Билиці і небилиці у деклараціях закарпатських очільників. ЧАСТИНА 2
Газета «НЕДІЛЯ» надала ексклюзивне право сайту zakarpatpost.net на публікацію матеріалу Сергія Федаки про статки закарпатських політиків.
Продовження. Початок читайте тут.
Одні декларації неможливо читати без скупої чоловічої сльози (як вони бідолашні за таких власних злиднів встигають ще й про народ дбати?), інші – без кривої посмішки, треті – без гомеричного сміху. Проте хай читачі судять про усе самі. Усі опубліковані нижче цифри взято з Інтернету, де вони є загальнодоступними відповідно до вимог законодавства. Ми тільки згрупували їх для зручності читача. Оскільки матеріал готувався тривалий час, а декларації свої чиновники (і особливо депутати) публікували без надмірного поспіху, то наразі вдалося знайти далеко не всіх із тих, хто міг би цікавити прихильників «НЕДІЛІ». Проте і дана вибірка вийшла досить представницькою. До неї увійшли посадові особи, що очолюють виконавчу і представницьку владу в області, народні депутати, що представляють Закарпаття або мають закарпатські корені, керівники впливових обласних структур, міські голови. Усі ці люди дуже не схожі, належать до різних партій, але їхні декларації навпаки, напрочуд подібні між собою. Втім – судіть самі…
Роман Стефанишин
Сім’я головного поліцейського області живе тільки на його зарплату та зарплату дружини, а відкладених грошей та додаткових джерел прибутку у них немає. Роман Стефанишин має ділянку 624 кв.м. у селі Невицьке Ужгородського району. Ще дві в Ужгороді має дружина Маріанна Стефанишин – площею 500 та 483 кв.м. Живе сім’я у будинку площею 251 кв.м. в Ужгороді, яким володіє також дружина. Їздять на автомобілі Хонда CR-V 2012 р. випуску, який придбали 3 роки тому.
Заробив Роман Стефанишин 9 418 гривень зарплати, ще очолюючи Ужгородську поліцію, та 176 тисяч гривень зарплати, коли став керівником обласної. Його дружина отримала 40 тисяч гривень зарплати і ще 10 тисяч гривень допомоги при народженні дитини.
Отже, на фоні київських очільників та представників індустріальних регіонів наші обласні та міські керівники з Закарпаття виглядають майже жебраками. Ні, для пересічного закарпатця це цілком пристойно, але для перших осіб області чи найбільших міст краю – якось занадто скромно. Очевидно, що декларанти свідомо намагалися не контрастувати із більшістю закарпатців. Те, що порівняно зі своїми колегами із бізнесово-політичної еліти вийшли блідими – це ще сяк-так, пережити можна. Головне – не викликати заздрість у безпосередніх підлеглих, які сплять і бачать, як би підсидіти шефа, у потенційних виборців, котрі ледве зводять кінці з кінцями, у різних волонтерів, котрі набридають з проханнями про благодійні внески тощо.
Звичайно, дещо засвідчувати доводиться – насамперед, земельні ділянки, які обліковуються у цілому ряді різних державних реєстрів, а ще більше – у несекретних файлах так званого сарафанного радіо, тому все одно вже давно усім відомі.
Трохи більш успішно вдається вуалювати транспортні засоби, які можуть офіційно належати різним далеким родичам і просто друзям-знайомим. Хоча зовсім не вказувати авто уже стає теж якось непристойним, тому бодай одне-два доводиться вносити до декларації, бо багаторічні глузування з піших начальників вже усіх дістали.
Що ж стосується рухомості (колекцій і готівки), то тут усе ще залежить від естетичних смаків і почуття гумору відповідного декларанта. Хтось відверто хизується такими надбаннями, хтось перетворює декларацію на свідчення власної гламурності. Хоча і тут є певні обмеження. Ніхто із підлеглих, залишаючись при здоровому розумі, не посміє задекларувати більше, ніж у його начальника. Тому певний рівень благопристойності задається все-таки згори.
Добре це чи погано, проте такого психозу під час подання декларацій, як то буває у США, в Україні поки немає. Наші декларації все ще є досить умовними і більше виступають психологічними портретами їхніх підписантів, аніж реальним реєстром їхнього майна. Справа нова, тому не всі ще розібралися, а як же краще вказувати – чи по мінімуму (щоб не заздрили), чи по максимуму (щоб не було питань у майбутньому, мовляв, у мене це все вже дуже давно), чи більш-менш адекватно.
Схоже, що у наданих деклараціях застосовано усі три підходи, тільки от хто саме і яку саме методику обрав – наразі сказати тяжко. Це стає більш прозоро, коли покласти поряд мінімум п’ять послідовно заповнених рік за кроком декларацій. У принципі, до того і прямуємо – непросто, методом проб і помилок, але іншого шляху, мабуть, і не має. Більш цивілізовані країни пройшли це все набагато раніше, тому рівень корумпованості там дещо нижчий, а статки розподілені у суспільстві більш рівномірно. Нікуди від того і ми не подінемось , підтягнемося до того самого середньостатистичного європейського рівня. Тільки для цього треба, щоб з кожним роком посадовці ставилися до своїх декларацій усе серйозніше і серйозніше. Тоді ці тексти перетворяться врешті-решт із пам’яток сучасного фольклору у нормальні робочі та історичні документи, якими вони вже давно є у наших західних партнерів.
Продовження висвітлення «екзотичних» декларацій відомих закарпатських політиків та чиновників читайте на zakarpatpost.net завтра
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
