Як баба Анця розсаду продавала
Весна. Пора й на город. Посадила баба Анця розсаду і відправила діда трохи викопати, аби поїхати до міста на ринок, продати. Через хвилину дід повертається з мертвою куркою в руках. Ще й радий-радісінький.
— Што ти, старий дурню, наробив! – одразу в крик баба.
— Я нич. Пушовим розсади накопати і вижу, што сусідська куриця у нас у керті бігає. Я в ню мотиков вер. Она і здохла нараз. Вот, думаюси, радость буде! І сусідам наказав, і наш городиць уд окупантки спасим. Навариш нам повилки. Я узьму фляшку і покличеме Циля на вичирю. Погощуго, оби ся не сердив, – щасливо зауважив дід.
— Та што ти за ґазда у фраса, коли не знаєш кури удрізнити! – аж закипіла стара.
— Як не знаю? Пак не качку ти несу!
— Не качку ото точно. Айбо куриця не сусідова, а наша! – знервувалася господиня.
Взяла баба інструменти і сама відправилася в город наказавши старому обскубати курку, мовляв, приготує її згодом, коли повернеться з ринку.
— Не мож ся ним услужити. Мушу всьо сама чинити. Така в мене судьба, – сама з собою завела розмову баба Анця. —Помню два годи туму, коли ми цімборашка з Америки генномодифіковані крумплі услала, такі, што їх ніякі богари не їдять што сись пень старий чинив… Не вірив! Пушов до кума і набрав там повну жминю колорадських жуку та начав їх на стебла сажати. Жуки ся дійсно не держали і йшли гет… Но айбо через тиждень ми усі породички зжерли. А дідо ся ушкіряв… Но завто зараз продам розсаду і нич му не куплю. Най си персти сосе!
Набрала стара повну сумку стебел звичайної і цвітної капусти, помідорів, перцю і – гайда на маршрутку та до Ужгорода.
На ринок вирішила не йти, прилаштувалася перед пішохідним мостом. Виклала крам на газету «Поради», яку єдину передплачувала, бо там знаходила дійсно цінні рекомендації на всі випадки життя, й почала нахвалювати:
— Беріт! Даю дешево! Сама рання зеленина! Май рання, чим у Берегові і Виноградові! Будете мати вітаміни ліпші, чим у аптеці!
Молодик, що проходив поруч, вирішив посміятися з баби і показав їй фарбовані зелені спагеті, які щойно купив у супермаркеті.
— А йсе ще што?- здивувалася стара.
— Італійські макарони! Я виростив! У себе на підвіконні!
— Не може такого бути! – аж ахнула баба.
— Давайте мінятися… Я вам кілька спагетин, а ви мені – кілька стеблин капусти.
Баба радісно згребла хлопцеві цілу купу розсади і вихопила з його рук пачку макаронів.
Хлопець, усміхаючись порадив на прощання:
— Тільки садіть їх горизонтально, а не вертикально, бо не зійдуть… Інші ж – можете зварити.
На це до старої підійшов інший, зовсім юний покупець.
— А у вас цвітна капуста є? – поцікавився десятирічний хлопчик.
— Є! – зраділа баба, показуючи на стеблини.
— На ні, мені не таку треба. Ця вся зелена. Мама просила цвітну купити, – знітився малий.
Баба довго і наполегливо переконувала дитину, що цвітна капуста за кольором не відрізняється від звичайної і врешті-решт таки продала її хлопчику.
Невдовзі поруч зі старою прилаштувалася й жінка із сусіднього села. Розговорилися. Баба почала скаржитись на діда і розповіла про ранішню історію.
— Та то дурниця. Мене вчора в школу викликали, – ділиться думками молодиця. – Мій син таке наробив…
— І што начинив? – заінтриговано поцікавилася баба Анця.
— Хоч не питайте. На уроці математики вчителька каже йому, що вона поклала в одну тарілку чотири яйця, у іншу – вісім… І попросила порахувати, скільки то буде. А він їй і каже: «Ви що, куриця, яйця відкладаєте?». Так його зразу – до директора…
— Дурниця вто. Ун ще дітина. Не творітся. – заспокоїла її стара і вирішила показати новій знайомій спагеті, яке недавно роздобула. – А я уміняла пару стебел розсади на макарони. Дома їх посажу в горщик. Най ся мої порадуют.
Витягла баба пакунок і вдоволено показує.
— Та що ви! То ніколи не виросте! Вас ошукали! – побачивши упаковку заявила сусідка.
— Чесно? А я му так повірила. І што тепер чинити? – важко зітхнула баба.
— Нічого. Зварите і повечеряєте собі,- заспокоїла жінка стару.
— І то правда. І так їсти чинити штось треба. Після Великодня ся вже всьо покончало. І шовдирь поїли, і всі ковбаски, і голубці, і салати, — обміркувала ситуацію баба Анця. — Нич їм і казати не буду! Зварю до куриці.
За годину старій нарешті вдалося продати дари своєї теплиці. Повернулася вона додому, засмажила курку, зварила спагеті і кличе родину до столу.
— Но ти, Анцьо, молодєц! – побачивши фарбовані макарони заплескав у долоні дід. – Ти мертвуй куриці крашених черваку купила. — Хоть на тому світі най ся порадує, сарака. А й ми із нив… Так каждий динь треба ти їхати розсаду продавати, усе штось новоє із Ужгорода нам привезеш…
