Чому закарпатці бояться ходити до лікарів?
В інтерв’ю ВВС Україна виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я розповіла, чому українці бояться ходити до лікарів, і як це змінити.
Медицина – найкорумпованіша галузь в Україні, констатує керівниця МОЗ Уляна Супрун, пише nv.ua.
При цьому медична реформа, за її словами, чи не єдина, яка стосується усіх без виключення українців. І зараз дня неї настав вирішальний час.
Днями у парламенті зареєстрували ініційований урядом пакет документів, які у разі ухвалення докорінно змінять систему охорони здоров’я в Україні.
Уляна Супрун наполягає: або зараз, або інша нагода випаде лише через кілька років.
На її боці уряд і прем’єр, громадські організації, посли G7, а також релігійні організації, з якими співпрацює міністерство.
Втім у Раді є неформальне лобі проти пропонованих реформ. Профільний комітет має власний погляд на те, як слід змінювати медицину, а представники окремих партій пішли у відкритий наступ, звинувачуючи МОЗ у популізмі.
Але ігнорувати питання охорони здоров’я цілої нації було б політичним самогубством, наголошує Уляна Супрун.
У чому полягає суть її медичної реформи та навіщо її запроваджувати, пані Супрун розповіла в інтерв’ю ВВС Україна.
ВВС:Лікарі, з якими спілкувалася редакція ВВС Україна, нарікають на те, що зараз їм особливо бракує ліків, обладнання і навіть пального для швидких. Наскільки часто із такими скаргами звертаються до вас?
У.С.:У четвер ми мали селекторну нараду і разом з прем’єром та віце-прем’єром Розенком спілкувались зі всіма регіонами щодо програми “Доступні ліки”.
Більшість кажуть лише, що потрібно більше коштів. Завжди просять “більше коштів”, але ніхто не говорить про більш ефективне їх використання. І завжди чекають, щоб держава давала їм більше коштів, хоча через програму децентралізації дуже багато грошей залишаються у місцевому бюджеті.
Зараз у Києві, Львові, Одесі, Харкові є мільярди гривень, які сидять на їхніх рахунках з економічного розвитку. Їх можна було б витрачати на охорону здоров’я, але вони чомусь цього не роблять.
Протилежний приклад: місто Кропивницький, де за гроші з міського бюджету збудували один з найкращих перинатальних центрів, які мені доводилося бачити у своєму житті. Бо їхня місцева влада вирішила, що важливо дбати про охорону здоров’я своїх людей.
Тож, на мою думку, гроші є, але їх використовують неефективно і чекають, щоб держава завжди щось давала.
Багато цих питань будуть вирішені, коли парламент, я сподіваюся, проголосує за подані нами законопроекти, і буде нова система фінансування.
Хто і за що платитиме
ВВС:”Ми не можемо навіть уявити, що депутати не підтримають старт прямих страхових виплат за пацієнтів та підуть у пряму конфронтацію з усім суспільством”, – це цитата із сайту МОЗ. Але у парламенті вже багато хто висловився проти пропонованих вами змін. Як ви думаєте, чому?
У.С.: Перш за все, у тих людей треба запитати, чому вони вважають хорошою чинну систему, яка вимагає від кожного пацієнта платити зі своєї кишені, а держава не гарантує майже нічого.
Система, яку пропонуємо ми, роками працює у Великій Британії, Іспанії, Норвегії, багатьох інших європейських країнах. І там, я думаю, люди більш задоволені своєю системою охорони здоров’я, живуть на 7-10 років довше, ніж в Україні.
ВВС:Наскільки висока імовірність того, що розроблені вами закони все ж ухвалять?
У.С.: Сподіваюся, на наступному сесійному тижні їх розглянуть у комітетах і згодом ухвалять у першому читанні, аби ми могли вносити правки і вже готуватися до 1 липня, коли система має стартувати.
Якщо цього не станеться, то ми побачимо, що наш парламент не зацікавлений у суттєвих змінах в системі охорони здоров’я. І суспільство зрозуміє, які справжні пріоритети чинних парламентарів.
ВВС:Чому ваші пропозиції не підтримують у парламентському комітеті охорони здоров’я?
У.С.: Профільний комітет раніше подав власні законопроекти, вони пропонують запровадження приватної страховки. На наш погляд, на погляд іноземних та українських фахівців, експертів, включно з колишніми міністрами охорони здоров’я, згідно з рекомендаціями ВООЗ, наша модель державного страхування, гроші для якої накопичуватимуться у бюджеті з наших податків, – найкраща для України.
Бо ми зараз живемо в економічній кризі і не можемо вимагати від громадян, щоб вони шукали гроші на якусь приватну страховку. До того ж у нас немає розвиненої системи страхових компаній, які могли б надавати ті послуги для українців.
ВВС:У своїх пропозиціях щодо реформи ви запроваджуєте поняття співоплати. Чи означає це, що поняття безкоштовної медицини в Україні у разі ухвалення цих законів офіційно зникне?
У.С.: Зараз усі за все платять і при цьому не знають, скільки ще від них вимагатимуть у лікарні – це наша реальність. Ми продовжуємо міф про те, що все безкоштовне. Але насправді ми платимо двічі: перший раз у якості податків, другий – з нашої кишені за все, що отримуємо у медичній сфері.
Замість цього ми можемо запровадити гарантований пакет послуг – на первинній ланці, на екстреній, паліативній допомозі на 100% усе безкоштовно надаватиметься кожному, хто живе в Україні.
Для вторинної допомоги, спеціалізованої чи госпіталізації, держава встановить тарифи на кожну послугу – і оплату лікарю, і медсестрі, і за ліки, і за операційну – все буде прозоро. Також ми визначимо, скільки оплачуватиме держава, а скільки пацієнт. Умовно кажучи, операція коштує 10 тисяч гривень, держава заплатить 8 тисяч, а пацієнт – 2 тисячі.
Хто може покрити ті 2 тисячі? Наприклад, через державну програму додаткових пільг. Ще є приватні страховки, якими багато хто користується – у такому разі вони оплачуватимуть не всю вартість, а лише співоплату. Для тих, хто не може доплатити, будуть субсидії, а хто може, платитиме зі своєї кишені.
Усі знатимуть тарифи і частку для співоплати. Це допоможе державі планувати і покривати витрати правильно, а ми розумітимемо, за які послуги не повинні нікому платити.
ВВС:Невідкладна допомога – у зеленому списку (який повністю оплачує держава), а стаціонарні послуги – у синьому (співоплата). Коли настає той момент, коли у пацієнта проситимуть гроші?
У.С.: Якщо у вас, приміром, заболіло у грудях, вас забирають до лікарні із підозрою на інфаркт, роблять ангіографію, вставляють стент, ви ночуєте там 2-3 ночі – це все один інцидент, який покривають через програму екстреної медичної допомоги.
Але якщо ви захворіли, пішли до свого сімейного лікаря, він відправляє вас до кардіолога, а той каже, що є проблема, але не термінова, ви йдете до лікарні, і вам треба стент – тоді це вже планове лікування, і настає співоплата.
Ми дуже чітко визначимо, що невідкладне, а що – ні.
Ультрадецентралізація
ВВС:Щодо стентів. Кардіологи кажуть, що зараз їх дуже бракує…
У.С.: Треба уточнювати, які кардіологи, і де вони працюють. Стенти, які ми закупили у 2015 році, були в наявності у всіх лікарнях під відомством МОЗ.
Якщо ж ідеться про заклади Національної академії медичних наук – то це окрема структура, яка отримує окреме фінансування.
Інститути Шалімова, Амосова, де нарікають на брак фінансування, не у нашому підпорядкуванні. Нам заборонено фінансувати їх, бо це нецільове використання коштів, але ми пропонуємо їм додавати їхні закупівлі до наших, оскільки тоді вони матимуть кращі ціни.
Лікарні МОЗ мають стенти, а якщо ні, то звертаються до нас, і ми забезпечуємо їх за рахунок перерозподілу по країні і робимо усе, що можемо.
ВВС:Чому виникають ситуації, коли лікарям і пацієнтам чогось бракує?
У.С.: Як зараз відбувається фінансування? Є субвенція, яка роздається по всій Україні, і частина грошей, яка залишається в МОЗ для державних закупівель.
Це лише мала частка від того, що насправді потрібно по цілій країні. Добре, що тепер ми принаймні можемо купувати більше, ніж раніше, через міжнародні організації.
Але на 100% покрити потреби пацієнтів через держзакупівлі ми не могли ніколи. Тому ми вимагаємо від місцевих органів влади, щоб вони допомогли зі своїх бюджетів. І охорона здоров’я – це не лише лікарні або ліки, це також дороги, якими їздять швидкі. Тож слід обирати – відремонтувати дорогу до лікарні або школи, а не до мера додому.
Те, що ми зараз робимо, це вже якась ультрадецентралізація. Ми децентралізовуємо гроші, аби сам пацієнт обирав, куди вони підуть.
ВВС:Чи не надто ризиковано віддавати стільки відповідальності на місця?
У.С.: Коли три роки тому починали децентралізацію, ніхто не розумів, що це таке, казали, що немає нормативних актів, розрахунків, це ніколи не спрацює. Тепер ми віддали багато відповідальності на місця, і багато з них дуже правильно працюють.
Дуже важливо зрозуміти, за що відповідає держава, за що громадянин, і за що – місцева влада.
Днями на Кабміні ми слухали звіт НАЗК, яке у 2016 році провело опитування серед українців. 41% опитаних сказали, що стикалися із корупцією. Більше 60% з них – у сфері медицини, приблизно 40% – в освіті, і решта- в інших сферах.
Отже, у медицині найбільше корупції, і це пояснює, чому ми зараз зазнаємо найбільшого спротиву.
І, коли ми зможемо звільнити людей від цієї системи, яка вимагає комусь платити із власної кишені, а медиків через низькі зарплати брати ці гроші, це буде величезним проривом. Не лише у медицині, але й у цінностях людей, в гідності наших пацієнтів і нашого персоналу, бо зараз й одних, і других принижують щодня.
Люди бояться захворіти, піти до свого лікаря, бо будуть фінансово зруйновані.
Ми мусимо допомогти суспільству жити більш якісним життям і почуватися більш безпечно, побачити справедливість, коли не лише обрані якісно лікуються у Феофанії, а всі мають доступ до тих медичних послуг, по всій Україні.
Щоб люди відчули, що держава дбає про них, що їхні податки ідуть туди, куди вони хочуть, і справді отримували допомогу.
ВВС:Все ж, хто відповідатиме за охорону здоров’я, коли нова система запрацює. У парламенті МОЗ вже звинувачують у спробах зняти відповідальність із себе.
У.С.: Згідно з моїм баченням – і так це працює у більшості країн світу – МОЗ не є замовником послуг і не оплачує їх. МОЗ творить політику – від англійського слова policy.
МОЗ займається громадським здоров’ям – здоров’ям усіх громадян, а не лікуванням кожного.
МОЗ також повинне бути регулятором, аби ця допомога була якісною, і щоб наявні фінанси правильно витрачали на цільові програми.
Наприклад, як у Британії, де окрема агенція National Health Service замовляє послуги, підписує контракти з лікарнями, оплачує їх і контролює дотримання вимог.
Ми визначаємо стандарти, а наш замовник – Національна служба здоров’я, окрема незалежна служба – вимагатиме від закладів, які отримують фінансування із бюджету, виконувати встановлені вимоги.
Ми ліцензуватимемо лікарні, а з часом – і лікарів. Щороку у Кабмін подаватиметься перелік послуг, частину яких покриють з бюджету, а якусь – за рахунок співоплати.
У такому випадку МОЗ нарешті не займатиметься лікуванням поодиноких людей. Це не означає, що МОЗ передає комусь відповідальність. Але неправильно, коли одна і та ж структура є і замовником, і регулятором, і фінансами займається, і стандартами. Це простір для корупції.
ВВС:Практично кожна ваша ініціатива натикається на певний опір. Так було і з програмою “Доступні ліки”, яка почала працювати на початку квітня. Ви задоволені її запуском?
У.С.: Так, дуже задоволена. У деяких регіонах кількість аптек, що беруть участь у програмі, збільшилася вдвічі.
Майже всі області вже розподілили гроші по районах. Цього не зробила лише Київська область, бо обласна рада чомусь відклала обговорення цього питання на час після свят. Всі інші області вже працюють.
Коли ми спілкуємося із людьми в регіонах, то приємно, що вони скаржаться лише на брак спеціальних наліпок для аптек, які беруть участь у програмі, бо зараз є більше ліків, аніж ми вислали їм наліпок.
Ніхто не думав, що це так швидко запрацює.
