Автостопом до Ужгорода. Враження полтавчанки від мандрівки Закарпаттям

Сьогодні автосплин набуває все більшої популярності в Україні. Багато молоді захоплюється мандрівками попутним транспортом, утім, зазвичай, це хлопці. Та є між ектремалами й дівчата, зокрема, одна з них, Наталія Зінченко з Миргорода об’їхала всю нашу область і поділилася враженнями про місто над Ужем.

10 000 километрів – це тільки початок!

Наталія з дитинства мріяла про фотоапарат та про мандрівки. Найяскравіші життєві моменти їй хотілось закарбовувати у світлинах і в той же час – наповнювати життя яскравими враженнями. Проте свою першу подорож вона здійснила, навчаючись на другому курсі університету. Зараз дівчина є учасницею Всеукраїнського руху «Твоя країна» і вже побувала у 18-ти областях нашої держави та навіть за кордоном. Усього за рік багатих на адреналін мандрівок вона навчилася швидко «стопити » автомобілі, знаходити випадкових попутчиків та виживати у екстремальних умовах.

-Я вирішила об’їхати всю Західну Україну, більше дізнатися про людей, звичаї та традиції, відвідати визначні місця, – каже мандрівниця. – Автостоп мене приваблює свободою. Якщо людина запізнилася на автобус чи потяг, вона переживає. А в мене все просто – не підібрав один водій, підбере інший.

Наталя переконана, що в автосплині пригоди починаються уже одразу з того моменту, коли людина виходить за межі міста і піднімає догори палець.

-Покинувши насиджену зону комфорту, ми поринаємо у світ, наповнений  усіляких несподіванок, перед нами відкриваються нові грані життя. Доводиться і ночувати на берегах річок, і готувати сніданок на багатті, і сподіватись на підтримку незнайомих людей. Не завжди все йде за планом. Але, вирушаючи кудись, неодмінно слід попередньо за допомогою Інтернету вивчити місцини, ознайомитись із рухом транспорту, знайти хостели, кемпінги. Добре, якщо в чужому місті є хтось бодай із віртуальних друзів, – запевняє любителька дорожнього екстирму.

Зі слів Наталії Зінченко, за 14 днів вояжу Західною Україною, вона витратила всього 750 гривень, тобто приблизно по 50 гривень на добу, але переконана, що можна прожити цілий день навіть за 20 гривень. Між іншим, деякі подорожі дівчині обходяться взагалі цілковито безкоштовно.

В Ужгороді ми вперше спробували CouchSurfing

Відвідати Ужгород мандрівниця хотіла давно. Її цікавила архітектура, місцеве населення. Тож, взявши з собою напарницю Оксану, Наталія вирушила підкоряти столицю Закарпаття.

-У місті над Ужем ми вперше випробували КаучСерфінґ. За допомогою спеціального онлайн-сервісу познайомилися з 25-річним хлопцем на ім’я Артур. Чомусь довго не вдавалося нам зустрітись, ми блукали різними вулицями – він шукав нас, а ми – його. Коли ж нарешті побачились, дуже раділи. Як з’ясувалося, ужгородець також був автостопщиком. Тож прихистив він нас, щойно випровадивши попередніх гостей. У розмові новий знайомий був дуже цікавим, ерудованим. Проговорили ми від вечора до 4 годин ранку. Нам Артур віддав власний диван, а сам ліг спати на підлогу. Але, на жаль, уже вранці на мене чекала доволі неприємна несподіванка. Тільки-но я нанесла шампунь на волосся, як відключили воду. Виявляється, в Ужгороді є проблеми з безперебійним водопостачанням, – усміхається дівчина.

Оглядини міста справили на полтавську гостю дуже багато вражень.

-Першим місцем, куди ми завітали, був Ужгородський замок. Проникнути в нього безкоштовно не вдалося, за вхід ми змушені були заплатити. Там мене охопили подвійні почуття – з одного боку добре, що фортеці не дали перетворитись на руїни, та з іншого – те, що у споруді квартирує музей, не дозволяє відчути справжню енергетику могутньої і величної цитаделі. Хоча експонати, представлені широкому загалу – вельми цікаві, – зауважує автостопщиця.

У той же час міні-скульптури дуже сподобалися Наталії, як і історична частина старого міста з цілим комплексом унікальних будівель. Також дівчина у захваті від прогулянки Набережною та від розмаїття церков.

Руїни Невицького замку – це щось особливе

Після знайомства з Ужгородом, Наталка, Оксана та Артур вирушили до Невицького замку.

-Коли ми зійшли з маршрутки і попрямували до гори, нам вперше трапився на шляху потічок. Справжнісінький гірський струмок! Тоді я ще не знала, що згодом побачу десятки подібних, тож не було меж моїй радості від цього – першого. Зробила кілька ковтків чистої, мов сльоза води і відчула справжню насолоду. Пагорб, на який довелося підніматись не був високим, але схил виявився досить крутим. Іти було важко. Сам замок насправді фортецею назвати не можна, адже фортифікаційна споруда поступово перетворюється на руїни. Дерев’яний дах на одній із веж нагадує парасолю часу. Німі мури таять у собі багато секретів, які ніколи не дізнаються люди… І все ж, місце там особливе, чарівне. Я пізнала дивне умиротворення, здавалося, що я знайшла себе, – зізнається полтавчанка. – Ужгородці щасливі, що будь-коли можуть відвідати цю загадкову споруду. Вона – особлива!

Наталія Зінкевич настільки захопилася Невицьким замком, що вивчила усі легенди, пов’язані з його минулим.

-Біля пам’ятки ми познайомилися з художницею Сашею, яка вже кілька разів намагалася зобразити фортецю, але щоразу їй не вдавалось відтворити творчий задум. Дівчина говорила і про погану енергетику, яка оточує руїни, і про романтику загадкової місцини, і про жорстоку княгиню, яка колись там мешкала. Крім того, звідти ми побачили унікальну панораму, перед очима, мов на долоні, розкинулися мініатюрні гори, ріки, будівлі, дороги, мов ниточки. До неба тут було так близько! – захоплено ділиться думками мешканка Миргорода.

Заради знімків дівчина спробувала себе навіть у альпінізмі, навчилась перебиратися каменями зі стіни на стіну. Її настільки закохав у себе Невицький замок, що пізніше жодна архітектурна пам’ятка Закарпаття не змогла справити на неї більш гострих вражень.

-Покидати гостинну Срібну Землю зовсім не хотілося. Тут чудова природа і гостинні люди. Однак я ще неодмінно повернуся, думаю, що й не один раз, – заявляє Наталія Зінченко.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net