Як закарпатця сорочка від божевілля врятувала
«Лідо! Купи татові сорочку. А за неї помолися» Дивно, але, почувши ці слова, незнайома жінка стихла і почала плакати.
У моєї подруги Ліди батько вже третій місяць у лікарні. Вона завжди приховувала, що з ним насправді відбувається. Трималася роками, а тут розплакалася. Виявляється, тато, окрім всіляких хвороб, яких важко уникнути на старість, страждав нападами божевілля. Коли на нього надходив такий настрій, він трощив у хаті все, звинувачував рідних і погрожував убити. Вдома біля ліжка завжди тримав мисливську гвинтівку.
Мати Ліди померла три роки тому. Тож найбільше потрясінь припало їй, бо донька вже давно жила окремо. Тільки тепер Ліда усвідомила, скільки довелося пережити її матері та через що вона завчасно пішла зі світу. Адже ці напади почалися в нього тільки десять років тому, коли діти вже порозліталися з батьківського дому. Тата Ліда одразу забрала до себе, бо бачила кілька разів, як він вибухає. Просто не знала, що це настільки серйозно.
І за ці три роки батько вже наставляв на неї рушницю, казав, що спалить хату, вночі поривався кудись бігти. Лікарі запропонували залишити його у будинку для психічнохворих, вона відмовилася. А в Ліди ще ж і діти маленькі, і чоловік зривається на неї, що взяла батька собі на голову. І зарплата невелика, щоб переводити її на дорогі ліки.
І от якось Ліда, втомлена безсонними ночами, вдень заснула. І сниться їй мама. Мама навіть не дивилася на Ліду, наказала йти за нею. От зайшли вони в якусь хату. За описом вона нагадувала ту, в якій виріс її тато. Вони побачили молоду жінку, яка одразу ж відвернулася від них. Раптом мати попросила жінку, щоб та віддала сорочку. «І не думай! Йди звідси геть! Ти мені навіть не невістка!» – накинулася незнайомка на матір. Тут мати повернулася до дочки та й каже: «Лідо! Купи татові сорочку. А за неї помолися». Дивно, але, почувши ці слова, незнайома жінка стихла і почала плакати.
Ліда прокинулася і почала згадувати сон. Мати їй колись розповідала, що тато рано втратив батьків. У їхню хату зайшла нова жінка, яка погодилася доглядати сиріт. Вона так і не вийшла заміж, і у всьому звинувачувала цих дітей. Батько завжди твердив, що мачуха його не любить. Коли став дорослим, йому здавалося, що ніхто його не любить: ні жінка, ні діти, ні друзі, хоч це було зовсім не так.
Ліда б, може, і забула про ту сорочку. Але наступного дня в батька був день народження. І треба було йому щось купити. Зазвичай вона купляла йому шкарпетки. І от вона йде в магазин і перше, що бачить, таку саму сорочку, про яку говорила їй мама. Але ж вона була така дорога! Проте Ліда механічно відрахувала потрібну суму. Дорогою додому вона зустрічає сусідку і та їй каже: сьогодні задушна субота, треба дати службу за померлими. Вона ледь не за руку потягнула Ліду до церкви. Ліда написала записочку за матір, за рідних і Олену – мачуху її тата.
Приходить вона додому, а там батько… майструє лавицю. Раніше такого уявити не можна було, щоб він щось робив на господарстві. Зараз бачу Лідиного батька часто: то він козу пасе, то внука у візку возить вулицею, то траву косить. А сорочку, яку отримав в подарунок, одягає тільки на свята, видно, вона йому справді дорога.
Оксана ПОПОВИЧ, газета Екстра Закарпаття”, ексклюзивно для zakarpatpost.net
