Ужгородську синагогу визнано кращою в Європі
Ужгородці вже звикли до червоної будівлі у псевдомавританському стилі, що знаходиться у східній частині площі Театральної.
Історики та архітектори кажуть, що це найбільша єврейська синагога Закарпаття і одна з найкрасивіших синагог Європи, аналогів якої у Старому Світі немає. Євреї навіть пропонували розібрати її і по цеглині вивезти до Ізраїлю, щоб там збудувати заново.
Як повідомляє спільнота Маловідома Україна, зведена вона зі спеціально привезених з Італії матеріалів на кошти громади ортодоксальних євреїв-ашкеназів на березі ріки Уж на земельній ділянці, яку пожертвувала для будівництва міська управа. Стосовно дати зведення синагоги та її відкриття, а також прізвищ архітекторів, що розробили проект, дані різняться. Одні джерела (Йосип Кобаль “Ужгород відомий та невідомий”, Сергій Федака “Ужгород крізь віки”) зазначають, що вона відкрита у 1904 році і зведена по проекту архітекторів Дюли Паппа і Саболча Ференца, які збудували таку ж синагогу і в столиці Австрії. За іншими даними авторство проекту належить передовим австро-угорським архітекторам Людвігу Ферстеру та Фрідєсу Феслу, які звели її у 1904 р.
Хоч збудована синагога у помпезному романтичному стилі, до якого вплелися візантійські та арабо-мавританскі мотиви, її відкриття, як стверджують місцеві історики, відбулося без будь-яких пишностей. Стіни були облицьовані декоративною жовтою цеглою і червоними керамічними плитами, портал вікон прикрашений червоним штучним мармуром. Яскравим елементом фасаду будівлі був центральний балкон із зображенням зірки Давида, вписаної у велике коло. Один з написів свідчив “Побудовано в 5694 році за єврейським календарем”. Особливо пишно був прикрашений дах будівлі. Мавританські мотиви були підкреслені глиняними фігурними баштами на даху, всілякими мідними прикрасами, орнаментами. Вінчали будівлю символічні Скрижалі Заповіту.
Споруді вдалося пережити фашистську руйнацію єврейських сакральних будинків часів Другої Світової війни, коли Закарпаття було захоплене Угорщиною – фактичним союзником Німеччини. Розповідають, що в останні роки перед визволенням Ужгороду німецькі та угорські війська використовували синагогу як конюшню. Приміщення було у жалюгідному стані.
Радянська влада, що прийшла в 1944 р., реконструювала будівлю, підправивши її вигляд та змінивши долю храму. У 1947 році було прийнято рішення віддати будівлю Міністерству культури СРСР, яке заснувало в приміщенні синагоги філармонію. Уся єврейська символіка була знята і з тих пір богослужіння більше тут ніколи не проводилися.
Поглиблення в центральному фронтоні з балконом і великою зіркою Давида було закрите стіною з круглим віконцем посередині. Повністю був змінений дах будівлі. Прозорий мозаїчний купол, через який сонце красиво освітлювало всю будівлю, був закритий бляшаним покриттям. З даху були зняті всі псевдомавританські декорації. Башточки були замінені простішими колонами. Скрижалі з даху зняли, а на їх місце поставили ліру, символ музичного мистецтва. Приміщення виглядало вже не так ефектно як до війни.
Радикальні зміни торкнулися також і інтер”єру будівлі. До реконструкції воно було одноповерховим, з традиційними балконами для жінок, а після “модернізації” приміщення по рівню балконів розділили на два поверхи, що дуже погіршило унікальну акустику синагоги. На першому поверсі обладнали вестибюль, на другому – зал на 830 місць і сцену. На місці ритуальної шафи, головного місця синагоги, де зберігаються свитки Тори та інші священні книги, побудували сходи, які ведуть на другий поверх.
Пізніше у філармонії був встановлений орган з трьома клавіатурами, один з кращих в Україні. Привезли старий орган аж із Прибалтики, попередньо відремонтувавши у Празі. Ще одна прикра зміна – був знесений парканчик, який обгороджував двір синагоги. Тепер його побачити можна хіба що на листівках початку ХХ ст.
За часів незалежності у 1990-і роки коштовний архітектурний пам”ятник пробували відреставрувати, прагнучи відновити його оригінальний вигляд. Наскільки це вдалося можна побачити, порівнявши світлини 30-40-х років ХХ ст. та теперішні. Але, дивлячись на будівлю нині, зрозуміло, що тут ще непочатий край кропіткої роботи, капітальний ремонт би їй зовсім не завадив.
