Закарпатець, що одягає священиків, ділиться таємницями майстерності
Професія кравця, що шиє церковний одяг доволі незвична. Про неї відомо не всім, та й знають про тих, хто одягає духовенство не так уже й багато.
Хустянин Іван Литко добре знається на ризах, рясах, підрясниках і переконаний, що виконує хоч і нелегку, але надзвичайно цікаву роботу.
Усе починається з малого…
Шиє Іван справді майстерно і професійно. Каже, що не вважає свою професію ні чоловічою, ні жіночою. А обрав її через те, що пішов стопами батьків.
— Шили і мама, і тато. Вдома всюди були машинки. Я серед них виріс. Мене завжди цікавило, як то з простої матерії можна створити якусь річ. Тоді, малим, це мені здавалося чимось фантастичним, – ділиться думками хлопець.
Шити Іванові справді подобалося з дитинства. Про своє тодішнє хобі, а нині професію він розповідає із захопленням.
— Вперше до пошиття взявся у восьмому класі. Пришив другові до курточки застібку… до речі, неправильно. Протягом певного часу він так і ходив… але згодом це помітила його мама, також кравчиня. Вона й перешила її. Зараз навіть смішно про таке згадувати. А ще меншим шив одяг для ляльок. Я товаришував завжди з дівчатами, вони мене любили, бо я міг їм пошити всякі іграшкові шапочки, – каже хустянин.
Тож продовжуючи сімейну традицію, Іван Литко пов’язав долю з легкою промисловістю і закінчив Київський національний університет технології і дизайну.
Ризи можна пошити за дві години
Після отримання фахового диплому Іван повернувся до рідного міста і наразі займається пошиттям риз.
— Спочатку було нелегко сполучати малюнки на тканині. Вони, як правило, з узорами і кожен орнамент має своє значення. Вишивку можна розглядати як схему закодованих знаків. Вона є ніби Богородичним захистом для духовенства. Загалом про це можна розповідати дуже багато. Потім трохи довелося повозитися з підрясниками, з комірцями. Але згодом звик, призвичаївся, набив руки, як кажуть. Тепер мені все вдається легко, — усміхається хлопець.
Зі слів майстра, на пошиття риз у середньому потрібно витратити п’ять годин, лише покрій займає годину. Щоправда, якщо є термінове замовлення, якщо дуже прикластися, то пошити шати можна й за дві години.
— Я пошив більше тридцяти риз. Уже півроку займаюся цим щодня, – зізнається Іван. —Загалом працюю з нарядами для священиків три роки.
Як запевняє Іван Литко, раніше церковний одяг шили виключно при монастирях, а нині – зазвичай у спеціальних майстернях.
Оскільки духовенство має мати не один наряд, а кілька, то й замовлення у Івана бувають різні. І він добре знається на тонкощах шат священнослужителів.
Не ризами єдиними…
Звичайно, цікавлять Івана й інші, більш буденні речі. Та про них він говорить із посмішкою.
На питання, яку найменшу річ йому доводилося пошити, весело відповідає, що заштопати шкарпетки. Однак потім додає, що все ж, у дитинстві, найкрихітнішими виробами були наряди для ляльок.
— Міг зробити щось таке за розміром, як сірникова коробка, — запевняє хустянин. — Зараз такі мініатюрні елементи шити не доводиться. У той же час найбільшим моїм виробом були мішки для одягу. Однак ризи ж також не маленькі, адже й священики бувають зростом навіть до двох метрів.
Хлопець також ділиться секретами майстерності, зізнається, що в його роботі квапитися не можна, аби не зіпсувати тканину, однак затягати з часом при замовленні також не радить, бо цього ніхто з клієнті в не любить.
— Іноді приходять священики, аби щось підправити, зашити. Багато хто поспішає, однак кожному потрібно допомогти. Тому в роботі це треба враховувати. Проте експериментувати власне з ризами не можна. Тут усе потрібно робити чітко за інструкцією. Це не показ модного одягу. Церква – не подіум. Виявляти творчість я можу лише у елементах гардеробу для себе. Я ж одягаю мирську одежу, – розповідає майстер.
Цікаво, що одяг духівників після пошиття потрібно ще й освятити, а старий, якщо більше не підходить, як правило, спалюють, бо розривати на ганчірки чи використовувати ще для чогось заборонено.
Проте завданням Івана є зовсім не це. Церковний модельєр дбає про те, аби точно передати всі елементи священицького дрес-коду і щоб духівники у пошитих ним нарядах завжди почувалися зручно.
