Як автостопери Закарпаттям через Ужгород синій стілець у Португалію везуть
Ужгород. Вечір. 20.20.Набережна Незалежності. Біля пам’ятника Волошину гамірно. Двоє молодих людей грають на гітарах. Із ними третій – група підтримки. Також він збирає гроші в картонну коробку, на якій написано: «На їжу на і подорож».
Хлопці з великими ранцями, килимками для йоги та у капелюшках.
Видно, що вони не місцеві.
Зав’язуємо розмову.
Мандрівники вітаються і люб’язно починають вести діалог.
«Двоє з нас із Дніпра, один – із Вінниці, – кажуть вони журналісту газети «Наш Ужгород». – Подорожуємо Україною автостопом. Але таким чином варто вирушати у мандрівку лише тоді, коли ви вірите в свої сили, маєте натхнення, радісний настрій і головне – насолоджуєтеся «самим процесом».
Двом із гостей по 19 років, третьому -18. Незважаючи на досить молодий вік, вони вже мають за плечима великий досвід подорожей.
«Ми знайшли нашого вінницького друга через сайт каучсерфінгу (там розміщуються оголошення про готовність прийняти до себе мандрівників безкоштовно). Об’їхали разом вже майже всю Західну Україну. Тепер повертаємося з Шипоту. Дуже любимо гори. Були на Говерлі. Там, до речі, знайшли килимок – каремат. Забрали його з собою. Пригодиться», – діляться думками наввипередки гості.
На запитання, чому грають на таких маленьких гітарах відповідають, що музика – частина їхнього життя, тай за допомогою музичних інструментів вдається дещо заробити. А маленькі гітари легше переносити, з ними простіше долати відстані, вони більш транспортабельні.
«Зараз молодь багато їздить автостопом. Це – ціла філософія свободи. До того ж, що добре – для таких подорожей непотрібно багато грошей, – зізнаються ентузіасти. – А ми ж студенти. Вчимося хто на маркетолога, хто на журналіста. У той же час хочеться вдихати життя на повні груди, відчувати всі його принади та радощі. Поїздки – це завжди нові враження, нові люди, міста… Ужгород хоч і більш провінційний, ніж інші обласні центри, але нам сподобався. Місто тихе, спокійне, у ньому немає зайвої метушні… тай усе розміщено компактно, легко орієнтуватися».
Також хлопці здивовані закарпатською щедрістю та готовністю підтримати незнайомців.
«Тут нам кидали по 50 гривень, – усміхаються вони. – Ми приємно здивовані».
Як наголосили автостопери, напис на коробці для збору коштів «На їжу і на подорож» дійсно правдивий, вони збирають гроші на певні транспортні витрати та харчування.
«Таким чином заробляємо. Ми переважно ночуємо у людей, які зголошуються нам надати притулок через Інтернет. Але може бути по-всякому. Існують можливості знайти місце ночівлі на couchsurfing, чи брати участь в різних молодіжних обмінах, де часто покривають витрати. Можна сказати так: хто бажає подорожувати – той подорожує. Але певну суму на нічліг усе ж варто мати при собі. Крім того, треба і їсти щось купити, і води, аби помитися», – запевняє один із них.
Хлопці дуже веселі, безшабашні й говіркі.
«Подорожі роблять людину більш відкритою до оточуючих, розширюють світогляд, ламають стереотипи. Перебування в іншій країні дає можливість удосконалення іноземних мов, знайомство з людьми, культурою, традиціями, звичаями. Тож ми тримаємо курс на Португалію, – зізнаються вони. – Туди ми повинні відвезти синій стілець. Його нам подарували під час однієї з мандрівок автостопом. Відтоді він став нашим талісманом. От його й веземо. Ми навіть волосся перефарбували у синій колір. На честь стільця. А через Закарпаття в Європу їхати досить близько. До того ж тут чимало цікавих місць, які нам хотілося побачити».
Як переконують автостопери, гроші на поїздку вони вже назбирали.
Отже, незабаром синій стілець таки доїде до держави, яку у світі називають «задвірками Європи».
Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
