Ужгородське подружжя поєднало сімейний бізнес із власними пріоритетами

Ужгородське подружжя виготовляє екологічно чисті цукерки у себе на кухні. Олег та Анна Блажівські пропагують здоровий спосіб життя, рекомендують відмовитися від цукру, але не відмовлятися від солодощів. Журналісти газети «Наш Ужгород» дізнавалися цікаву історію життя молодих людей, які заснували власний маленький бізнес «Eco Food» у себе вдома.

– Олегу, Анно, скажіть, скільки часу ви займаєтеся виготовленням цукерок та як виникла ідея почати такий бізнес?

Олег: Ми з дружиною виготовляємо цукерки вже рік.

Анна: Я раніше працювала на різних фірмах, завжди на когось. Я ніколи не думала, що почати власну справу можливо. Вважала це утопією, що треба мати багато грошей. Усе почалося із себе. Ми самі для себе почали робити цукерки, щось таке, що ми не могли знайти і купити. Почали пригощати друзів. Усім подобалися наші вироби. Спочатку ми спробували себе на ярмарку. Ми не вивчали ринок, спеціальних досліджень не проводили. Підготовки до серйозного бізнесу в нас не було. Я сама дуже люблю цукерки, особливо шоколад. Олег почав по-особливому харчуватися. Він сироїд. Ми звертали більше уваги на склад продукції, з чого зроблені цукерки, які ми купували у магазинах. А відтак зрозуміли: для того, щоб добре харчуватися, треба робити солодощі самотужки. Так ми точно знаємо, з чого вони виготовлені. Отож, ми почали робити сироїдні цукерки.

– Скільки видів продукції ви робите на сьогоднішній день?

Олег: Ми робимо і печиво, і пастилу, і шоколад. Біля 30 видів робимо тепер. Проте є сезонні вироби, а також ярмаркові. Пастили в нас є 15–18 видів. Тепер у наявності приблизно 5. У кінці літа – на початку осені було приблизно 15 видів. Тепер залишилася чорна смородина, слива, полуниця, яблуко. Щось ми перепродаємо: кокосове масло, мило, мед. Ми самі не виробляємо, просто знайшли пасічників. Ціни в нас на порядок нижчі, ніж в магазинах. Ми вивчили ринок. Такої продукції немає, отже, чому б не продавати. Те, що підібрали для себе, те і продаємо. Лише те, що використовуємо самі.

– Як ви починали наводити контакти? Коли треба було знайти якийсь інгредієнт, ви розуміли, що його у звичайному магазині немає.

Олег: Через Інтернет. Просто сиділи тижнями і шукали. До прикладу, треба було шоколад. Сиділи два тижні і шукали. Знайшли всіх постачальників у країні, обдзвонили їх. Знайшли одного і зрозуміли, що крім нього ніхто не возить. Усі інші або перекуповують у нього, або в них гірша продукція, або та ж сама, просто дорожча в півтора раза. По сухофруктам ми і досі у пошуках. Тобто є фініки, є родзинки. Ціна, наприклад, родзинок за кілограм буде 180 гривень. Але такі родзинки в Україні майже не знайти. У фініків інші критерії: або хімічні, у яких нічого не завелося, або сирі, в яких буде купа молі та хробаків. Так, ти будеш точно знати, що вони якісні. Дешеві фініки коштують 40 гривень за кілограм, а якісні – 110 гривень за кілограм.

Анна: В Україні ринок не розрахований на малий бізнес. Так само і щодо упаковки ми не можемо домовитися, бо хочуть продавати відразу тисячами. Тобто ціна суттєво відрізняється.

– Де ви продаєте свої вироби?

Олег: Здебільшого в соцмережах та на ярмарках. У кав’ярні Love Story на Минайській можна скуштувати наші цукерки. Також туристичний магазин Activity на Капушанській, де продається інший вид нашої продукції – сухі супи для туристів або подорожуючих. Це не мівіна, це сухі набори, які просто зварити. Вони не швидкого приготування, їх треба довго варити. Такий набір на двох осіб важить 60 грамів. А так довелося б нести 450-500 грамів овочів. Є магазинчик у Сваляві. Нам дуже важливо, у яких умовах будуть зберігати і продавати нашу продукцію. Її не можна ставити на сонце, адже вона не проходить термо- та хімічної обробки. Ми просимо не робити націнку, а продавати за такою ж ціною, як продаємо ми. Ми більше орієнтовані не на комерційну ланку, а на здоровий спосіб життя. Є місія «гроші заробити», а є – «людей оздоровити». Якби ми хотіли лише заробити гроші, ціна була б удвічі більша. І ми б використовували дешеві інгредієнти.

– Ви плануєте відкрити свій магазин? Який би він був?

Олег: Так, ми б хотіли. Це б не був просто магазин. Скоріше, магазин разом з кафе, де продавали б зелені коктейлі. Це спеціально зроблені у блендері або у соковижималці для трави напої із зелені. До прикладу, якщо взяти пшеницю, то сироїд її може з’їсти у вигляді борошна, проте ніколи не візьме біле борошно. Це буде або цільнозернове, або паростки. Можна її проростити до 3-4 см, зістригти її, додати до салату або ж зробити з неї зелений коктейль. Його розбавляють водою. Такий напій дуже енергетичний. Ці коктейлі пропонують навіть хворим на рак, діабет та артрит. Уже півтора року я сироїд. У мене артрит в колінах. Раніше я не згинав ноги взагалі. Це хвороба, яка повністю вбила коліна. У 30 років я став інвалідом. Через рік сироїдіння я 7 разів вже ходив в гори. Як тільки перейшов на сироїдіння, одразу пропали усі проблеми з ногами.

– Як зробити цукерку?

Анна: Пропорції до рецептів ми підбирали самі. Інгредієнти дуже дорогі. Грам какао-масла коштує 400 гривень. Має бути також терте какао, не порошкове. Вони йдуть пропорціями. В інтернеті за рецептом 50/50. Тоді виходить шоколад. У холодильнику він буде твердим. Проте через 10 хвилин кімнатної температури така продукція потече або буде дуже м’якою. Отже, для виготовлення хорошого якісного шоколаду Аня зробила 50 спроб різних пропорцій. Як наслідок – створила шоколад, який не тече при кімнатній температурі. Далі все просто. Ти знаєш усі пропорції та контролюєш процес, скільки грам чого додавати. Іноді працюю з ранку до ночі. Особливо, якщо готуємося до ярмарку.

– Ви все виготовляєте вдома? Рахунки за комунальні послуги через бізнес вдома, мабуть, шалені?

Олег: Так, усю продукцію ми робимо вдома. Скажімо, ми робимо пастилу на продаж. Найбільше споживаємо електрики. Приблизно ми використоуємо вдвічі більше електроенергії, ніж раніше. Газу практично не використовуємо. Виходить не багато, але все ж.

– Як ви знаходите клієнтів, покупців на цукерки?

Олег: Знайомі купують друзям. Ті, в свою чергу, вже шукають нас. Хтось прочитає в Інтернеті і потім дзвонить, бо хоче щось замовити. Багато хто вже став постійним клієнтом. Вони дзвонять і замовляють конкретні цукерки, які кому сподобалися. Шоколадні цукерки, наприклад, у нас завжди є в наявності. А цукерки з сухофруктів ми робимо під замовлення. Дуже багато людей нас шукають на ярмарках.

– У якій наступній ярмарці плануєте взяти участь?

Олег: Будемо готуватися до «Палачінти» у Боздоському парку. Може щось буде ще до того часу. Можливо, до Дня Св.Валентина.

Анна: Люди вже почали цікавитися таким харчуванням. Хтось купує для дітей. Хтось має алергію і може їсти лише такі цукерки.

– Яка ціна на вашу продукцію?

Олег: Ціна на нашу продукцію дуже дешева. Наприклад, звичайні цукерки у Львові в два рази менші, а коштують 8 гривень. У нас вони коштують 5 гривень. Ми стараємося ставити доступні ціни. Знайомі кажуть, що така продукція має коштувати мінімум 30 гривень, проте її будуть купувати менше людей. Якщо ми поставимо високу ціну, як у великих українських містах, заробітки наші не впадуть. Проте, дорогі цукерки будуть купувати значно менше людей, з більшими статками, а пересічні люди не зможуть дозволити собі купити дорожчі цукерки, відтак перестануть цікавитися нашою продукцією. Ми робимо меншу націнку, ніж інші. Наприклад, ми робимо хлібці, продаємо їх по 10 гривень. У Харкові такі самі коштують 32 гривні.

– Розкажіть про ваші обов’язки? Хто що робить?

Олег: У нас є чіткий розподіл обов’язків. Анна стоїть на кухні, виготовляє усю продукцію. Тобто рецептурою і виконанням займається дружина. А я проводжу закупки, домовляюся з постачальниками, займаюся етикетками, упаковками. Також я, здебільшого, стою на ярмарках.

– Які основні принципи вашого бізнесу?

Олег: Сироїдіння чи правильне харчування, натуральність, доступність.

– Що ви бажаєте ужгородцям, які прочитають матеріал?

– Бути здоровими, любити себе і навколишній світ.

Розмовляла Альона Колодій, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net