На Хустщині між Велятином і Шаяном розкинулося мальовниче село Модьоровш. Кажуть, що назва населеного пункту походить від угорського слова «модьоров», що в перекладі на українську означає горіхи, адже колись, за австро-угорської влади, тут були дуже розкішні горіхові сади, частина з яких збереглася й до сьогодні…
Коли заходиш на подвір’я Тацюн, складається враження, ніби оживає казка. Довкола – особлива енергетика, свіжіть гірського повітря, живописні краєвиди, а поруч – різні свійські тварини.
Гонорово походжає великий півень, підкликаючи до себе курей, у водоймі хлюпочуться качки, з хліва гучним муканням сповіщає про себе корова Ласточка та пронизливим голосом кличе в гості коза Мальвіна, виляючи хвостом, підбігає до ніг лагідний рудий собака, а за ним поспішають до паркану двійко милих чорно-білих цуценяток…
«Це – стаффордширський тер’єр Тімур. Його привіз із Росії син. Загалом собак у нас п’ятеро, – усміхається власниця диво-ґаздівства. – Маю ще двох кішок – Білу Сніжинку та Квітку. А також індокачок та гусей».
Але найбільше вражає навіть не це.
Неподалік чути хрюкання поросяток. Підходимо ближче. Виявляється, їх аж восьмеро.
«Свиней утримую лише для себе та своєї родини, – каже Марія Тацюн. – Колись господарство було ще більшим. Хазяйнувати дуже люблю. Тай домашні улюбленці як-не-як, підмога для всіх нас. Особливого догляду тварини не потребують, але потрібно стежити, аби в них було чисто, а також, щоб були ситими. На Закарпатті годувальниками є не лише корови, але й свині. Вони швидко набирають вагу, невибагливі та спокійні».
Маленькі поросятка у господині за останні два роки вдруге. Зі слів пані Марії, минулого разу було дев’ятеро, тепер – вісім.
«Свиня народжує легше, ніж корова, – ділиться думками з газетою «Наш Хуст» господиня. – Коли все добре, пологи проходять без ветеринара. Вмію з усім впоратись самостійно. Звісно, потрібно наглядати за процесом, відбирати спочатку малят, щоб свиня випадково їх не задавила, потім дивитись, щоб вони напилися материнського молока. До речі, мою хрюшку звати Цулі-цулі».
Маленькі прудкі поросятка бігають своїм вольєром, бавляться між собою, енергійно носяться довкола своєї мами.
Що-що, а ціну м’яса ґаздиня знає добре. Готує з нього багато смачних наїдків, є чудовою кухаркою.
«І закатую його у банки, і роблю паштети, й гурку, й ковбасу, сальтисон, і зберігаю в морозильній камері. Потім, розморозивши, навіть не можна перерахувати, скільки всього готую домашнім. Мої рідні люблять голубці, відбивні, котлети, рулети», – зізнається жінка.
Але особливо вона радіє, коли за дружнім столом збираються найрідніші люди, а саме: чоловік Іван, старший син Юрій, дочка Вікторія, менший син Володимир, онуки Фаіна, Станіслав, Еміліана, Вероніка, Володимир та Валеріка.
Такі хвилини є найсолодшими та просто незабутніми.