В Ужгороді чисто там, де прибирають, чи там, де смітити не дозволяють?

Весна – пора великого прибирання. Саме в цей період проводиться усілякі заходи з благоустрою і кожен намагається прибрати прибудинкову територію, навести лад у помешканні та в думках. Але чи готові мешканці нашого міста просто так прибрати за іншим серед людного натовпу?

Саме це ми й намагатимемося з’ясувати…

Кинь собі під стіл

Чистоту люблять усі… споглядати… але не завжди дотримуватись. На жаль, навіть на центральних вулицях міста можна побачити викинуті перехожими недопалки, одноразові стакани, целофанові пакети, чеки та інший непотріб… Часто люди кидають їх прямо під ноги іншим.

І як би хто не нарікав на  роботу прибиральників, нерідко сміття з’являється одразу після того, як вони позамітають.

Багато хто з нас фотографує це, виставляє у соцмережі, але мало хто готовий підняти за іншим папірець чи шкірку з банана.

Отже, під час нашого соціального експерименту ми перевірятимемо, як реагують краяни на  сміття, чи захочуть його віднести до контейнера та чи готові провести з тими, хто не дотримується порядку просвітницьку роботу.

Тому наша  помічниця посеред пішохідної зони прямо на  бруківку на очах у перехожих кидає целофановий пакет. Спостерігаємо за реакцією людей.

Перші кілька жінок байдуже проходять поруч, одна з них навіть спотикається, але не каже ані слова… намагається навіть не показувати того, що стала свідком дрібного хуліганства.

Ще кілька дітей пробігають повз сміття. Реакції ніякої.

Пробуємо повторити «злочин». Знову заклопотані краяни навіть не  дивляться на целофан. Лише один старенький дідусь гукає  за нашою дослідницею: «Дівчино! Що ти робиш? Тут тобі не стихійне звалище. Заважає обгортка? Так забери її додому і кинь собі під стіл… на кухні!»

Іди… і більше не гріши…

Ми вже зовсім зневірилися в тому, що в місті люблять чистоту. Однак після третьої спроби привернути увагу мешканців міста, таки борці за порядок знайшлися. Чоловік років 50 підняв целофан, наздогнав Софію і простягнув їй знахідку зі словами:

– Здається, ви це загубили.

Коли дівчина наголосила, що вона просто викинула непотрібну річ, незнайомець мило посміхнувся і зауважив:

– Ви не бачите поруч контейнерів? Та їх достатньо на кожному кроці. Ну нічого. Поставте в  сумочку. Викинете вдома. Від вас же сміття забирають? Якщо ні… можу забрати я»

Дізнавшись, що він став учасником експерименту, чоловік не засмутився, навпаки наголосив, що відтепер боротиметься зі сміттярами ще більш активно, аби навчити їх прибирати за собою.

– У нас завжди так – хтось смітить, а хтось – прибирає. Щороку волонтери проводять толоки, збирають у місті різний непотріб, їдуть на природу, у ліси, де також наводять лад. Чомусь там ніколи немає тих, хто цей бруд після себе залишає, – поділився думками він.

Ще один небайдужий містянин також наздогнав Софію і простягнув їй целофан:

– Так робити не можна! Хіба що у  себе хаті. А це забери… А тепер іди… і більше не гріши! – зауважив чоловік.

Подібною була реакція і в жінки років 45.

– Ти й у себе вдома так розкодуєшся сміттям? – поцікавилася вона. – Тобі ніхто не казав, що для відходів існують спеціальні урни.   От немає в нас нормальних законів. За таке штрафами карати треба, а не розмовами. Як за кордоном. У Чехії, наприклад, наші ж собі ніколи не дозволяють розкодуватися мотлохом, бо  там притягають нечупар до відповідальності і ніхто з ними не церемониться.

Кілька дівчат також зробили Софії зауваження.

– Не кидайте свої пакети посеред вулиці! За два кроки від вас – урна. Невже так важко донести?- спитала одна  зі школярок.

Ще кілька перехожих вигукували на адресу Софії не зовсім приємні речі у досить грубій формі. Один з чоловіків погрожував навіть нагодувати нашу експериментаторку тим целофаном, який вона ніби ненавмисне опустила на бруківку.

Дивно, що поруч проходили й правоохоронці, але ніяких ні зауважень, ні попереджень  Софії не робили… і взагалі прикинулися, що нічого не бачать – нікого не чують.

Як у Європі

Якихось кілька століть тому вулиці багатьох міст Європи були завалені сміттям і залиті помиями. Тож саме високі штрафи за накидання сміття докорінно змінили ставлення до чистоти багатьох європейських народів. І не лише європейських.

«Класика жанру» Сінгапур, який на момент проголошення незалежності 45 років тому був надзвичайно брудним.

Сміття, бруд, безлад і сморід від гниючих залишків їжі перетворили багато частин міста в нетрі.

Одним з елементів «перетворення Сінгапуру на країну першого світу» стали штрафи за сміття.

За недопалок чи папірець, кинутий на вулиці, сінгапурець мав заплатити таку суму, як його місячна зарплата. Але це нововведення змінило світогляд населення і  зараз це – одне з найчистіших і найзеленіших місць планети. Штраф за кинуте сміття там і зараз перевищує 600 доларів США.

У більш м’якій формі, але тим же шляхом свого часу рухалися і більшість міст та країн Європи й Північної Америки.

В Італії, наприклад, адмінпокарання за викинутий на тротуар непотріб може сягати 154 євро, а за викидання не посортованих відходів – 300 євро.

У Латвії за власний мотлох на бруківці можуть покарати «квитанцією» на суму від 100 до 1000 доларів США, у Лондоні за недопалок на дорозі – оштрафувати на 160 доларів.  А от у Бельгії за кинутий на землю недопалок, жуйку або пляшку з-під пива доведеться заплатити 100 EUR. Та, що найцікавіше, кошти, зароблені на штрафах, спрямовуються  до місцевого фонду охорони навколишнього середовища.

Навіть у сусідній Білорусі розмір штрафу за кинуте на вулиці сміття – складає до 50 доларів, а в Грузії – 28 доларів для громадян і 113 доларів – для юридичних осіб.

Здається, тільки у  нас за викидання решток власної життєдіяльності  нікого не штрафують.

Більше того, навіть окремої статистики адміністративних покарань  за засмічення не ведеться. Бо порушення, за яке можуть оштрафувати за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, звучить як «порушення державних стандартів, норм і правил, у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів».

Утім під це визначення підходить що завгодно – від неправильного встановлення кіосків до ходіння по газонах. При цьому потрібно, щоб і потенційні порушники, і правоохоронці як мінімум знали ці загадкові «стандарти, норми і правила», які треба вишукувати в рішеннях найрізноманітніших органів влади та самоврядування.

А там часом… у нашому місті на сміттярів звертають увагу хіба що поодинокі перехожі.

Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net