Діти закарпатських заробітчан під час канікул найбільше мріють про обійми рідних
Заробітчанство – гостра проблема для нашого краю. Німіючи вдома стабільного заробітку чимало дорослих їдуть на сезонні роботи, залишаючи малюків на дідусів, бабусь, родичів, сусідів, а то й знайомих.
– Мама вже п’ять років працює в Португалії. Спілкуємося тільки через скайп. Нещодавно до неї поїхав і батько. Живу з бабусею. Фінансово ні в чому потреби не маю, однак не вистачає обіймів близьких людей, задушевної розмови, – ділиться думками дев’ятикласниця Марійка. – Я сита, гарно одягнена, але щасливою себе не почуваю. Найчастіше мрію не про матеріальні речі, а про те, аби знову вся сім’я була разом.
– Коли виросту, хочу бути схожим на батька, – каже десятирічний Сашко. – Що мене чекає? Будівництво в Одесі. Там море, гарно і вчитися не треба. Буду з татом разом завжди.
Прикро, що в дітей такі заземлені мрії. Але що вони бачать, що чують від дорослих, у яких умовах виховуються…
– У мене є все: новий телефон,планшет, ноутбук, фотоапарат, маса модного одягу. Що хочу – все мені купує мама. Вона працює в Італії. Але мені не вистачає головного – її обіймів, – із гіркотою в голосі розповідає 12-річна Даринка.
Звичайно, бувають ситуації і гірші, проте діти трудових мігрантів дуже гостро відчувають брак уваги… а в Закарпатті таких родин майже третина.
Таких малюків називають «дітьми по Скайпу»… але ж у кожного з них своя історія, своя доля і свої переживання.
Офіційних даних про те, скільки дітей в Україні виростають у неповних заробітчанських сім’ях, немає, але мова йде про мільйони.
