Як закарпатцю живеться в Америці

Колишній закарпатець, а нині громадянин США вважає, що наш менталітет відрізняється від американського настільки, як і українська мова від англійської.

Починати життя з чистої сторінки ніколи не пізно, як і змінювати місце проживання. Так, зокрема, 68-річний колишній хустянин у 55 переїхав жити до США і зіштовхнувся з абсолютно новими законами і правилами. Зрозуміло, що нас, українців, життя в Америці манить соціальною стабільністю, високим рівнем доходу і багатьма іншими факторами. Утім насправді не все так просто, як здається з першого погляду. Аби реалізуватися, знайти своє «місце під сонцем», всюди потрібно бути наполегливим, терплячим і багато трудитися. Анатолій Мізун охоче поділився з читачами газети «Наш Хуст» думками про Америку.

— Скільки років уже живете у США? Чи не хотілось ніколи повернутися?

— Скоро буде 13 років, як я в Америці. Від того, що відбувається в Україні я відвик. Звик же до порядку. Тут з дисципліною суворо. Ніхто не посміє кинути  сміття за межами спеціального контейнера, зламати на вулиці лавицю чи припаркуватися сусідові «під носом», або посеред пішохідного переходу. У рамках закону робити можна все, а переступати через заборони – ні, бо за порушення одразу ж притягають до відповідальності. І це добре. У США за хабар ніхто не відпустить злочинця, як це, на жаль, нерідко відбувається в Закарпатті та й Україні загалом. Не скажу, що мене не болить те, що діється двома. За долю держави переживаю, бо там – частка моєї душі. Про повернення назавжди не думав. Але в гості – так, звісно навідуюся… та й які то гості… я періодично просто буваю вдома! Приблизно раз на два роки. Мої діти і онуки живуть у Хусті.

— А як склалася доля у США? Як вдалося знайти роботу?

— Зараз я вже пенсіонер. Раніше працював механіком у компанії FFF. Тут більшість людей користуються автомобілями. Коли є авто – знайти роботу в рази легше. У мене ж машини немає. Купити транспортний засіб в Америці нескладно. Автомобілі тут є навіть у школярів. У співвідношення до зарплат ціни на них помірні. В Україні стати автовласником набагато складніше. Утім… кожному – своє. До речі, більшість доріг тут є платними. Але зате вони ідеальної якості. Громадський транспорт приїжджає завжди вчасно, ніколи не запізнюється, як у нас.

— Кажуть, скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина. Але ж ви виїхали не в дитячому віці. Тож як вдалося вивчити англійську?

— Взагалі звикати до мови і культури мені було непросто. Але такою є наша сутність, що можемо адаптуватися до всього. Тож поступово звик. Англійську я вчив ще у школі, але то нульовий рівень знань. Тут же почав вивчати її після 55 років. Приїхав до США… і ні бум-бум… не розумів нічого. Записався на курси. Навчався по п’ять днів на тиждень. Коли ж освоїв, одразу знайшов роботу. Але спочатку спілкуватися було важкувато. Я казав супервайзеру, що хай бере мене за шкірку і покаже, що маю робити і брав його за комірець… Я все показував на собі. Вони ж реготали з мене. Зараз говорити вмію добре. А от писати – ні.

— Чи є діаспора, як працює?

— З діаспорою не зустрічаюся, бо мені нічого не треба. Так, вона у США потужна. Але в Америці кожен зайнятий сильно, часу просто на спілкування немає. Місцеве населення є трудоголіками. Основний маршрут – на роботу і з роботи додому. Відомо, що США – це найбільш розвинута країна не тільки на території Нового Світу, а й у порівнянні з іншими державами нашої планети. Проте тут всі працюють, як кажуть, у поті чола, нерідко навіть без вихідних та понаднормово.

— Як у США з медициною, адже саме Америку в цьому плані ставлять за приклад сучасній Україні…. Де медична реформа із року в рік затягується.

— Я пенсіонер, як уже казав. Але маю покриття медичних послуг. Крім того, я працюю, не сиджу вдома, склавши руки. Гроші ж потрібні всім. Що стосується якості медицини, то тут справді лікують часто таких пацієнтів, від яких би у нас одразу відмовились. Ціни на медичні послуги у США доволі високі, але при цьому ескулапи працюють виключно на професійному рівні. За доставку на кареті швидкої допомоги, скажімо, до шпиталю виключно задля того, аби провести елементарне обстеження, хворому виставлять рахунок у сумі щонайменше п’ятсот доларів. Що ж стосується звичайного рентгена, то за нього потрібно заплатити приблизно 200 доларів. Недешеві в Америці й медикаменти. До того ж  лікарі інколи виписують безліч непотрібних препаратів. А вартість операцій тут взагалі захмарна. Проте основна маса населення має медичні страховки. З них і оплачуються подібні процедури, операції та ліки. Отже, на сімейний бюджет подібні витрати не надто впливають.

— Чим займаєтесь у вільний час?

— Американський ритм – завжди бути у русі. Тут усе змінюється щосекунди. Тому відпочиваю взагалі рідко. Однак люблю дивитись телевізор, у мене є кабельне телебачення і можу бути завжди в курсі того, що діється вдома, тут транслюються українські канали. Крім того, є Інтернет, через соцмережі спілкуюся з однодумцями та й із друзями, які проживають далеко від мене.  Але комп’ютера не маю. Він мені не потрібен.

— А чи можете собі дозволити кудись поїхати відпочивати?

— Так. Безумовно! Але ж я не молодий, щоб їздити світом. Відпочивати не їжджу майже нікуди. Та не тому, що не можу, а просто немає бажання. Мені вже більше подобається осілий спосіб. Коли гарна погода і у вихідні, їду на океан. Мені достатньо там побувати, вдихнути свіже повітря, побачити хвилі, відчути долонями воду, поблукати піском… це – неперевершені враження.

Загалом американці дуже рідко подорожують. Канада і Мексика за кордон навіть не вважаються. Відпочивши у Франції громадяни США кажуть, що їм випало щастя побачити світ.

Особисто я інколи ще буваю у Манхетені. Туди їздять екскурсійні автобуси. Також можна побувати і в інших містах.

— А в якому саме місті мешкаєте Ви?

— У Нью-Йорку.

— Чим відрізняється життя у США від життя у колишній столиці Карпатської України?

— Абсолютно всім. Тут усе гарне, чисте, ошатне, впорядковане, акуратне. Почуття – незрівнянні. Правда, працювати доводиться дуже важко.

Наш менталітет відрізняється від американського настільки, як і українська мова від англійської. Наприклад, у Америці не прийнято відкрито казати «ні». Відмовляючи, швидше за все тутешні скажуть «так, може бути, може бути». Потрібно звикнути до того, щоб читати ці сигнали і не наполягати або випадково не прийняти «може бути» за згоду.

Крім того, як правило, у США зовсім не цікавляться чужими справами. Може на перший погляд здатися, що американці взагалі дуже байдужі. Проте вони –надзвичайно чуйна нація. Якщо комусь стало погано і людина сіла посеред вулиці, то перехожі обов’язково запропонують допомогу і зателефонують на 911. За викликом одразу ж приїде машина з пожежниками. Слідом за нею – карета медичної допомоги. Крім того, не забариться й поліція. Якщо ж виявиться, що пожежно-рятувальна служба непотрібна, все одно пожежники можуть надати медичну допомогу до приїзду лікарів. Слід зазначити, що представників цих двох професій в Америці дуже поважають, про них також неабияк піклується й держава. Так, зокрема, звичайна медсестра в Нью-Йорку отримує заробітну плату у розмірі не менше шести тисяч доларів. Лікарі ж, без сумніву, у рази більшу.

Інакше тут ставлення і до дітей. Їм батьки дають більше волі, а з настанням повноліття вони можуть розпочати самостійне життя. Про пенсіонерів також дбають, літні люди мають ряд пільг та гідні виплати. А хворі – отримують ще й доглядальницю та забезпечуються ліками. До освіти у Новому Світі ставлення теж особливе. Американці переконані, що без знань та хорошого диплому отримати солідну роботу з високим рівнем зарплати неможливо.

Правда, з житлом у США доволі скрутно. Воно настільки дороге, що багато хто роками живе на орендованих квартирах. Але взагалі рівень доходів у США хороший… тому й не дивно, що країна залишається привабливою для імміграції і так багато наших співвітчизників переїжджають сюди назавжди.

— Спасибі за розмову і хай Вам щастить!

Розмовляла Марина АЛДОН, газета «Наш Хуст», ексклюзивно для mediakhust.net