За оповіданням Андрія Любки знімають короткометражку про Ужгород
Фільм знімають за оповіданням «Королева рами».
Backstage-фото зі зйомок оприлюднила у facebook Наталія Рибка-Пархоменко, актриса Театру імені Леся Курбаса, співачка, музикант гурту «КурбАси».
Попередня назва фільму «Лишатися не можна тікати». Це реальна історія, що трапилася в Ужгороді одразу після Другої світової.
Режисер фільму Марина Лопушина, яка вже представляла одну із своїх робіт «Комуналка» на фестивалі Docudays UA. Оператор короткометражки Юра Данкевич.
Коли завершаться зйомки фільму, наразі не повідомляється.
Заключну частину із оповідання Андрія Любки читайте далі:
— Це давноминула справа, — власник зняв окуляри й почав повільно їх протирати. — Розумієте, після того, як прийшли совєти, моя родина вирішила втікати з Ужгорода, їм не було тут безпечно. Мама уже була вагітна мною, тому вони вирішили розділитися: першим мав пробиратися на Захід тато, облаштуватися там трохи й тоді вже викликати дружину. Але його здав рідний брат, тому далеко втекти не вдалося — лише кілька кілометрів від дому, до Червениці, там його впіймали і на місці розстріляли. А що органи були повідомлені про нашу заможність (мій дід мав перед війною аптеку на Корзо в Ужгороді), то вранці, поки мама ще спала, на дім нагрянули чекісти й почали все тут потрошити. Вони й зняли підлогу, шукаючи коштовності.
— Рідний брат? Боже, як це ницо! — видихнула Ксенія.
— Так, він давно поклав око на мою маму, тому й видав тата чекістам як ворога режиму. Хотів зайняти його місце, примчав до нас того ж ранку, одразу після смерті батька, намагався втертися до мами в довіру, заспокоювати її, але вона миттю розкусила того мерзотника. Зрештою, він теж довго не протримався, наприкінці сорокових совєти відправили його в ГУЛАГ, там він десь і пропав.
— А як мама його розкусила? — зацікавлено спитав Слава, що від здивування забув про філіжанку, яку вже хвилину тримав біля губ.
— Дуже просто: того ранку він приїхав на нашому велосипеді, сказав, що батько віддав йому свій ровер, бо вирішив утікати лісом, а там його буцімто і впіймали, ось така історія, — власник задоволено огледів свою публіку, яка, втім, виглядала досить спантеличено. — Не здогадалися? Батько міг віддати братові що завгодно, тільки не велосипед. У його рамі він перевозив коштовності.
Михайло НОСА, zakarpatpost.net
