навіть не віриться, що така дружба може бути між диким «ікланом» та людиною…
Живуть кабани у спеціальних вольєрах, але мають вигульні майданчики. Розводить їх Василь Джумурат уже чотири роки.
-Якби мав більше землі, збільшив би популяцію тварин, однак зараз у мене тільки дев’ять дорослих свиней. До речі, кабани доволі плодючі, можуть приносити потомство й із 13-ти малюків, – ділиться думками фермер. – Однак якщо свиноматки можуть давати приплід у 13-місячному віці, то їхні дикі родичі досягають статевої зрілості не раніше, ніж у 18 місяців. Атакувати «п’ятачки» можуть лише тоді, коли мають «дітей», при чому переважно чужих, кому не довіряють. Самці доволі агресивні у період любощів, таким чином вони «завойовують серця» самок.
Своїх перших поросят у п’ятитижневому віці хустський любитель дикої природи привіз із Івано-Франківської області. Лісовими тваринами він прагнув привабити у наш край туристів, утім зробити це не вдалося, тому основним джерелом прибутку у фермера досі є продаж маленьких кабанчиків та м’яса дорослих «свиней».
Безвідходні тварини
Пан Василь переконаний, що кабани дуже вигідні в утриманні, адже майже всеїдні.
-Влітку вони вміють знаходити собі їжу самотужки. Риють землю, їдять корінці, хробаків, траву, тобто, пасуться, як корови, кози, вівці… Взимку годую їх спеціальними кормами, зерном, кукурудзою, ячменем, вівсом. Вони завжди мають мати у поїлках воду, також не можна їх постійно утримувати у закритому приміщенні. Такі «п’ятачки» полюбляють жити стадами, тримаються купи, проте «головою сімейства» є самка, – зі знанням справи ділиться думками хазяїн-екстремал.
Фермер вважає, що без спеціального досвіду приготувати страви з «дичини» неможливо, але запевняє, що м’ясо кабанів хоч і має специфічний смак, але є дієтичним продуктом, корисним для органів травлення та нервової системи.
-Найсмачнішим вважається м’ясо самок та молодих поросят. Воно, по-перше, є екологічно чистим продуктом, а, по-друге, багате на вітаміни, калій, кальцій, йод, хром, фтор, залізо та інші корисні речовини. Шкіру тварин я здаю заготівельникам, із неї роблять сувеніри та взуття. А голови нерідко купують мисливці, аби вихвалятись перед друзями трофеями і розповідати про «вдале» полювання, – усміхається ґазда.
Василь Джумурат може годинами розповідати цікаві факти із життя «п’ятачків». При чому, знає про них не тільки із літератури, яку постійно читає, але й із власних спостережень.
-Хвіст «іклана» є набагато довшим, ніж у домашньої свині. Ним він відганяє надокучливих мух. А коли у самиці є поросята, то кожен малюк п’є молоко лише зі «свого» соска. До слова, кабани є дуже хорошими плавцями і водяним шляхом можуть долати у дикій природі величезні відстані. Між іншим, якщо людина першою приручила собаку, то другою твариною був саме кабан, – стверджує фермер.
Слід зазначити, що кожен підопічний Василя Джумурата має свою кличку. Почувши власне «ім’я», кабани одразу ж підходять до хазяїна. Утім своєю улюбленицею пан Василь вважає 15-місячну «дівчинку» Зою, яка є найбільш ручною і слухняною.
