Катерина Легерда – волонтер, натхненниця мукачівських умілець і жінка з чоловічим характером
Катерину Легерду знають не лише мукачівці. Її добродійницькі проекти реалізовуються в багатьох куточках Закарпаття. Активістка з міста над Латорицею згуртовує довкола себе військових, нужденних і місцевих майстринь, допомагає тим, хто справді має в цьому потребу. Їй небайдужа доля Мукачева та мукачівців. Тож сьогоднішня наша розмова про підтримку військових, сиріт, недужих та безкорисні добрі справи…
— Пані Катерино, як Ви стали волонтером. Що стало поштовхом? І чим Ви займалися раніше?
— З початку подій на Майдані, а згодом з початком військової агресії в зоні АТО, моє життя кардинально змінилося. Почалося з того, що в кінці 2013 р. в центрі Мукачева представники Громадської організації «Народна рада Мукачева» та інші активні мукачівці почали створювати такі волонтерські групи, об’єднання людей, однодумців, з однаковими поглядами на ситуацію в країні. Люди приходили у намет за покликом серця, з бажанням бодай чимось допомогти, приходили на чергування зі збору допомоги військовим, які поїхали на війну захищати Україну. Одні стояли у наметі, інші зверталися за підтримкою в різні організації, треті – щось малювали, вишивали, робили сувеніри, картини, щоб згодом продати і за виручені гроші купити все необхідне, що просили на передову на схід країни. Пам’ятаю до намету підходили різні люди, хтось гроші кидав у скриньку, хтось тістечка приносив і чай тим, хто чергував, щоб не замерзали, хтось речі і цигарки солдатам давав, хтось пропонував фізичну допомогу у пакуванні вантажів. Не усі витримували, залишалися найбільш стійкі.
До волонтерства я працювала у місцевому виші, з якого звільнилася через переслідування з боку керівництва. Саме таких людей, думаю, із активною громадянською позицією, сміливих у висловлюваннях, які не миряться із зловживаннями та порушеннями прав інших, не люблять і намагаються в будь-який спосіб позбутися. Але я щаслива, що знайшла себе саме в милосердних справах, тим більше, що і моя мама буда волонтером, ми разом ходили допомагати і в шпиталь до поранених, і в намет чергувати, а згодом у приміщенні, яке нам виділили як Громадській організації для проведення статутної діяльності. Час був такий, здається, уся країна працювала на допомогу військовим у зону конфлікту.
— З чого саме почалася підтримка військових і чи співпрацюєте з аналогічними організаціями в інших містах чи райцентрах області?
— Без вагань вирішила піти, знайти волонтерів, намет, де збирають допомогу. Нас було тоді вже з 10 активних мукачівців: молоді, пенсіонерів, працюючих, студентів.
Зараз нас, постійних активістів, є 5-6 жінок. Плідно співпрацюємо з волонтерами із Мукачівського військового госпіталю, координатором Оксаною Ремінець, відомою письменницею-волонтером Валентиною Попелюшкою з Мукачева, з правозахисними організаціями, з головою спілки учасників АТО з Берегова Ярославою Федур, волонтерами з смт. В.Березний, із благодійними організаціями з Ужгорода. Хороші партнерські зв’язки маємо також із з волонтерами із Праги (Празький Майдан). Позаминулого року я їздила до них щодо питання реабілітації наших учасників АТО. Наголошу,що Празький осередок волонтерів і благодійників очолюють дуже активні і хороші українки. Багато роботи маємо у соціальних мережах, обмінюємося інформацією, налагоджуємо комунікаційні зв’язки. Співпрацюємо і з Державною службою ветеранів та ветеранів АТО в Ужгороді, громадськими та благодійними фондами краю, провродимо спільні соціальні проекти на честь і захист учасників, ветеранів АТО. Також склалася хороша співпраця нашої ГО «НРМ» з Мукачівським центром безоплатної правової допомоги (Мирослава Пилипчинець, Костянтин Молнар), із журналістами, ЗМІ, релігійними організаціями, з іншими об’єднаннями, які також трудяться в ім’я миру і спокою в Україні.
Користуючись нагодою, хочу висловити окрему подяку головному лікарю ОКЛ імені Андрія Новака Юрію Яцині, людині яка впродовж останніх двох років є незмінним помічником мукачівських волонтерів, людині, котра жодного разу не відмовила у лікуванні учасників АТО, поранених, багатодітних сімей, родинам загиблих воїнів, покаліченим дітям, особисто допомагає круглим сиротам, за йому низький уклін. Дякую також усім нашим благодійникам, помічникам, свідомим громадянам.
— Нещодавно учасники АТО відзначили Вас пам’ятним знаком «75 років І об’єднаному гвардійському загону Держспецтрансслужби». Чим є для Вас ця дійсно заслужена нагорода?
— Так, це було несподівано. Мені передзвонили, що один із учасників АТО із міста Чоп (ми їм передавали багато допомоги у зону АТО) приїде додому у відпустку і хоче зустрітися зі мною. Звісно, я подумала, як завжди, що мабуть щось треба хлопцям на передову, але згодом ,як виявилося, керівництво об’єднаного гвардійського загону Держспецтрансслужби передало мені, як координатору волонтерського руху ГО «НРМ», Пам’ятний знак. Зізнаюся, я не очікувала ні на які відзнаки, оскільки вважаю що ця нагорода – наша спільна із моїми дівчатами-волонтерками, милосердними жінками, з якими виконуємо свою місію добровільно і не чекаємо ні на які пам’ятні знаки. Це – наше покликання!
Згодом, напередодні 8 Березня, наших дівчат-волонтерів нагородили Почесними грамотами Державної служби ветеранів АТО, Спілки ветеранів Афганістану, а мене – медаллю «За єдність України». Знову ж таки, це – наша спільна нагорода, яка надихає на подальші благодійні справи.
— Ви допомагаєте не лише військовим, але й хворим. Як вдається? Якій людині з найважчим діагнозом вдалося допомогти ?
— Правильне питання, тепер менше допомоги іде в зону АТО. Чесно треба визнати, держава забезпечує збройні сили в повному обсязі, тим більше зараз більше в зоні АТО служать за контрактом, тож і потреб менше. Однак у волонтерів більше стало роботи у питанні допомоги учасникам АТО, демобілізованим, які зазнали каліцтв, залишилися після війни наодинці із бідою, яких покинули сім’ї, дружини. Наша допомога їм потрібна ще більше, адже після перенесених контузій, депресії, люди не можуть себе знайти у суспільстві. Також надаємо багато правової допомоги, з деким доводиться разом ходити владними кабінетами і допомагати з документами.
Крім того, тепер працюємо і в напрямку допомоги важкохворим, прикутим до ліжка, інвалідам, знедоленим, дітям-сиротам в інтернатах краю, сиротинцях, круглим сиротам, яким виповнилося 18 і вони залишилися без даху над головою.
Завжди повторюю, що волонтери потрібні не лише під час військових подій, але й у мирний час. Волонтери – це люди-добровольці із корпусу Миру.
Це добровільна, безкорисна, суспільно-корисна діяльність, яка здійснюється як окремими людьми, так і організаціями
— Ви згадали про обездолених дітей. Які саме заходи щодо їхньої підтримки проводите?
— Багатьох ми самі знаходимо, про декотрих нам повідомляють, але здебільшого намагаємося відразу з’ясувати, чи ця дитина на обліку, де проживає, з ким, де навчається. Різні випадки трапляються. Як у нашому місті, так і в районі є чимало багатодітних родин. Здебільшого наша допомога – це збір одягу, необхідних речей, іграшок. Для лежачих хворих дістаємо через інші благодійні організації памперси, інвалідні коляски, милиці тощо.
Протягом останніх двох років нашими волонтерами та мамами проводилися спільні майстер-класи для малюків і військових. Це – незабутні емоційні моменти в житті дітей, їхніх батьків і учасників АТО, які зазнали каліцтв на війні. Було й таке, що на 1 вересня 10 діткам із багатодітних сімей ми влаштували свято за допомогою місцевих підприємців.
— Чим закінчилося виселення Народної ради Мукачева з приміщення мерії? Чи пішла влада на компроміс?
— На жаль, поки питання «зависло» в повітрі. Влада, тобто міський голова і більшість депутатів поступили не по-людськи, що не робить їм честі. Знаючи, що наша Громадська організація три роки в тому занедбаному приміщенні, без належних умов, без води, проводила громадську роботу, статутну діяльність, збори членів організації, яких близько шість десятків осіб… Нині чекаємо на вирішення питання договору щодо приміщення. До речі, попередній мер особисто надав ключі від приміщення нашому координатору для роботи, до вирішення усіх формальних питань. Цікаво, що Андрій Балога до виборів дуже активно підтримував волонтерський рух, неодноразово був у приміщенні на вул. Миру, 20. Однак і після його обрання, ми знову нагадали у вигляді звернень про оформлення оренди на приміщення, будь-якого, яке нам виділять. Однак час ішов. У кінці 2015-го нами вкотре було подано звернення, однак відповіді до цього року ми так і не отримали. Натомість мер у лютому особисто виніс проект рішення на чергову сесію, ініціював закріпити приміщення, де працювало ГО за «Червоним хрестом», яке має вже багато років має офіс на вулиці Стуса… Те, що нашу громадську організацію вирішили виселити на вулицю, стало для нас повною несподіванкою! У рішенні не було обумовлено, куди подітися нашим волонтерам. Це – непорядний вчинок з боку мера міста, що не робить йому честі. Адже влада у такий спосіб прагне тиснути на громадські об’єднання, на чисельну організацію, не кажучи вже про те, що посягла на діяльність волонтерів, на святе. Наразі один примірник ключів ми передали керуючому справами з умовою, що інший поки що залишився у волонтерів, оскільки нам немає куди скласти речі, які збираємо для хворих людей, сиріт, інвалідів. Більше того, до Великодня ми оголосили милосердну акцію «Добро для дітей», проводимо збір допомоги і іграшок у інтернати, багатодітним сім’ям, інвалідам із гірських сіл Міжгірського району за підтримки Міжгірської РДА.
Спілкуючись із волонтерами із різних місті України, які розповідають про усіляку підтримку з боку місцевої влади, не говорячи про приміщення, які надають відразу, радію за них з чистим серцем. Прикро, що у нашому європейському Мукачеві міський голова цинічно знищує громадську організацію за її активну діяльність у житті громади, що декотрі підлеглі мера відкрито говорять, буцімто у нашому місті волонтерів взагалі немає. Шкода, що в такий нелегкий для країни час, неугодним громадським організаціям оголошено війну.
— Сподіватимемося, що все вирішиться позитивно і все буде добре. А тепер поговоримо трохи про Вас, як про людину, особистість. Чи багато маєте друзів? Що найбільше цінуєте в людях?
— У житті небагато. Це – рідні і близькі. У соцмережі Фейсбук дуже багато, навіть не рахую, немає коли. Багато працюю над сторінками у ФБ, веду інформаційну підтримку нашої ГО та волонтерського руху. Звітуємося майже декілька разів на тиждень, принаймні, як надходить допомога. Моя робота прозора, публічна, все фіксуємо, намагаємося донести до інших яскраві життєві приклади, окремі випадки милосердних справ, конкретної благодійності. Приємно, коли читачі, побачивши наше прохання, одразу реагують і хочуть негайно допомогти, знаходять координати для зв’язку. За бажанням благодійників робимо фото, інколи люди не хочуть фотографуватися, соромляться, але я переконую що це потрібно, що це приклад для інших. Бувають і такі, хто не хоче афішувати свою допомогу. Трапляються різні життєві ситуації.
Найбільше в людях ціную порядність і щирість, не поважаю лукавість і недобросовісність. А взагалі я миролюбива натура, суджу усіх по собі, тому і намагаюся в кожному знайти подібні собі риси. Люблю життя, люблю своє рідне місто, його мешканців, доброзичливих людей.
— Родина як ставиться до Вашої роботи?
— Вже звикли, що рідко буваю вдома, мало часу їм приділяю. Але коли мені важко, не встигаю, допомагають чим можуть. Вони так і говорять: «Нашої мами немає. Вона там у себе із волонтерами». Допізна, а інколи і до ранку, я пишу, нотую, готую чергові матеріали для друку. Та це – моє покликання.
— Ви – вродлива молода жінка? Чи вистачає часу на себе?
— Дякую. Приємно чути такі щирі компліменти, але уже не така молода, я уже пенсійного віку, тим більше, часто хворію, старі болячки з часом дають про себе знати, бо ж усе все пропускаю через себе, переймаюся долею постраждалих… і це все відбивається на здоров’ї. Ми ж живі люди.
Звісно, лікуюся, а потім – знову до роботи, адже знаю, що на мене чекають ті, перед ким я і мої колеги взяли на себе певні зобов’язання. Це мене десь і тримає, не дає здаватися.
— На Вашій сторінці в Фейсбуці завжди багато світлин робіт наших умілиць. Біля Вас збираються талановиті майстрині. А самі чим займаєтесь, якою творчістю?
— У нашому місті дуже багато талановитих людей, багатьох особисто знаю, через знайомих, близьких, з багатьма знайомлюся через соцмережі, багато читаю про них, особисто спілкуюся, вивчаю для себе цікаві речі, фотографую усе гарне, естетичне, зворушливе, сама люблю усе, що радує душу і око, усе те, повз чого неможливо байдуже пройти. Десь побачу щось цікаве, що милує око, повертаюся йду туди, вивчаю, розпитую, намагаюся занотувати інформацію, завжди хочу про хороші речі, події розповісти, поділитися з друзями, близькими, у мережі ФБ.
Останнім часом, на жаль, не залишається часу навіть на улюблені справи. Люблю готувати смачні страви. Це у мене виходить, люблю дуже писати про хороших людей, їхні вчинки, уподобання, хобі, розповідати про цікаві історії із життя відомих містян, молодих мукачівців, добре знаних особистостей (вихідців із Мукачева). Чому? Через велику любов до свого рідного міста, де я народилася, де пройшли мої юність, зрілість, через любов до свого мальовничого краю, його жителів…
— Чим плануєте займатися в майбутньому. Які маєте мрії?
— Усі мріємо, що колись та клята війна скінчиться, що настане спокій, мир і злагода.
Планую влаштуватися на роботу. Я завжди працювала з документами, мені знайомий електронний документообіг, дуже відповідально ставлюся до покладених на мене зобов’язань. Але волонтерська діяльність надихає, надає наснаги на добрі справи, спонукає робити людям добро, співчувати і бути милосердною до тих, хто опинився у скруті та в горі. Так виховали свого часу нас із сестрою батьки, так і я напевно дала належне виховання своїм дітям. Ми маємо бути прикладом скрізь, де б не працювали чи жили, аби залишити світлий слід по собі майбутньому поколінню.
Напередодні Великодня хочу побажати усім українцям, своїм землякам, рідним, миру і спокою, щасливих сонячних днів, радісних посмішок дітей. Щоб смуток обходив оселі стороною, щоб ми залишалися усі людьми в повному розумінні слова, щоб милосердя та духовність керували нами завжди, щоб ніколи і ніхто не зазнав горя і біди.
Вашому виданню також бажаю творчих успіхів і нових проектів, залюбки читаю публікації і отримую від них насолоду.
— Спасибі за розмову. Успіхів Вам у всіх починаннях!
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
