Як закарпатець із коріння дерев двометрові світильники робить
25-річний Василь Марканчук із Велятина творить справжні дива із коренів дерев. Його вироби зовсім не такі, як у інших, вражають оригінальністю і неповторністю. У авторському доробку майстра більше сотні ексклюзивних різноманітних експонатів: від підсвічників – до столиків.
«Корені – це кровоносна система землі»
Свій підручний матеріал майстер знаходить на берегах водойм. Лісові насадження у роботі використовує рідше , бо запевняє, що вони мають іншу структуру.
-Корінь – це особливий вегетативний орган рослини. Я би назвав його взагалі кровоносною системою землі, якою рухається живильна речовина – вода. Своєю різноманітністю коріння не може не зачаровувати… кожен корівень інакший, у кожному своя загадка і принада, – ділиться думками Василь. – Шукаю деревину, як правило, на березі Тиси. Переважно використовую дуб, вільху, смереку, тополю, акацію, ясень. У лісових рослин, до речі, корені інакші, ніж у річкових. Ті, що ростуть біля водойм – гладенькі, відполіровані каменями та водою.
Ні різьбярству, ні художньому ремеслу хлопець ніде не вчився, хоча мистецтво приваблювало його змалечку.
-Батько в мене займається ковкою, сестра – керамікою. У нашій родини завжди любили і цінували творчість, але з деревиною, крім мене не працює ніхто, – зізнається велятинець. – Мені завжди подобалося малювати, але митцем так і не став. Утім свій внутрішній потенціал реалізовую через вироби, у які вкладаю всі свої вміння.
І дерев’яні речі Василя Микульця справді вражають креативністю. У кожного з них власний шарм, власна енергетика, власна часточка душі автора.
Родинний тандем
Те, що близькі підтримують Василя в його хобі, навіть допомагають, надзвичайно надихає майстра.
-Знаходжу, скажімо, корінь. Дивлюсь на нього і в голові зразу зароджується ідея, що з нього зробити. Майструю, приміром, торшер. Корінь стає підставкою-основою, батько додає до нього металеві елементи, а сестра робить керамічну чашу. Виходить напрочуд гарний виріб, – розповідає умілець. – До того ж, на цьому залишаються «автограф» усієї нашої родини.
Однак у «дерев’яній» справі велятинського умільця необхідно вміти не лише фантазувати, але й володіти азами різьбярства. Тому Василеві довелося самотужки опанувати тонкощі роботи з інструментами.
-Виготовляю багато різних речей. Це і корпуси годинників, і дзеркал, і годівниці, і будиночки для тварин. У середньому на один виріб потрібно витратити близько трьох тижнів часу. Найбільшим у моїй колекції є світильник, висотою 1,80 метрів, найменшим – крихітний торшер, що поміщається на долоні. А найбільше мені подобається майструвати столики, – каже різьбяр.
Улюбленим ремеслом Василь Марканчук замається з шістнадцяти років. Тож і не дивно, що авторська колекція наразі вже чимала.
-Багато робіт дарую друзям. Нині вони є не тільки в Україні, але й за її межами – у Чехії, Польщі, Угорщині, Словаччині, Росії, Іспанії. У роботі мені найбільше подобається сам процес, та й думки про результат не можуть не радувати. Різні породи деревини володіють різними особливостями, тому речі з них виходять абсолютно несхожими одна на одну. До того ж втішає, що зберігатися при правильній обробці вони здатні десятиліттями, – запевняє майстер.
Як переконує Василь, корінь сам «підказує», що з нього може вийти, тож запозичувати ідеї йому не доводиться ні від кого.
-При роботі не користуюся ні журналами, ні Інтернетом. Дивлюся на корінець і «бачу» в ньому життя… Ескізи також роблю не завжди, переважно майструю експромтом. Тому кожна робота виходить у єдиному екземплярі, – підкреслює умілець.
І справді всі його авторські шедеври надзвичайно різноманітні. Та й одні з них годяться для оздоби житла, інші – для окраси саду чи подвір’я. Таких, як Василь Марканчук називають майстрами «золоті руки». Талантом велятинця дійсно захоплюються не тільки в рідному селі. Його вироби є в приватних колекціях багатьох обласних чиновників.
А на майбутнє в умільця багато амбітних планів, зокрема, відвідати найвідомішу у світі виставку різьбярства, яка щороку проходить у Лондоні, торкнутись власними руками виробів видатного польського майстра Іґора Міторая, познайомитися із унікальним різьбярем із Бердичева Олександром Вахніцьким…
-Про що б я не мріяв – це другорядне. Головне – дарувати іншим радість. Потрібно жити так, щоб створювати довкола себе позитивну ауру, робити довколишніх щасливими, – зауважує Василь. – А щоб мати все у матеріальному еквіваленті достатньо лише любити свою справу, вдосконалюватись і багато працювати.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
