Чому закарпатські нардепи і чиновники начхали на свій край

Горезвісні закарпатські дороги після того, як зійшов сніг оголилися… аж до ґрунту. Так, саме матінка-земля проглядає на автомобільні шини із глибин величезних вибоїн… Правда, у дощову погоду її, рідненьку, не видно, адже шляхи перетворюються на велетенські калюжі.

Саме свою закарпатську землю, чомусь забувають її сини Божі, коли опиняються у приміщенні Верховної Ради України і отримують депутатський мандат, яким дорожать, мов зіницею ока, адже він і тільки він… дає їм омріяну недоторканість і доступ до державних ресурсів.

Однак не зовсім зрозуміло, яким повітряно-крапельним шляхом вони добираються до Закарпаття, коли навідуються до рідних та до електорату… Хоча… як правило, до виборців вони їдуть лише перед черговими виборами, аби наобіцяти їм золоті гори й долини… кисельні ріки й молочні береги.

Правда, опинившись знову у парламенті, чомусь їм починає одразу зраджувати пам’ять. Напевно, там таке дивне місце, або атмосфера якась особлива, від якої у депутатів починає розвитися  амнезія.

Інакше чим пояснити те, що вони зовсім не дбають про населення, не приймають рішень на користь земляків. Та й взагалі функцій своїх не виконують.

А на робочому місці або займаються кнопкодаством, або мовчать, ніби води в рот набрали… Хоча… може вони, як Демосфен, який вчився ораторському мистецтву, набравши в рот каміння… готуються виступити з такою ж блискавичною промовою і змінити світ… чи б то Україну на краще.

На жаль, не дуже віриться. Бо якщо наші народні обранці  не можуть покращити стан своєї рідної області, то як вони змінюватимуть державу… Адже й реформи, що приймаються останнім часом є далеко не найкращими. Принаймні населення цих покращень не відчуває.

Тож чому слуги народу не вибивають гроші на рідний край…. не дбають про ті ж дороги, адже Закарпаття – головна транспортна артерія України з чотирма кордонами, єднає державу з Європою. Отже, дороги повинні теоретично бути ідеальними.

Та й на туристів ми чекаємо довго… але марно, адже їздити американськими гірками їм не хочеться… Для цього вони радше прямують до США.

Чомусь у інших областях України стан дорожніх сполучень набагато кращий.

Напевно, їхні депутати усе ж краще пам’ятають звідки їхнє коріння, тобто… виборці…

То чому ж нашим на все начхати?

Це ж стосується й чиновників різного розливу. Вони люблять піаритися на усіляких заходах, покладати квіти та вінки до пам’ятників, приходити на урочисте відкриття садочків… Коли ж зроблять щось за державні кошти, то поводяться так зарозуміло,  ніби виклали за це власні… важко зароблені гроші, зняті із банківського рахунку, чи висипані з трилітрової банки в домашньому сейфі.

Та й зганяють на такі заходи краян добровільно-примусово… От і не варто потім дивуватися, чому населення не любить владу.

А їхні прес-служби звітують, звітують, звітують про здобутки своїх начальників так старанно, мовби вони  гори з місця на місце щодня переставляють…

Та й кому потрібні наші гори… Хіба що ліси… які допомагають вивозити за кордон наші ж депутати і чиновники…

Та що там ліси, коли хліб у Закарпатті у чотири рази дорожчий, ніж у інших областях, а транспортні пасажирські перевезення – удвічі.

А де інвестори, нові торгові центри, заводи, туристичні об’єкти… Чому влада не допомагає підприємцям розвивати бізнес,  створювати для населення робочі місця? Чому, врешті-решт, інтереси малого й середнього бізнесу не відстоюються належним чином у Верховній Раді?

Адже навіть важко порахувати скільки останнім часом закрилося ФОПів.

Чому ж наші парламентарі не можуть вирішити дійсно суттєвих для населення питань? Чому не роблять чогось справді потрібного для рідного краю? Чому їх не хвилює низка невирішених соціальних проблем?

Питань, на жаль, більше, ніж відповідей…

Зрозуміло одне, що якби нашу політичну еліту дійсно боліла душа  за краян, закони закарпатські парламентарі  приймали б на користь населення і піклувалися б  про успіх та процвітання області.

Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net