Карпатська Україна: пафос, піар та зібрання псевдопатіротів

Щороку 15 березня закарпатці відзначають події, що мали місце у 1939 році, коли  в Хусті було проголошено незалежну Карпатоукраїнську державу.

Тоді вся інтелігенція Срібної Землі переїхала з  окупованого раніше угорцями Ужгорода до міста над Тисою, котрому й судилося стати столицею маленької країни.

На жаль, проіснувала вона недовгого, але назавжди залишила в серцях нащадків яскравий слід про подвиг молодих патріотів.

Відтоді минуло майже вісім десятиліть. Не раз змінювався устрій, змінилося і ставлення людей до самої події.

Хтось нині відверто захоплюється подвигом молодих патріотів, які загинули на Красному полі, а хтось  – навпаки… називає їхній вчинок безумством, самостратою, недалекоглядністю, адже багатьом наперед було відомо, чим закінчиться сутичка неозброєних січовиків з моторизованим військом угорської армії.

Та справа навіть не в цьому.

Чомусь саме перед черговою річницею подій у Хусті постійно активізуються вандали, які обливають зеленою фарбою стели з іменами героїв Карпатської України, ламають їхні надгробки та пам’ятники.

При цьому жодного разу винних не було знайдено. Чому? Тому що їхніми пошуками не займаються так як треба.

Тож бузувіри відчувають повну безкарність і знову й знову вершать свої темні справи. Хоча якби хоч одного з них покарали належним чином, інші боялися б нищити історичні цінності.

Та  повернемося до самої Карпатської України, точніше, до специфіки її святкування.

Цьогоріч губернатор запропонував зробили в Закарпатті 15 березня вихідним. Цим привілеєм могли скористатися у будь-якому населеному пункті області. Але навіть у самому Хусті цей день був звичайним робочим буднем… Незважаючи на те, що ще нещодавно у місті над Тисою точилися гострі дебати з приводу святкування 8 Березня. Тож де логіка – не дуже зрозуміло.

Інше питання – урочистості, на які добровільно-примусово зганяють закарпатців.

Цікаво, що власні колективи змушували в цьому році бути присутніми на Красному полі  деякі чиновники з розряду тих, хто ще кілька років тому силоміць відправляв своїх же працівників на антимайдани. Тож тепер вони нібито розкаялися, прийшли вшанувати пам’ять патріотів… і за давньою звичкою при цьому не забули дати вказівку підлеглим неодмінно (без права на власну думку та незважаючи ні на які обставини) приїхати на територію меморіального парку… для кількості.

Пострадянські методи, на жаль, досі викоренити дуже складно,тим більше, що деякі керівні посади в нас і на сьогодні займають номенклатурні чиновники «старої гвардії», які керуються в роботі тиранічними управлінськими методами, недопустимими в будь-якому демократичному суспільстві.

Але ж яка радість від події може бути в душах людей, яких силоміць вивезли на околиці Хуста заради того, щоб вони подивилися на те, як їхні керівники, нібито на першотравневому параді три десятиліття тому… крокують  із квітами у руках до пам’ятного хреста.

Але чиновники від цього отримують моральне задоволення, вони ж приходять на Красне поле  для того, аби і себе показати, і на інших подивитися…  а окремі з них у приватних розмовах навіть засуджують дії січовиків.

Дивно, чи ні?!

До речі, спілкуючись із очевидцями березневих подій 1939 року, старенькі дідусі, які навіть мають не українські, а угорські та німецькі корені,  наголошують,  що їм шкода юнаків, яких тодішня окупаційна влада зв’язувала, садила на гужовий транспорт і везла до Тиси… розстрілювати. Вони з болем та співчуттям пригадують ті трагічні дні… і в їхньому голосі немає ні ноток насмішок, ні засудження…

Нині ж, коли в державі війна і ситуація на Сході є дещо схожою, більшість присутніх 15 березня на Красному полі навіть не замислювалася над тим, який подвиг звершили молоді юнаки, які загинули за свою державу.

Чиновники традиційно прийшли попіаритися, роздати коментарі представникам ЗМІ, а далі відзначити подію… у кафе.

Щодо самого сценарію урочистостей, то тут взагалі питань більше, ніж відповідей.

Журналіст, який із року в рік висвітлює подію, може написати про неї один матеріал на десятиліття і лише наступного разу змінювати в тексті прізвища виступаючих. А так – завжди одне і те ж… усе одноманітно і непродумано.

Цікаво, чому сценаристи вкотре дали слово лише Москалю та Рівісу? Так, вони очільники області… однак не дослідники минулого. Чому при цьому не поділився думками жоден очевидець чи учасник події? Чому не виступив жоден історик, який міг би розповісти про Карпатську Україну багато цікавого? Тож на прикладі чого вчити нашу молодь справжньому патріотизму? На прикладі текстів, складених керівникам краю їхніми прес-службами? Або може краще було б почути враження тих, хто до Карпатської України має хоч якесь відношення?

Крім того, панахида за загиблими січовиками щоразу нагадує змагання парохів за увагу вірників. Якщо між духовними наставниками краян немає єдності і всі вони моляться, як лебідь, рак і щука – кожна конфесія окремо, то що говорити тоді про самих прихожан. Невже не можна згуртуватися і помолитися в цей день разом? Думаю, у цьому теж недопрацювання організаторів, бо якби вони виділили на богослужіння певний час, священики б у нього точно вклалися. Та найголовніше навіть не це… молитва – це завжди добре і хай би вона лунала хоч сто разів на день. Але чому те, заради чого власне і збирається громадськість – відспівування героїв Карпатської України за сценарієм відкладено на кінець заходу… Та й панахида почалася після того, коли з вуст диктора прозвучало: «На цьому наше урочисте зібрання закінчено!»

Логічно, що присутні на святі почали розходитися і богослужіння, крім самого Бога, майже ніхто не слухав.

Під звуки молитов чиновники стояли, сховавши від вітру руки в кишені або роздавали інтерв’ю.

Невже громадськість заради цього й зібралася в той день на території меморіального парку?

Уже після закінчення урочистої частини на Красне поле почали сходитися ті, кого туди не зганяли силоміць, справжні патріоти…

Вони були  і є у всі роки… і для того, аби вшанувати пам’ять героїв Карпатської України чиновники з їхніми урочистими покладаннями квітів та вінків зовсім не потрібні.

Тож для кого із року в рік біля Хуста влаштовується шоу? Точно не для пересічних краян!

P.S.

У  Меморіальний комплекс «Красне поле» свого часу вклалися мільйони гривень. Але який там насправді парк? Хрест на штучному пагорбі і кілька дерев. Невже не можна було облаштувати дійсно гарне місце із лавочками, аби привернути до нього увагу туристів… Утім кошти на комплекс було витрачено (списано) чималі.

Та й прибирають біля нього, як правило, лише перед відзначенням чергової річниці Карпатської України, про що свідчать показові толоки та світлини учасників таких акцій у соцмережах.

Але ж символ нашої історії повинен мати естетично привабливий вигляд, бути чистим і ошатним  завжди!

 Марина АЛДОН, zakarpatpost.net