Ужгородська вулиця як сцена. Інтерв’ю з учасником «Голосу країни – 5». ВІДЕО
Ужгород давно позиціонується як певний мистецький осередок. Міські вулички, площі, набережні, пішохідний міст – це своєрідний майданчик, зокрема, для вуличних музикантів. Хтось із них – місцевий, хтось – частий гастролер, а дехто ділиться своєю творчістю у кількаденний візит.
Наш співрозмовник – автор, виконавець та композитор з міста Слов’янськ Донецької області Артем Захаров. Артем музикант і за покликанням, і за фахом. Він – випускник Інституту культури та мистецтв Луганського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Академічний вокал», переможець першого сезону шоу-конкурсу «Співай, як зірка» на ТРК «Україна» та учасник команди Потапа у шоу «Голос країни – 5» на 1+1.
«Взагалі за першою освітою я політолог. Рідні не вважали, що музика – то професія і що я маю здобути «серйозну спеціальність». Але співаю я з 5 років, і в принципі не бачу себе у чомусь іншому», – зазначає Артем.
Хлопець виступав і на великих концертних майданчиках, і у телевізійних студіях, й в університетських актових залах, і на вулиці. Про те, що таке вулиця для музиканта, Артем Захаров розповів журналісту zakarpatpost.net.
«Якщо чесно, мені все одно, де виступати. Я скрізь люблю свого слухача й обожнюю дітися позитивними емоціями і гарним настроєм. Але, на відміну від концертної зали, вулиця – це свобода. Тут немає сценарію, регламенту, репертуару, прописаного заздалегідь. На вулиці музикант ближчий до слухача, можна в очі дивитися людям… Я співаю те, що мені подобається, а ще навчився відчувати, що подобається перехожим слухачам. Дехто помилково сприймає співи на вулиці як спосіб заробітку. Насправді, музикант більше віддає, аніж отримує. Ви не уявляєте, який це кайф, коли похмура людина, проходячи повз твій імпровізований концерт, починає посміхатися. Але я не заперечує, що бували часи, коли вулиця мене годувала (сміється – ред.)», – розповів наш співрозмовник.
Хлопець не вважає співи на вулиці творчими гастролями, але його вже чули у Києві, Полтаві, Криму, Одесі, Луганську… Але одними з найбільш пам’ятних були виступи у зоні АТО.
«…Мене запросили у Слов’янськ приєднатися до музичної групи, що грала у прифронтовій зоні та розвозила гуманітарну допомогу. У день приїзду попросився одразу поїхати з ними, аби подивитися, що там і як. І уявляєш, у перший же день потрапив на «нульовий блокпост» в районі Мар’їнки. Мабуть, ніколи того не забуду. 500 метрів до ворожого блокпосту, на дорозі стирчать снаряди, а ми співаємо. Чомусь страху не відчував. Він прийшов трохи згодом…», – поділився спогадами Артем.
Музикант влітку 2014 року залишив Луганськ. Відтоді його домівкою було і маленьке містечко Сватове на півночі Луганщини, і Київ, тепер Слов’янськ. Ми розпитали Артема, як вплинули ці події на нього, його творчість, життя…
«У 2014 році став вегетаріанцем. Якось прийшло переосмислення ставлення до всього живого і не тільки до людей. Багато хто зі знайомих мене не зрозумів, дехто й досі жартує, але минуло вже майже три роки… У творчості я ще більше утвердився в думці, що музика – це моє. Я пишу пісні, саундтреки знімаю кліпи, навчаюся, розширюю свої власні можливості. У будь-чому знаходжу натхнення. Музика – це порятунок від купи негараздів…», – зазначає Артем Захаров.
Повертаючись до теми вуличних співів, ми попросили А. Захарова розповісти про репертуар, специфіку виступів на вулицях міста та про ставлення до інших вуличних музикантів.
«Не можна сказати, що твори якихось музикантів на всі 100% підходять для виконання на вулиці. Традиційно дуже добре сприймаються хітові композиції та дворові пісні, на яких виросли цілі покоління. Якщо все ж говорити про виконавців, чиї пісні дуже добре сприймаються слухачами, то це, звичайно, Скрябін, Сергій Бабкін, гурти Сплін, Чайф, Ляпіс Трубєцкой, Scorpions… Іноді перехожі просять щось для них заспівати, часом зупиняються і співають з тобою. Бувало, що просили інструмент, аби виконати щось самостійно. Я не проти. А щодо інших вуличних музикантів, то я завжди з ними солідарний. Ніколи не прохожу повз і залишаю гроші. Мені не важливо, що і як вони співають… У Луганську був старенький, який десь знайшов неналаштовану гітару, знав лиш пару акордів і якось примудрявся щось там співати. Він мене захоплював своїм прагненням до виконання…», – розповідає Артем.
Географія виступів Артема Захарова досить широка. Нещодавно його спів почули і в Ужгороді на Набережній Незалежності.
Про Ужгород виконавець згадує так: «В це місто я приїжджаю вдруге. Тут живуть мої друзі. Минулого разу вони мене зустрічали з гітарою, цього разу інструмент привіз із собою. Співали вдома, а потім мене попросили заспівати на вулиці. Довго обирали місце, й у підсумку обрали найкраще… Ужгород, з точки зору мого сприйняття, туристичне місто. Це видно по ставленню до вуличного музиканта. Люди не поспішають, зупиняються послухати, хтось навіть фотографувався. Тут така публіка, якій хочеться дякувати за те, що вони тебе слухають. Для прикладу трішки арифметики. У багатомільйонному Києві за годину-півроти співу музикант заробляє 50-70 гривень. У маленькому Ужгороді за цей же час мені залишили близько 300. Тут все таке маленьке і затишне, люди дуже приємні, а вокзал, як кіношна декорація. Я б радив Ужгород мешканцям мегаполісів, як місце, де можна зібратися з думками. А ще Ужгород найповільніше місто серед усіх обласних центрів України. І це така приємна повільність…».
Ужгород для музиканта Артема Захарова став містом, куди хочеться повертатися. Хлопець упевнений, що квітневий візит точно не останній.
«Знаєш, одна з найпривабливіших для мене рис Ужгорода, що тут можна писати пісні. Я за ці кілька днів написав півтори. Думаю, у потязі я одну допишу. Для мене такі поїздки це не просто мандри, аби куди їхати. Нас зараз життя розкидало по різним регіонам, і навіть країнам. У повсякденній рутині ми губимося і губимо одне одного. Це дуже страшна штука, якщо замислитися. І я намагаюся зберегти контакти із близькими і друзями, зокрема через такі візити. Ну, і я ніколи не відмовляю, коли просять заспівати. Друзі навіть своєрідні плейлисти готують із улюблених пісень. І це не важливо, де дістати гітару, у квартирі чи на набережній в Ужгороді…», – додав музикант.
zakarpatpost.net бажає своєму співрозмовнику і кожному читачеві натхнення – на творчість, добрі справи і реалізацію мрій. Ми впевнені, що в житті має бути місце мистецтву, яке нас оточує!
