Як у Худльові, передгірному селі Ужгородщини, священики стають альпіністами
Гора Борлуг височіє неподалік від сільського храму, збудованого ще 1798 року – це одна з найдавніших сільських церков на Ужгородщині. Вона має досить великий внутрішній простір, чотириярусний іконостас, є і «ковруш» (хори). Чи то так здалося, чи то така там традиція, але унизу згрупувалися переважно жінки, а більшість чоловіків піднялося на галерею.
Притча, яку згадували того дня – про те, що шлях до духовного оновлення відкритий для кожного, яким би грішником він не був раніше і скільки би часу не тривало його попереднє неправедне життя. Порвати з ним ніколи не пізно, але тим більше – ніколи не зарано.
Після служби перед храмом почала формуватися колона. Священик наголошував, що ідеться не про звичайний собі турпохід, а про дещо більше. Хоча за фізичним навантаженням ця відправа якраз потребувала певної спортивної підготовки і альпіністських навичок. Водночас кидалося в очі, як вітаються односельці, що не бачилися перед тим цілими тижнями і вперше за тривалий час зібралися тут для спільної відправи.
> ТОП-5 дерев, які зараз потрібно побачити в Ужгороді туристам
Кальварія у Худльові – чи не найбільш цікава з усіх подібних, прокладених на Закарпатті, а їх у нас уже існує понад дюжину. Якщо в Ужгороді чи Перечині така Хресна дорога петляє серпантином уздовж цвинтаря і завершується на його найвищій точці, то у Миколаєві Львівської області, де довелося нещодавно побувати, для такого шляху використовують невеликий пагорб на околиці міста, на вершині якого збудовано маленьку каплицю, а на ній встановлено велику яскраву писанку, котру видно з усіх куточків міста.
Натомість у Худльові використано велику, але відносно пологу гору (кількасот метрів висоти і десь п’ять кілометрів серпантином), чиє підніжжя починається неподалік від церкви. З 1998 по 2002 р. тут проклали грунтову дорогу, розчистивши її від густих чагарників, які втім і далі продовжують оточувати її зусібіч. Уздовж дороги традиційно встановлено 14 хрестів, які символізують 14 зупинок Спасителя по дорозі на Голгофу. Худльовські хрести містять на собі номер латинськими цифрами та вирізьблену на чорній плиті ікону, присвячену відповідному епізодові Євангельської історії. Більшість переходів відносно нетяжкі (підйом градусів десять – двадцять) і тільки два – значно крутіші (близько сорока градусів). Цікаво було спостерігати, з яким ентузіазмом долають їх місцеві бабусі. Втім вони худенькі, тіла легкі, тож якось витягували себе. Дещо складніше було молодим священикам і дякам, що несли великий дерев’яний хрест. Позаду слідувала машина з озвучкою.
Біля кожної стації (як правило, на повороті дороги) відкривається новий краєвид з гірського схилу. Спершу видно найближчі вулиці, потім – усе село в цілому, відтак – сусідні села, а з самого верху у добру погоду видно, з одного боку, Ужгород, з іншого – Мукачево. Кілька зупинок обладнано лавичками для перепочинку. Тож місце ідеальне для тих гостей Ужгорода, які хочуть найменшою кров’ю набути первісний альпіністський досвід і оглянути долини Ужа і Латориці з висоти пташиного польоту. Цілком за Шевченком – «прогулка с удовольствием и не без морали».
Околиці Ужгорода налічують ще десятки подібних чарівних місцин, які практично невідомі нашим містянам, а тим більше – туристам. Так що – не сакурою єдиною. Хоча і японська вишня – теж штука гарна.
Тому в Ужгороді саме зараз триває присвячений їй масштабний фестиваль.
